Наталя Фатєєва

Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1958, майстерня С. Герасимова, Т. Макарової).

У 1959—1961 роки — актриса Московського драматичного театру імені М. М Єрмолової.

З 1961 р. — актриса Театру-студії кіноактора.

Дебютувала у кіно в 1956 році. Велику популярність здобула, знявшись у головній ролі в романтичній комедії Г. Оганесяна "Три плюс два" (1963) в акторському ансамблі з Андрієм Мироновим, Наталією Кустинською і Євгеном Жариковим.

Одна з найкрасивіших і популярних радянських актрис 60—80-х років.

Зіграла близько вісімдесяти різнопланових кіноролей, зокрема, у фільмах:

    "Справа „строкатих“" (1958, Лєна), "Битва в дорозі" (1961, Тіна Карамиш), "Три плюс два" (1963, Зоя), "Здрастуй, це я!" (1965, Люся), "Діти Дон Кіхота" (1965, Марина Миколаївна директор кінотеатру), "Пісні моря" (1970, Ніна Денисова), "Джентльмени удачі" (1971, Людмила, дочка Мальцева), "Літні сни" (1972, Павлина Федорівна Козанець, голова), "Тютюновий капітан" (1972, Любов Карпівна Смурова), науково-фантастична дилогія: "Москва — Кассіопея" (1973) та "Отроки у Всесвіті" (1974) — мати Паші Козелкова; "Розіграш" (1976, Калерія Георгіївна, завуч), "Сумка інкасатора" (1977, Ксенія Ковальова), "Усе вирішує мить" (Олена Рижова, тренер), "Сіль землі" (1978, Марина Матвіївна Строгова), "Антарктична повість" (1979, кіноактриса), "Синдикат-2" (1980, Любов Юхимівна Деренталь), "З вечора до полудня" (1981, Алла, колишня дружина Кіма), "Анна Павлова" (1983—1985, Кшесинська), "Перш, ніж розлучитися" (1984, Лариса Андріївна), "Людина з бульвару Капуцинів" (1987, Скво, дружина вождя), "Анна Карамазофф" (1991), "Таємниця" (1992, Елен Штеммер), "Осінні спокуси" (1993, Наташа), "Хрестоносець" (1995), "Дорога на край життя" (1995), "Корольов" (2007, Марія Миколаївна, мати Сергія Корольова), "Вагончик мій далекий" (2013, Надія) та ін.

Грала в українських кінокартинах:

    "Є такий хлопець" (1956, Таня), "Капітан "Старої черепахи"" (1956, Катя), "День Ангела" (1968, Симона Валері, співачка), ""Тигри“ на льоду" (1971, Тамара Вадимівна), "Відповідна міра"" (1974, Ніна Василівна Павлова), "Доля барабанщика" (1976, Валентина), в телесеріалі "Місце зустрічі змінити не можна" (1979, Ірина Соболевська), "Люди і дельфіни" (1983, т/ф, Євгенія Григорівна Старостіна).

Працювала в радіовиставах, на дубляжі іноземних картин.

У 2003—2004 роки працювала в Незалежному театральному проекті на сцені Театрального центру на Страсному.

Член Спілки кінематографістів Росії.

Активний громадський діяч.