Жан-Клод Бріалі

Бріалі народився 30 березня 1933 року місті Омал (нині — Сур Ель Гозлан) в Алжирі, в сім'ї французького офіцера, і провів все своє дитинство в ритмі службових переїздів батька.

Отримавши ступінь бакалавра, він вступив в Страсбурзьку консерваторію, яку закінчив з першою премією у класі комедії, а потім вчився в Центрі драматичного мистецтва Східного регіону. Військову службу він проходив в Баден-Бадені у відділі кінохроніки французької армії, завдяки чому йому вдалося зіграти свою першу роль в короткометражному фільмі "Лахмітник і хороший товар". Тоді ж він познайомився з багатьма гастролюючими акторами, і зокрема з Жаном Маре, який радив Бріалі продовжити акторську кар'єру.

У 1954 році актор, що починає, приїжджає до Парижу і дуже швидко починає спілкуватися з "бандою з Кайе дю сінема". У 1956 році він отримує запрошення від Жака Ріветта знятися в короткометражці "Шах і мат". У тому ж році він знімається у фільмах "Елен і чоловіки" Жана Ренуара і "Другу сім'ї" Жака Піното. З того часу Бріалі з'являється на екрані все частіше і частіше.

Бріалі стає знаменитим в 1958 році, знявшись в двох фільмах Клода Шаброля "Красень Серж" і "Кузени", які принесли йому славу невимушеного і природженого актора, а також любов публіки. Свій перший фільм — "Еглантін", навіяний спогадами дитинства, — Бріалі зняв в 1971 році.

Бріалі був справжнім трудоголіком. Він знімався в декількох фільмах в рік і одночасно працював в театрі. Він не тільки міг бути елегантним жартівником ("Крістін", 1958) або улюбленцем жінок (Полювання на чоловіків", 1964 і "Прилипала Жюлі", 1977). Він також виконував ролі, де потрібно було бути серйозним, що особливо яскраво виявилося у французьких "'Film noir'" на зразок "Смертельної поїздки" Клода Міллера (1982).

Бріалі вперше з'явився на екранах в 1956 році у фільмі Жана Ренуара "Олена і чоловіки" і відомий особливо як виконавець ролей в картинах Луї Маля "Ліфт на ешафот" (1957) і "Коханці" (1958), Клода Шаброля "Красень Серж" (1958) і "Кузени" (1959), Франсуа Трюффо "Чотириста ударів" (1859) і Еріка Ромера "Коліно Клер" (1970).

Він був видною персоною світському суспільстві Парижа, з 1986 року володів столичним театром "Буфф-парізьєн" (фр. (Les Bouffes parisiens), а до цього, з 1977 року, управляв театром "Еберто". Крім того, він зняв десяток фільмів для телебачення і великого екрану, серед яких — "Еглантін" (1971) і "Закриті віконниці" (1972).

Останньою роботою Бріалі стала роль в телефільмі Габріеля Агіона "Пан Макс".

Як письменник, він з великим успіхом опублікував книги спогадів: "Струмок мавп" і "Я забув вам сказати".

Помер на 75-му році життя 30 травня 2007 після тривалої хвороби раку.