Микола Гринько

Народився в сім'ї акторів. Батьки Миколи грали в Первомайському робітничо-селянському пересувному театрі (батько Григорій І. Гринько, мати Лілія Казимирівна Броневська, заслужена артистка УРСР). Юнак теж мріяв стати актором, але його плани зруйнувала війна — Миколу призвано на фронт.

На фронті він служив стрільцем-радистом авіаполку, був комсоргом полку, пізніше — гвардії старшиною. У своїй частині створив ансамбль самодіяльності, який гастролював як фронтова бригада. За активну участь у художній самодіяльності та комсомольську роботу нагороджено медаллю "За бойові заслуги".

Після війни став помічником режисера, а з 1946 року — провідним актором драматичних театрів Запоріжжя та Ужгорода.

З 1955 — актор та художній керівник Київського естрадного оркестру "Дніпро".

З 1963 — актор кіностудії ім. Довженка.

Дебютував у кіно 1951 року в ролі Бунтаря у фільмі Ігоря Савченка "Тарас Шевченко".

Наступні десять років майже не знімався. Першою по-справжньому серйозною роботою стала роль солдата-американця у фільмі О. Алова та В. Наумова "Мир тому, хто входить" 1961 року. Режисери навіть отримали ящик коньяку, вигравши парі в американської делегації, доводячи, що грав солдата не американець, а українець. Картина отримала спеціальну нагороду журі на Венеційському кінофестивалі, а Гриньку присудили особливий приз "За рекламу автомобілів фірми „Студебеккер“" — власне автомобіль цієї фірми.

З 1961 року Микола Гринько повністю "перемикається" на кіно. Але на "рідній" кіностудії ім. Довженка його не вважали за "свого" актора, знімали дуже мало, не запропонували жодної головної ролі. Його сценарій до "Украденого щастя" Івана Франка пролежав у студійних кабінетах 6 років і його покладено "на полицю". Дуже несподіваною роботою Миколи Григоровича стала роль А. П. Чехова у фільмі Сергія Юткевича "Сюжет для невеличкого оповідання" (1969), про історію створення п'єси "Чайка" та її провал на сцені Александринського театру. З ним довго віталися на Мосфільмі: "Здорові були, Антоне Павловичу", а у Франції під час прем'єри фільму, Чехов-Гринько мав неймовірний успіх, нарівні з Мариною Владі, яка була його партнеркою в фільмі.

Особливо помітні Гринькові роботи у фільмах Андрія Тарковського. Тарковський уперше побачив Гринька в картині "Мир тому, хто входить", довго розшукував його і з того часу називав своїм талісманом. У Тарковського Гринько дебютував у фільмі "Іванове дитинство" 1962 року. Ця картина здобула найвищу нагороду Венеційського кінофестивалю — "Золотого лева". Потім були "Андрій Рубльов" (1966), "Солярис" (1972), "Дзеркало" (1974), і одна з найкращих робіт Гринька — роль Професора у "Сталкері" (1979). В оскароносному фільмі Райнера Вернера Фасбіндера "Третє покоління" головний герой описує свою улюблену сцену з "Соляриса" Андрія Тарковського. Це сцена з Гриньком, де його фігуру та роль подано хоч і дуже лаконічно, двома словами, але вичерпно… Можна оцінити такий віраж: герой фільму німецького класика розповідає про образ, який створив у фільмі наш земляк! Це образ Шляхетного Батька, що живе в самісінькій підсвідомості світового мистецтва.

У 1970-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні в дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карла з фільму-казки Л.Нечаєва "Пригоди Буратіно" (на цю роль його не хотіли брати через високий зріст, але Нечаєв за його встояв). Були ще й "Автомобіль, скрипка і собака Ляпка", "Пригоди Електроніка".

Була в Гринька заповітна мрія: зіграти Дон Кіхота. На жаль, запрошення від Резо Чхеїдзе надійшло тоді, коли Гринько віком та станом здоров'я вже не міг узятися за роль. Гринько розумів, що навіть на проби режисер покликав його лише знаючи про заповітну мрію актора. Чхеїдзе дав можливість Гринькові побути три дні Дон-Кіхотом на знімальному майданчику — і три дні захоплені глядачі на грузинській кіностудії аплодували Миколі Григоровичу. Чхеїдзе зберіг відзняті проби.

Микола Гринько помер 10 квітня 1989 від лейкозу. Його дружина Айше Чулак-огли продала всі цінності, які в неї були, щоб встановити йому надгробний пам'ятник на Байковому кладовищі. Залишила тільки дві обручки: подарунок чоловіка та подарунок батька.