Рутгер Гауер

Народився 23 січня 1944 року в акторській родині, в нідерландському містечку Брекелені, у кількох десятках кілометрів на південь від Амстердама. Батько, Аренд Гауер, викладав акторську майстерність у місцевому театральному коледжі, а мати, Тьонке Гауер, — драматургію. У ранньому дитинстві Рутгера і трьох його сестер виховувала нянька в Амстердамі — батьки постійно роз'їжджали по країні з гастролями. У 5 років Рутгер з'являється на театральній сцені, а перший його дебют у театрі відбувся 8 червня 1955 року в трагедії Софокла "Аякс".

Юність

Рутгер був неслухняною дитиною. Якось, граючи з сірниками, підпалив копицю сіна. У 15 років втік із дому. Найнявся на торговельне судно свого діда і майже рік був у плаванні. Це дало йому можливість подивитися світ, побувати в Пакистані, Канаді, Сінгапурі, Сайгоні, Перській затоці, познайомитися зі вдачею та побутом усяких народів. Тоді ж Рутгер виявив у собі здатність легко вивчати мови — володіє англійською, німецькою, французькою та італійською, крім своїх рідних — нідерландської та фризької.

Дальтонізм, успадкований від прадіда, завадив продовжити кар'єру моряка. Повернувшись додому, відвідує вечірню школу, а вдень працює (декоратор сцени, автомобільний мийник, тесля і т. д.). Його пристрасть до автомобілів і мотоциклів, що виникла в цей час, і навички, які одержав, пізніше дозволять робити найнебезпечніші автомобільні трюки в "попутнику" (Hitcher, 1986) без дублера.

Театр

У 1962 році вступає до театрального інституту в Базелі (Швейцарія). Через 2 роки Хауер найнявся солдатом в армію. Два роки віддано десантним військам, але незабаром Рутгер удався до допомоги приятеля-лікаря — він симулював психічну неврівноваженість, щоб уникнути подальшої служби. Пробувши якийсь час у психлікарні, переконавши лікарів у своїй непридатності до військової служби, повертається до інституту. Потім була акторська школа в Амстердамі, після чого одержує місце в Королівському театрі. У Базелі Гауер одружився, від цього шлюбу з'явилася дочка Айша.

З 1967 року почав грати в театрі "Noorder Compagnie", де 1973 року сам поставив дві п'єси, а в 1968 — дебютував у кіно. Тоді ж зустрівся зі своєю майбутньою другою дружиною — Інеке, художницею та скульптором. Вони одружилися в 1985 році.

Кінокар'єра
Нідерланди

Його перша поява перед телекамерою відбулася ще 12 грудня 1956 року, коли проводили зйомки спектаклю "Асмодей" (Asmodee). Потім була епізодична роль у картині "Пан Гаварден" (Monsieur Hawarden, 1968), але в змонтовану версію кадри за участю Гауера не ввійшли. Перша популярність прийшла до молодого актора вже за рік, після участі в телесеріалі "Флоріс" (Floris, 1969).

Так почалася його довголітня співпраця з нідерландським режисером Полом Верховеном, що тривала понад 10 років і принесла світове визнання. Цей режисер зміг угадати і втілити на екрані подвійність вигляду та суті Гауера, який може бути й "занепалим ангелом", і "диявольським поріддям", сполучати загадкову зовнішність і внутрішнє сум'яття, таїти в собі боріння різноспрямованих сил[1]. Перший їхній фільм називався "Турецькі насолоди" (1973) — драма за романом нідерландського автора Яна Волкерса (Jan Wolkers), яку номінували в 1974 році на премію "Оскар" у категорії "найкращий закордонний фільм".

Знявши Рутгера в п'ятьох відомих фільмах різних жанрів ("Турецькі насолоди", 1973, "Кіті-шелихвістка", 1975, "Солдати королеви", 1977, "Лихачі", 1980, "Плоть і кров", 1985), Верховен уважав, що Хауер, на відміну від іншого протеже режисера Е. Краббе, виражає "світлу сторону єства".

