Закрити
Наверх Наверх

Юл Бріннер
Yul Brynner

Юл Бріннер
10 
14 голосів
Оцінити:

Дата народження: 11 липня 1920 (zodiac рак)

Дата смерті: 10 жовтня 1985

Місце народження: Владивосток, Далекосхідна республіка

Досягнення: "Оскар", 1957 рік.

Дідом Юла Бріннера був швейцарець Жюль Брінер, який оселився у Владивостоці. Його молодший син Борис одружився з українкою Марусею Благовидовою, яка стала матір'ю Юлія. Родина Брінерів рано покинула Росію і оселилася у Франції, де Юл виступав у Паризькому цирку, але після падіння отримав травму й приєднався як працівник сцени та учень-актор до російської театральної трупи Пітоєва. Одночасно Юл Брінер навчався в Сорбонні, найкращому та найпрестижнішому університеті Франції. Згодом талановитий молодик став протеже актора Михайла Чехова, який і забрав його 1940 року до США разом з Шекспірівською трупою. Оскільки Юл розмовляв багатьма мовами, то в часи Другої світової війни його призвали на службу до Військового Інформаційного агентства США і протягом всієї війни він був коментатором на радіостанції, що транслювала свої передачі на територію окупованої німцями Франції.

Дідом Юла Бріннера був швейцарець Жюль Брінер, який оселився у Владивостоці. Його молодший син Борис одружився з українкою Марусею Благовидовою, яка стала матір'ю Юлія. Родина Брінерів рано покинула Росію і оселилася у Франції, де Юл виступав у Паризькому цирку, але після падіння отримав травму й приєднався як працівник сцени та учень-актор до російської театральної трупи Пітоєва. Одночасно Юл Брінер навчався в Сорбонні, найкращому та найпрестижнішому університеті Франції. Згодом талановитий молодик став протеже актора Михайла Чехова, який і забрав його 1940 року до США разом з Шекспірівською трупою. Оскільки Юл розмовляв багатьма мовами, то в часи Другої світової війни його призвали на службу до Військового Інформаційного агентства США і протягом всієї війни він був коментатором на радіостанції, що транслювала свої передачі на територію окупованої німцями Франції.

Після Другої світової війни актор повернувся до США і 1946 року з'явився разом з акторкою Мері Мартін у головних ролях на Бродвеї в п'єсі "Пісня для лютні". 1949 року Юл вперше знявся в кіно, стрічка була класу "Б" під назвою "Порт Нью-Йорка". Великий перелом у кар'єрі Юла Брінера настав 1951 року: його обрали на роль короля в бродвейському мюзиклі "Король і я". За цю роль він отримав безліч нагород, любов глядачів та похвали критики. Саме в цей період Юл додав до свого прізвища другу літеру "н", перетворившись на "Бріннера", а також, за його власними словами, згідно з порадою Марлен Дітріх, поголив голову налисо, що у подальші роки і до кінця життя стало його фірмовою фішкою. Бріннер виступив у цій постановці 1246 разів, а потім поїхав до Голлівуда і повторив свій успіх в екранізації цього мюзиклу, 1956 року отримавши свого єдиного в житті "Оскара" за роль короля в кіноверсії мюзиклу "Король і я". Актор знявся в багатьох голлівудських фільмах, як і фільмах інших країн. З цікавих ролей варто відзначити роль Кріса в "Чудовій сімці", Дмитра Карамазова в "Братах Карамазових" і Тараса Бульби в американській екранізації твору Гоголя. Взагалі, завдяки своїй зовнішності, Бріннер міг виконувати на екрані ролі таємничих, загадкових героїв.

1950 року Бріннер написав книгу "Винесіть вперед дитину". У другій половині 1960-х років переїхав жити до Швейцарії і прийняв громадянство цієї країни, але 1972 року повернувся до Голлівуду. 1975 року Юл повертається на Бродвей у невдалому мюзиклі "Дім, милий дім", але через два роки на Бродвеї було відновлено з небувалим успіхом мюзикл "Король і я" — знову з Бріннером у ролі короля Сіаму.

У вересні 1983 року лікарі виявили в актора рак легенів і повідомили, що йому жити не більше місяця. Тому актор подався в турне з виставою "Король і я" на прощальні гастролі від Західного до Східного узбережжя США: турне тривало майже два роки і закінчилося 1985 року за 4 місяці до смерті актора, 10 жовтня 1985 року. У мюзиклі "Король і я" Юл Бріннер виступив протягом 30 років 4625 разів.

