Рок Хадсон

Рой Гарольд Шерер-молодший народився 17 листопада 1925 у селі Віннетка, штат Іллінойс. Він був єдиною дитиною у родині. Батько покинув сім'ю під час Великої депресії. Мати майбутнього актора знову вийшла заміж, а вітчим всиновив його. Під час Другої світової війни Рок Хадсон служив на флоті, був авіамеханіком.

Після війни Рой намагався вчитися, однак залишив навчання у зв'язку з поганою успішністю. Ще у віці восьми років хлопчик побачив фільм з Джекі Купером та вирішив стати кінозіркою, щоб купити собі новий велосипед. Мрії про кіно не залишали його і в більш зрілому віці. Працюючи водієм вантажівки, листоношею, він намагався стати актором, але лише 1948 року отримав невелику роль у фільмі "Fighter Squadron" ("Ескадрилья винищувачів"). Згідно з біографічним нарисом Найджела Которн про Рока Хадсона, для тієї сцени Рока, що складалася з однієї репліки, знадобилося 36 дублів. Досвідчений режисер Рауль Волш залишив хлопця у фільмі, при цьому найнявши його фарбувати будинок. І все ж типажність та фактура актора не залишилися непоміченою.

Дебют у кіно

Тоді ж, 1948 року, Шерер взяв псевдонім. За однією з версій, "шукач талантів" Генрі Вільсон (агент Рока Хадсона), який працював на Девіда Селзніка і одним з перший відмітив яскраву зовнішність актора, запропонував йому замінити справжнє ім'я поєднанням назв скелі Гібралтар та річки Гудзон. За іншою легендою, ім'я "Рок" вибрав близький друг актора театральний продюсер Кен Годж. Воно здалося йому "крутим". Прізвище "Хадсон" підвернулася з телефонного довідника Лонг-Біч.

На студії вирішили зробити з Хадсона зірку. У той час йому довелося вчитися не лише акторської майстерності, а й танцям, співу, верховій їзді. Як результат: 1954 року, після фільму "Чудова одержимість" ("Чарівне мана"), прийшов успіх у глядачів. Згодом Хадсон зіграв у багатьох відомих фільмах, у тому числі таких, як "Гігант", "Дзеркало тріснуло", "Коли настав вересень", "Вінчестер 73", "Інтимна розмова".

Успіх у Голлівуді

Рок Хадсон являв собою образ американського чоловіка 1950-х років: великий, усміхнений, симпатичний, впевнений у собі, не дуже розумний, але обізнаний. Починаючи з воєнних фільмів, актор вийшов за їх рамки після ролей у картинах "Вінчестер 73" (1950) та "Яскрава перемога" (1951). У вже згаданій "Чарівній одержимості" (1954) Дугласа Серка він зіграв об'єкт пристрасті Джейн Вайман. Популярністю користувався також фільм "Все, що дозволено небесами" (1955). Роль техаського нафтовика у поважному віці у фільмі "Гігант" (1956) принесла йому номінацію на "Оскар" у категорії "Найкращий актор".

Співпраця з Доріс Дей у фільмах "Інтимна розмова" ("Розмова на подушках", 1959), "Вернись, коханий" (1961) і "Не посилай мені квітів" (1964) зробило тандем "Хадсон-Дей" однією з найяскравіших пар екрана. Самостійно (без Дей) актор проявляв свої комедійні таланти у фільмах "Коли настав вересень" (1961), "Улюблений спорт чоловіків?" (1964), "Дивне подружжя" (1965) та багатьох інших. Серед партнерів Хадсона по знімальному майданчику — Джина Лоллобриджида, Боббі Дарін, Сандра Ді, Джоел Грей, Анджела Ленсбері, Елізабет Тейлор, Тоні Кертіс, Кім Новак, Джулія Ендрюс та багато інших.

Особисте життя

З 1955 по 1958 рік Рок Хадсон був одружений на Філліс Гейтс, актрисі та колишній секретарці Генрі Вільсона, проте вже тоді він усвідомлював свою гомосексуальність. За його власними словами, ще під час військової служби він відчув потяг до чоловіків. Проте, від преси та шанувальників орієнтація актора ретельно приховувалася. Студія ще до одруження регулярно постачала акторові супутниць (наприклад, популярними тоді актрисами Мерилін Максвелл і Лорі Андерсон) для підтримання образу.

Шлюб тривав недовго. Причому подейкували, що дружина суперзірки була лесбійкою. Намагаючись зберегти обличчя, подружжю все важче було витримувати увагу громадськості та преси. Коли Філліс захворіла гепатитом, Рок не приїхав до неї зі зйомок в Італії. Після розлучення актор деякий час підтримував близькі стосунки з актрисою Мерілін Максвелл. Він навіть хотів одружитися знову та обзавестися дітьми. Але цього не сталося.

