Леонардо Дікапріо

ДіКапріо — єдина дитина в родині — народився 11 листопада 1974 року в Лос-Анджелесі. Його мати — Ірмелін, колишній секретар суду, має українсько-німецьке походження за бабцею Леонардо Оленою Смірновою, яка народилася в Одесі, а під час війни з радянською Росією 1917-го з батьками переїхала до Німеччини. Уже дорослою після невдалого шлюбу бабця актора подалася до США, де закрутила роман з італійцем та народила доньку. Батько, Джордж ДіКапріо, — автор коміксів. Його мати переїхала з містечка Ор-Еркеншвік, що в Рурському регіоні Німеччини, до США в 1950-х роках.

Джордж та Ірмелін познайомилися ще під час навчання і пізніше переїхали до Лос-Анджелеса. Сина назвали на честь Леонардо да Вінчі — коли мати розглядала картину великого майстра, дитина поворухнулася в її лоні. Коли малюкові виповнився один рік, його батьки розлучилися. Хлопчик жив здебільшого з матір'ю.

ДіКапріо дебютував у кіно коли мав 5 років. До 10 років він уже був розчарований у кінобізнесі — його агент наполягав на зміні імені (йому пропонували псевдонім Ленні Вільямс) і Леонардо відмовили грати в кількох ролях через його зачіску. У 14 років Леонардо вирішив повторити спробу стати актором. Він знайшов агента, якому подобалася і його зачіска, і його ім'я. Він знявся у понад 30 рекламних роликах і кількох серіях Санта Барбари. З 1991 року знімався в серіалі "Проблеми зростання" (Growing Pains), але покинув шоу заради зйомок у картині "Життя цього хлопця. Правдива історія" (This Boy's Life, 1993). ДіКапріо переміг понад сто претендентів на роль Тобіаса Вульфа в цьому фільмі. Він отримав найсхвальніші відгуки критиків за цей фільм, причому деякі стверджували, що він переграв самого Роберта Де Ніро. Наступною картиною ДіКапріо була картина "Що гнітить Гілберта Грейпа" (What's eating Gilbert Grape, 1993). У цьому фільмі він зіграв розумово відсталого брата Джоні. Його чесна і відкрита гра принесла йому номінацію на премію Оскар. Тоді 19-літній актор уперше привернув до себе увагу преси.

1994 року на екрани вийшов вестерн "Швидкий і мертвий" (The Quick and the Dead), де ДіКапріо дісталася одна з головних ролей. 1995 року ДіКапріо знявся в екранізації роману Джима Керола "Щоденник баскетболіста" (The Basketball Diaries), проект, зйомки якого відкладалися багато років в очікуванні на молодого талановитого актора. Фільм став лідером прокату, багато в чому завдяки грі Леонардо. Того ж року він з'явився у картині "Повне затьмарення", де зобразив гомосексуальні стосунки поета Артюра Рембо і його вчителя Поля Верлена, якого зіграв Давид Тьюліс. Критики були в захваті, а ДіКапріо одразу ж зарахували до секс-меншини. 1996 року він знявся у двох фільмах: "Кімната Марвіна" (Marvin's Room), де його партнерами стали Меріл Стріп та Даян Кітон, і "Ромео+Джульєта", сучасній інтерпретації однойменної романтичної трагедії Вільяма Шекспіра.

1997 рік став зірковим для Леонардо ДіКапріо. Разом із Кейт Вінслет вони зіграли головні ролі у блокбастері Джеймса Кемерона "Титанік". Герой Леонардо — 22-річний Джек Доусон, який вигравши квиток потрапляє на борт лайнера Титанік, котрому судилося затонути під час своєї першої і останньої подорожі. Фільм стає найкасовішим в історії кінематографу, а самому Леонардо приносить номінацію на Золотий глобус і ставить його в ряд найбільш високооплачуваних акторів Голлівуду.

В 2007 році він зробив документальний фільм під назвою "11-а година", де йшлося про стан навколишнього середовища.

За даними сайту, присвяченому кінематографу IMDB, ДіКапріо завоював понад 70 нагород, включно з преміями "Золотий глобус" і "Бафта".

ДіКапріо за свою кар'єру висували на "Оскар" п’ять разів. Вперше у 1994 році за роль актора другого плану у фільмі "Що гнітить Гілберта Грейпа", далі були номінації у фільмах "Авіатор", "Кривавий алмаз", "Вовк з Волл-стріт". Також він мав шанс отримати "Оскара" в якості продюсера картини "Вовк з Волл-стріт", але нагорода знайшла його лише за два роки.

Особисте життя

Особисте життя Леонардо ДіКапріо широко висвітлюється в засобах масової інформації. В 1990-х Леонардо ДіКапріо зустрічався з данською моделлю Геленою Крістенсен, з 2000-ного по 2005 рік — з бразильською моделлю Жізель Бюндхен, з 2006-го по 2009 рік — з ізраїльською моделлю Бар Рафаелі. 26 березня 2010 року ДіКапріо та Рафаелі офіційно оголосили про перерву у стосунках. З літа 2010 року Лео і Бар знову почали зустрічатися і вже планували одружитися, проте в травні 2011 року в газеті New York Post з'явилося повідомлення, що Леонардо ДіКапріо і Бар Рафаелі остаточно розлучилися.

З червня 2011 зустрічався з актрисою Блейк Лайвлі. На початку жовтня 2011 року з'явилося повідомлення про те, що Леонардо ДіКапріо та Блейк Лайвлі розлучилися, але обіцяли зберегти дружні відносини. У грудні 2011 року стало відомо, що Лео почав зустрічатися з Ерін Гезертон — моделлю нижньої білизни бренду Victoria's Secret, однак, у листопаді 2012 року пара оголосила про розставання у зв'язку з напруженими графіками роботи у обох.

У травні 2013 року у актора почалися стосунки з німецькою моделлю Тоні Гаррн.

Лео володіє будинком в Лос-Анджелесі та квартирою в Беттері-Парк-сіті в Нижньому Мангеттені. 2009 року актор купив острів Блекадор близько Белізу, на якому планує відкрити екологічно чистий курорт.

2013 року актор став співвласником гоночної команди Venturi Grand Prix Formula E Team для участі в Формулі-Е.

ДіКапріо став послом доброї волі ООН з проблем клімату в 2014 році. Він часто піднімає питання проблем клімату. Актор пожертвував більше 13 млн. доларів організаціям, що займаються питаннями екології.

Під час його промови на цьогорічній премії "Бафта", де він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у фільмі "Легенда Г'ю Гласса", він віддав шану своїй мамі Ірмелін Інденбіркен. "Я виріс у дуже жорсткому районі у східному Лос-Анджелесі, і ця жінка щодня везла мене три години до іншої школи, щоб показати мені інші можливості", - сказав він. "Це її день народження — Мамо, я дуже тебе люблю", — сказав актор зі сцени.