Синтія Ніксон

Синтія Ніксон (англ. Cynthia Ellen Nixon, нар. 9 квітня 1966 рік, Нью-Йорк, США) — американська акторка і театральна режисерка, лавреатка двох премій "Еммі" і Гільдії кіноакторів США, "Тоні" і "Греммі", а також п'ятикратна номінантка на "Золотий глобус". Також вона американський політик.

Ніксон почала свою кар'єру на театральній сцені, також періодично з'являючись на телебаченні і в кіно. Вона була вперше номінована на премію "Тоні" в 1995 році, за роль у п'єсі Indiscretions. У 2006 році, за роль у п'єсі "Кроляча нора", Ніксон отримала "Тоні" за кращу жіночу роль у п'єсі, а в 2012 році ще раз висувалася на премію в цій категорії за провідну роль у Wit.

Ніксон домоглася широкої популярності завдяки ролі Міранди Гоббс у комедійному телесеріалі HBO "Секс у великому місті", де вона знімалася з 1998 по 2004 рік. Цю роль вона потім повторила у двох його комерційно успішних повнометражних сиквелах: "Секс у великому місті" (2008) і "Секс у великому місті 2" (2010). За роль у серіалі Ніксон тричі номінувалася на "Еммі" за кращу жіночу роль другого плану в комедійному телесеріалі, вигравши одну статуетку в 2004 році. Вона виграла свою другу "Еммі" в 2008 році, за гру жінки з дисоціативним розладом ідентичності в серіалі "Закон і порядок: Спеціальний корпус".

Ранні роки
Народилася в Нью-Йорку, штат Нью-Йорк. Мати — актриса Анна Нолл, батько — радіожурналіст Волтер Ніксон. Синтія була єдиною дитиною в сім'ї. Її батьки вирішили розлучитися, коли їй було шість років. Після цього дівчинка залишилася жити з матір'ю. У 1988 році вона закінчила зі ступенем бакалавра Барнард-коледж.

Кар'єра
Дебютувала на сцені в дванадцятирічному віці, у п'єсі, де виступала її мати[6]. На телебаченні вона дебютувала в епізоді ABC Afterschool Specials в 1979 році, а потім і на бродвейській сцені, у п'єсі "Філадельфійська історія". У наступні роки паралельно з навчанням у коледжі Ніксон виступала на сцені, а в 1994 році грала одночасно в двох успішних бродвейських п'єсах: The Real Thing і Hurlyburly. Між тим вона зіграла роль покоївки в фільмі 1984 року "Амадей", а потім знялася в комедії "Манхеттенський проект". Також вона брала участь у різних телефільмах і міні-серіалах, серед яких можна виділити "Таннер 88" (1988) Роберта Альтмана. У 2004 році Ніксон знялася в продовженні проекту — "Теннер проти Теннера".

Ніксон грала роль Джульєтти у Нью-Йоркській постановці "Ромео і Джульєтти" в 1988 році. У наступному році вона виступала у вшанованій Пулітцерівською премією п'єсі "Хроніки з життя Хайді". У 1994 році вона замінила Маршу Гей Гарден в п'єсі "Ангели у Америці", а у 1995 році отримала першу в кар'єрі номінацію на премію "Тоні". У 1997 році вона виступала в комедійній п'єсі The Last Night of Ballyhoo. У той же період вона виступила одним із засновників театральної трупи Drama Dept., до якої входять такі актори, як Сара Джессіка Паркер, Ділан Бейкер, Джон Камерон Мітчел і Біллі Крудап.

Проривом у кар'єрі Ніксон стала роль адвоката і феміністки Міранди Гоббс в комедійному телесеріалі HBO "Секс у великому місті" (1998—2004). Ця роль принесла їй премію "Еммі" за кращу жіночу роль другого плану в комедійному телесеріалі в 2004 році і дві додаткові номінації на нагороду. Вона повторила свою роль у двох його комерційно успішних повнометражних сиквелах: "Секс у великому місті" (2008) і "Секс у великому місті 2" (2010). Після завершення серіалу вона з'явилася в декількох незалежних кінофільмах, а також поверталася на телебачення з гостьовими ролями в серіалах "Швидка допомога", "Доктор Хаус" і "Закон і порядок: Спеціальний корпус". Роль в "Закон і порядок: Спеціальний корпус" принесла їй "Еммі" в категорії "Краща запрошена актриса в драматичному телесеріалі" у 2008 році. Серед її великих робіт слід виділити роль Елеонори Рузвельт у фільмі HBO "Теплі джерела" (2005), яка також принесла їй номінацію на "Еммі" і "Золотий глобус".

У 2006 році Ніксон виконала головну роль у п'єсі "Кроляча нора", яка принесла їй "Тоні" за кращу жіночу роль у п'єсі. Ніколь Кідман зіграла Ніксон в повнометражній екранізації п'єси. У 2012 році вона повернулася на Бродвей з головною роллю у п'єсі Wit, про хворого на рак професора. Заради ролі Ніксон збрила волосся. В результаті вона отримала ще одну номінацію на "Тоні" за виступ у п'єсі. У 2014 році вона зіграла головну героїню в п'єсі The Real Thing, хоча в 1984 році виступала в оригінальній постановці в іншій ролі[10]. Між своїми ролями на сцені Ніксон періодично поверталася до телебачення: в міні-серіалі 2012 року "Світ без кінця" і другорядними ролями у "Ця страшна буква "Р"" і "Ганнібал".

У 2015 році Ніксон отримала похвалу від критиків за головні ролі у незалежних кінофільмах "Джеймс Уайт" і "Стокгольм, Пенсільванія". Обидва фільми дебютували в рамках фестивалю "Санденс". Пізніше в цьому році вона знялася в біографічному фільмі Теренса Девіса "Тиха пристрасть", граючи поета Емілі Дікінсон.

Особисте життя
З 1988 по 2003 рік Ніксон співмешкала з англійським професором Денні Мозесом. У колишньої пари є двоє дітей: дочка — Саманта Мозес (нар. листопад 1996) і син Чарльз Изекіель Мозес (нар. 16.12.2002).

З 2004 року вона у стосунках з активісткою освітнього руху Крістін Маріноні. Вони познайомилися на протестній акції, в якій взяли участь батьки, обурені зменшенням бюджету державних шкіл. Деяких учасників пікету заарештували, у тому числі Ніксон і Маріноні — так вони і пізнали одне одного. У 2009 році пара оголосила про заручини. У лютому 2011 року Ніксон народила сина Макса Еллінгтона Ніксон-Маріноні. 27 травня 2012 року в штаті Нью-Йорк відбулося її весілля з Маріноні.

У жовтні 2006 року, Ніксон був поставлений діагноз — рак молочної залози. Вона вирішила приховати хворобу від громадськості й оголосила про неї лише в квітні 2008 року. Після цього вона стала активісткою в русі допомоги жінкам, які страждають хворобою і випустила кілька спеціальних документальних програм для NBC.

Ніксон є активним прихильником Демократичної партії. Вона їздила по країні за програмою підтримки легалізації одностатевих шлюбів. В рамках кампанії на пост мера Нью-Йорка Ніксон виступала з активною підтримкою Білла де Блазіо.