Закон ночі

Доля гангстера
Мало порушувати чужі правила,
Потрібно встановлювати свої
«Закон ночі», режисер Бен Афлек
Епоха «сухого закону» крім, власне, становлення організованої злочинності в сучасному її варіанті, подарувала світу ще й певний образ, якщо можна так сказати, романтичного героя – гангстера, що вночі займається «темними справами», стріляючи з TommyGun а у вільний час – романами з розкішними дівчатами, в бризках шампанського, і блисках різнокольорових вогнів вечірок. Класикою «гангстерського жанру» можна називати такі видатні фільми як «Хрещений батько» Френсіса Форда Копполи і «Одного разу в Америці» Серджо Леоне, також ряд інших, дуже сильних стрічок, що звертались до цієї тематики. І тому зрозуміло з якою високою планкою довелось зустрітись Бену Афлеку, виконавцю головної ролі, автору сценарію за мотивами однойменного роману Деніса Лихейна, та режисера - кримінальної драми «Закон ночі» (Live by Night), яку розглянемо нижче.
Стрічка оповідає історію «зростання» бандита Джо Когліна, що займається «середньої руки» пограбуваннями. Випадок зводить його з босом Альбертом Вайтом, в команді якого він починає працювати, проте роковий роман з «дівчиною шефа» Еммою Гульд змушує перейти його у стан конкурента – Масо Пескаторе. Останній відсилає його до південної Тампи, займатись нелегальними поставками кубинського рому, і вести «бізнес». Тут він ніби-то йде до омріяного сімейного щастя, зустрічаючи повну протилежність Еммі, разом з тим прокладаючи успіх родині терором та шантажем, проте не впадаючи у бездумну жадібність.
Фільм виглядає таким собі досить масштабним полотном «історії гангстера», в досить цікавій манері, коли автор намагався поєднати традиційну романтику з певним розвінчуванням «героїчного образу» людини «у світі брудних грошей». Так, герой вірний своєму кодексу честі, але і згадуючи часи, коли був солдатом на війні, і у коханні, і у «темному бізнесі» - він зустрічається з банальною зрадою, і також використовує її у маніпулюванні іншими. Крім того, бандитська тематика тут – часто лише привід, щоб змалювати певний зріз суспільства часів «сухого закону» - це і світ поліції, в образі батька головного героя, і контрабандистів, і показне благочестя пуританських обивателів, і розквіт Ку-Кулукс-Клана, - ідеологічні підвалини якого, як часто буває в історії, були лише підґрунтям і обґрунтуванням банального рекету. Слід відзначити відмінні декорації, що виразно передають дух тої буремної епохи, майстерну операторську роботу, яка тяжіє до крупних візуальних портретних планів героїв, даючи їм увесь об’єм екрану (доречи, це було притаманно кінематографу 30-х). Сценарій виглядає досить сильним, а фільм – цільним, проте тут криється головна вада – автори розриваються між намаганням показати шляхетні риси героя і одночасно зняти ореол героїки – і з головного персонажу, і з гангстерського способу життя.
Акторський склад стрічки – це справжнє сузір’я зірок. Бен Афлек у ролі Джо Когліна, образ якого ми розглянули вище, Брендан Глісон, що втілив на екрані його батька і комісара поліції, Сієнна Міллер – в ролі Емми Гульд, жінки, що живе одним днем, Зої Салдани в ролі Грациелли Суарес – такого собі янгола-охорнця, що заспокоював бурхливі протиріччя головного героя. Досить харизматичний образ і голови клану Масо Пескаторе, втілений Ремо Джероне, - і, загалом, кожен з персонажів не випадає з загального малюнку. Репліки в кіно, образність, крім дещо головного героя, не виглядають занадто пафосними, кастинг картини збалансований і рівний, вдаючись і до образів «другого плану»
Як загальна сума вражень. «Закон ночі» це приклад сильного, якісного кіно, проте без якихось закидів на культовість. Взагалі, зважаючи на складність завдання, цей фільм безумовно стане бажаним для поціновувачів як «ганстерського» кіно, так і тих, хто цінує «кіно зі змістом», що поєднується з досить високою динамікою розгортання сюжету.
Недзельницький Андрій