Анджей Вайда

Батько майбутнього режисера, офіцер Війська Польського, загинув у Катині.

У підлітковому віці Анджей був зв'язковим Армії Крайової у Радомі та Варшаві.

Після Другої світової війни допомагав художникам реставрувати костели. 1946 року поступив у Краківську академію мистецтв, але, не закінчивши курсу, перейшов на режисерський факультет Лодзинської кіношколи.

Як сам згадує, в той час на нього сильно впливали роботи французького авангарду та притчі Луїса Бунюеля. Переживши роки війни, став відомий як автор фільмів на воєнну тематику. Таким був його дебют "Покоління" (1955) — про польську молодь, яка змушена була різко подорослішати у воєнні роки (фільм поклав початок "польській школі кіно"), а також наступні картини: "Канал" (1957) і "Попіл і діамант" (1958). Обидві роботи були відзначені на Каннському та Венеційському кінофестивалях.

1975 року виступ Анджея Вайди та Кшиштофа Зануссі на Форумі Кінематографістів у Гданську став поштовхом для заснування течії "кіно морального неспокою". Це було відповіддю на обмеження свободи творчості у зображенні суспільно-політичних проблем.

1981 року вступив до "Солідарності".

1989 — обраний до Сенату Польської Республіки.

З початку 1990-х рр. був членом Ради з питань культури при президенті Польщі.

Є автором сценаріїв більшості своїх картин.

Окрім кінематографа, з кінця 1950-х років працював у театрі.

Особисте життя

Перебував у четвертому шлюбі з Кристиною Захватович, театральним і кіносценографом, дизайнером одягу та акторкою. Від одного з попередніх шлюбів (з відомою кіноакторкою Беатою Тишкевич) залишилась дочка Кароліна, теж відома кіноакторка.