Євгеній Ніщук

Народився 29 грудня 1972 року в місті Івано-Франківськ, Україна.

У 1995 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (майстерня народної артистки України Валентини Зимньої).

Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва "Сузір'я".

3 20 січня 2015 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Євген Нищук обійняв посаду міністра культури України.

22 листопада 2016 року заявив, що населення південних та східних регіонів України через недостатню "українськість" генів не може сприймати українську культуру, але через кілька днів вибачився за свої слова.

Суспільна діяльність

Окрім успіху в театрі та кіно, Євген є постійним ведучим мистецьких заходів, що проводяться у Київській академічній майстерні театрального мистецтва "Сузір'я" та ініціатором-ведучим багатьох фестивалів, концертів, державних заходів за участю перших осіб держави.

Євген Нищук разом з першими особами держави представляв Україну в Днях культури України в Грузії, Азербайджані, Казахстані, Німеччині, Польщі та інших.

Актор зробив внесок у Міжнародне визнання країнами світу Голодомору в Україні, як злочину перед людством, об'їхавши з мистецьким проектом "Панахида по Голодомору" країнами Європи — Ізраїль, Голландія, Велика Британія, Чехія, Словаччина, Польща, Франція, за що був нагороджений подякою Президента та Міністерства культури та туризму України.

Під час Помаранчевої революції його дехто називав "голосом Майдану" оскільки був рупором Помаранчевого Майдану. Він же став модератором на сцені Євромайдану 2013—2014 року, куди його запросив Юрій Луценко. За його словами, 9 років (з 2004 до 2013) не брав участі у мітингах.

" Я чекав, коли народ збереться не за гроші і не заради того, щоб відстояти пару годин. Дочекався. "

Політична діяльність

На позачергових виборах Парламенту України 2007 року був № 205 у блоці "Наша Україна — Народна самооборона". До Верховної Ради не потрапив.

На посаді міністра культури (2014)

27 лютого 2014 призначений міністром культури України. Перебуваючи на посаді досяг домовленостей про включення України до проекту "Креативна Європа", ініціював програми "Взаєморозуміння" та "Донкульт", спрямовані на культурну інтеграцію східних регіонів, спільно з громадськістю виробив план стратегії розвитку культури (згодом відкинутий В. Кириленком), ініціював заборону в'їзду на територію України російським артистам, що висловлювались у підтримку російської агресії ("чорний список" із першими 14 прізвищами з'явився натомість лише влітку 2015), ініціював конкурс на найкращий проект меморіалу "Небесній сотні"(згодом отримав назву "Територія гідності")

Звільнений 2 грудня 2014 року у зв'язку з формуванням нового уряду новообраною Верховною Радою 8-го скликання.

У 2014—2015 рр. — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Призначений за квотою ВРУ.

У 2015 році був членом конкурсної комісії з відбору кандидатів на зайняття адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (за квотою Верховної Ради України).

На посаді міністра культури (2016-)

У звіті за перші 100 днів роботи міністерства відзначалося такі кроки, як створення "Українського інституту книги", підготовка проекту Закону України "Про Український культурний фонд" та оновлення процедури розподілу конфіскованих культурних цінностей за участю музейних, архівних та бібліотечних установ, а також реорганізація деяких дорадчих органів міністерства, зокрема Координаційної раду з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України, що брала участь у підготовці Законопроекту № 5670 "Про державну мову".

Разом з тим міністерство відмовилось від таких дорадчих органів, як Всеукраїнська рада директорів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) та Рада ректорів (директорів) вищих навчальних закладів культури і мистецтв України, запровадивши замість них "Раду з питань культурно-мистецької освіти Міністерства культури України", що викликало обурення останніх. Критично були сприйняті мистецькою громадськістю і плани щодо реформування початкової мистецької освіти, розроблені цим дорадчим органом.

У січні 2017 року Є.Нищук виступив з ініціативою щодо перепрофілювання трьох наукових установ міністерства на культурно-просвітницькі центри. Ця ініціатива стосувалася таких установ: Український центр культурних досліджень, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса та Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень, і була пов'язана із зобов'язаннями Мінкультури в рамках Угоди про асоціацію з ЄС в контексті модернізації управління, осучаснення фінансових можливостей і підвищення ефективності роботи установ, що перебувають у сфері підпорядкування відомства, переходом до проектного фінансування наукової діяльності в сфері культури та змінами до бюджетного кодексу України. Ці ініціативи були розцінені представниками цих інституцій як "протиправні та некомпетентні". 17 березня Є. Нищуку було внесено припис про порушення антикорупційного законодавства в міністерстві культури.

Родина

Дружина — Оксана Батько-Нищук (27 вересня 1973, Коломия — 7 жовтня 2016), Заслужена артистка України. Закінчила факультет театрального мистецтва Київського національного університету театрального мистецтва ім. В. Карпенка-Карого. Була актрисою Київського театру імені Франка.

Син — Олекса.

7 жовтня 2016 року Євген Нищук повідомив, що його дружина Оксана Батько-Нищук померла уві сні. 10 жовтня відбулося прощання із Оксаною Батько-Нищук в театрі ім. Івана Франка. Її поховали на Байковому кладовищі[