Голівуд

Пол Верховен також мав намір знімати Гауера і у своєму американському дебюті — фантастичному бойовику "Робокоп" (1987). Але перед зйомками посварився з актором — після його успіху у двох популярних картинах "Бігун по лезу" (1982) і "Попутник" (1986) (причини сварки не розголошувано).

У Голівуді Рутгер Гауер уперше з'явивися у фільмі "Нічні яструби" (1981) з Сільвестром Сталлоне в головній ролі, де зіграв убивцю Вульфгара. В акторстві Рутгер побачив для себе нові можливості самовираження. Він наймає відомого репетитора, у якого бере уроки американського варіанта англійської мови, щоб американські глядачі в майбутньому не чули його європейський акцент.

Після кількох вдалих картин, Гауер стає відомим у США актором, чиє ім'я почали ставити першим на кіноафішах і плакатах. Фільм "Бігун по лезу" став класикою наукової фантастики — першу версію картини додали до Національного архіву фільмів (National Film Archives), який підтримує бібліотека Конгресу США. У цей час Хауер купує на Каліфорнійському узбережжі віллу і власноруч будує величезний трейлер, який використає під час зйомок на виїзді.

Наприкінці 1980-их років потрапив до п'ятдесяти "найпридатніших до обліку" акторів у світі в списку, зробленому елітним виданням "Hollywood Reporter".

Активно знімається в американських фільмах — "Взяти живим або мертвим" (Wanted: Dead or Alive, 1987), "Кров героїв" (The Blood of Heroes, 1989), "Сліпа лють" (Blind Fury, 1990), "Смертельні узи" (Deadlock, 1991), "Гра на виживання" (Survivimg the Game, 1993). Спроба поміняти амплуа і зіграти, наприклад, в Італії в проблемній мелодрамі "У місячну ніч" (In una notte di chiaro di luna, 1989) була невдалою. Виняток — лише одна робота актора: роль паризького пияка польського походження у філософській притчі "Легенда про святого пияка" (La Leggenda del santo bevitore, 1988) італійського режисера Ерманно Ольмі (у 1988 фільм отримав "Золотого лева" Венеційського фестивалю).

Незалежні кіностудії

В 1990-х роках все частіше співпрацює з невеликими незалежними кіностудіями, намагаючись відійти від нав'язаного йому Голівудом образу. Це зменшило його популярність у США, але у себе на батьківщині — у Нідерландах — залишається дуже популярним, про що свідчить гучне святкування його 50-річчя в 1994 році. Тоді показано ретроспективу його найвідоміших картин, перед якою йшов документальний фільм "Актор у жовтогарячому" (Acteur van Oranje). Через рік, до 100-річчя світового кінематографа, поштова служба Нідерландів випустила ювілейний набір марок, одна із яких зображала Гауера в ролі з картини "Турецькі насолоди".

Друга половина 1990-х років і початок нового тисячоліття для актора, який уклав контракт зі своїм новим агентом Джоан Гайлер (англ. Joan Hyler), почалися досить вдало. У цей період він знімається у фільмах кіностудії "Hallmark" — "Поклик предків" (The Call of the Wild: Dog of the Yukon, 1997) за романом Джека Лондона і "Мерлін" (Merlin, 1998). На телеканалі "NBC" — у фентезійній казці "Десяте королівство" (The 10th Kingdom, 1999), де зіграв роль злого Мисливця. Кінокартину "Саймон Магус" (Simon Magus, 1998), де зіграв м'якого й доброго читця поезії Альбрехта (Count Albrecht), презентовано на декількох міжнародних кінофестивалях.

У квітні 1999 року одержує в Нідерландах звання "Найкращий актор століття". Святкування нагороди на нідерландському телебаченні вилилося в нову ретроспективу його фільмів, проведену без зупинок протягом цілого дня.

У 2000 році актор спробував себе в режисурі, в результаті чого на екрани вийшов короткометражний фільм "Кімната" (The Room), що одержав в наступному році Приз глядацьких симпатій на Паризькому кінофестивалі (Paris Film Festival) як "найкращий короткометражний фільм".