У житті зірки наступали зміни. Він звільнив свого агента Генрі Вільсона, який незабаром спився і закінчив життя у притулку. Тим часом пропозицій для Хадсона рік за роком ставало все менше. Однією з останніх удач для актора став фільм Блейка Едвардса "Люба Лілі" (1970). За ним послідували роки творчого застою та рідкісних епізодів на телебаченні.

Хвороба

На початку 80-х років XX століття, коли була виявлена нова хвороба, яку назвали СНІДом, з'ясувалося, що на неї хворий і Рок Хадсон. Здоров'я Хадсона різко погіршилося ще 1983 року, коли він знімався в Ізраїлі у фільмі "Посол" з Робертом Мітчем. 8 червня 1983 пухлина на шиї актора була діагностована як саркома Капоші, яку зазвичай називають однією з ознак СНІДу. Інші аналізи та дослідження підтвердили страшний діагноз. Актор приховував цю інформацію від близьких, у тому числі і від свого останнього партнера Марка Крістіана, з яким продовжував підтримувати близькі стосунки до лютого 1985 року.

Хадсон поспішно відправився у "відпустку" у Париж. Насправді він протягом восьми тижнів проходив лікування у доктора Домініка Дормонта, сподіваючись перемогти хворобу. Лікування довелося перервати у зв'язку з контрактом на зйомки у телесеріалі "Династія". Актор був задіяний у 10 серіях, 9 з яких були показані. Після того як інформація про стан здоров'я Рока Хадсона стала загальновідома, бурхливе обговорення торкнулося епізоду у серіалі, у якому герой Хадсона цілує героїню Лінди Еванс.

Остання публічна поява актора відбулося 15 липня 1985 у Кармелі (штат Каліфорнія), біля будинку Доріс Дей. Він дотримав обіцянку та представив її нове шоу "Найкращі друзі Доріс Дей". Журналісти та публіка відзначили помітне погіршення здоров'я та зовнішнього вигляду Хадсона, який виглядав набагато старше за свої 59 років.

Актор повернувся до Парижу 20 липня 1985. За свідченням Джеррі Оппенгеймера та Джека Вітека, які наводиться в книзі Нормана Дональдсона "Як вони померли", Хадсона не хотіли пускати навіть у літак. У готелі "Ріц" йому стало зовсім погано, і його відправили на обстеження в Американський госпіталь. 23 липня світ облетіла новина про те, що Рок Хадсон хворий на СНІД, а 25 липня була отримано офіційне підтвердження.

30 липня за 250 000 доларів було зафрахтовано Боїнг 747, на якому Рока Хадсона, його секретаря та групу лікарів доставили до Лос-Анджелеса. До 24 серпня актор пробув у медичному центрі, після чого йому дозволили повернутися додому. Там за ним доглядав Том Кларк — його давній партнер, з яким Хадсон прожив 17 років. Присутність Марка Крістіана визнали небажаним.

Смерть

Рано вранці 2 жовтня 1985 доглядальниця, втішена покращенням самопочуття Хадсона, яке, як вона потім пояснювала близьким актора, настало після "кількох днів її молитов над хворим", одягла ледь живого актора та посадила його на стілець. Побачив це Том Кларк, жахнувся й моментально уклав Хадсона у ліжко. На питання, чи хоче він кави, актор відповів: "Мені здається, що ні". Це були його останні слова. Він одразу заснув, а через годину — о 8.30 за місцевим часом — Хадсон помер уві сні.

Рок Хадсон помер 2 жовтня 1985, ставши однією з перших знаменитостей, які померли від СНІДу. У висновку про смерть безпосередньою причиною було зазначено "припинення серцевої та легеневої діяльності", а як першопричини були названі "запалення лімфосистеми та СНІД".

Тіло актора перевезли у фургоні без розпізнавальних знаків до крематорію Ґлендейлського парку, де вже зібралися журналісти з надією на сенсаційний фотоматеріал.

Похоронної служби не було. 20 жовтня 1985 Том Кларк розвіяв прах актора над Тихим океаном.

Марк Крістіан, проконсультувавшись з юристом Марвіном Мічельсоном, подав до суду на спадкоємців актора. Він стверджував, що заслужив компенсацію за ризик бути зараженим вірусом імунодефіциту під час контактів з покійним. Йому було пред'явлено зустрічний позов, у якому стверджувалося, що Крістіан викачував з Рока гроші під загрозою опублікування любовних листів, які доводять його сексуальну орієнтацію. За заподіяну йому шкоду Марк Крістіан все ж отримав у суді 14 500 000 доларів.