Юл Бріннер був 4 рази одружений. Його першою дружиною була акторка Вірджінія Гілмор (1944–1960). Дві його наступні дружини не мали нічого спільного з акторським фахом, а 1984 року Бріннер, вже знаючи про свою хворобу, одружився вчетверте з Кеті Лі, малайзійською провідною танцюристкою з його пересувної театральної трупи.

Після смерті актора Американська легенева асоціація випустила на екрани телебачення серію жахливих звертань Юла Бріннера до телеглядачів з закликом відмовитися від шкідливої звички паління, яка коштувала йому життя.

Акторська кар'єра, досягнення

Навчався в одному з паризьких ліцеїв, опанував гру на гітарі. Театральну освіту здобув у театральній студії Михайла Чехова в США, звідки вийшли такі відомі артисти як Мерилін Монро, Грегорі Пек, Ентоні Куїн та інші.

Мистецьку кар'єру починав як виконавець циганських пісень. Потім майбутнього кіноактора захопив цирк.

Як актор 1945 року Юл Бриннер дебютував у мюзиклі "Пісні лютні". З 1948 року американці захоплювалися телешоу Бріннера, а 1949 року розпочалася його акторська кар'єра (фільм "Порт Нью-Йорк"). 1951 року на Бродвеї Бріннер вперше зіграв центральну роль у всій його кар'єрі — роль короля Сіаму у мюзиклі "Король і я", за яку рік по тому отримав театральну премію "Тоні" у категорії "найкращий актор другого плану". У 1956 році Бріннера нарешті чекав шалений успіх у кіно: він зіграв Рамзеса II у пеплумі Сесіла Де Мілля "Десять заповідей", російського генерала Буніна у фільмі колишнього киянина Анатоля Литвака "Анастасія", а кіноверсія мюзиклу "Король і я" принесла Юлу премію Оскар як найкращому актору року, яку 1957 року вручила йому італійська кінозірка Анна Маньяні. Потім він знявся у картині "Брати Карамазови" (1958) за романом Федора Достоєвського, ще раз співпрацював з Литваком у фільмі "Подорож" (1959) та Де Міллем у фільмі "Пірат" (1958). Всесвітню славу йому принесла роль ковбоя Кріса Адамса у вестерні "Чудова сімка" (1960), (ремейк "Семи самураїв" Акірою Куросави), знята в роки, коли Юл Бріннер вимушений був жити в Швейцарії (ховався від переслідування податківцями). У різний час партнерами Бріннера у кіно були провідні актори світу, такі як Чарлтон Гестон, Інгрід Бергман, Марлон Брандо, Дебора Керр, Сергій Бондарчук, Кетрін Гепберн та ін.

Фільм "Тарас Бульба" (1962), екранізація повісті Миколя Гоголя, де Бріннер грав Тараса, мав стати його бенефісом, однак, на жаль, фільм виявився невдалим: провалився у прокаті і отримав негативні відгуки критиків. З цього часу кінокар'єра Бріннера поволі йде на спад. 1969 року він виконує одну з ролей у монументальній югославській воєнній драмі "Битва на Неретві", який був номінований на премію Оскар як найкращий фільм іноземною мовою. Новий зліт популярності Юла стався 1973 року, завдяки успішному фільму "Світ Заходу", де він грав роль робота-вбивці, візуально спародійованій зі зніменитого образу Бріннера у "Чудовій сімці". Кілька років по тому, Бріннер знявся у сіквелі цього фільму — "Світі Майбутнього", який, однак, не повторив успіху оригіналу.

Окрім цього, відомо, що Юл Бріннер прагнув зіграти головну роль у "Спартаку" (1960) Стенлі Кубрика, а також роль Распутіна у фільмі Франкліна Шаффнера "Миколай і Олександра" (1971), але ці ролі Бріннеру не дісталися.

У 1977 році актор відновив мюзикл своєї молодості "Король і я" і зіграв його на театральній сцені 4633 рази. Публіка завжди вітала його вибухом емоцій. За кілька місяців до смерті, у червні 1985, відбулася остання вистава "Король і я", а Бріннеру була вручена спеціальна премія "Тоні".

Дідом Юла Бріннера був швейцарець Жюль Брінер, який оселився у Владивостоці. Його молодший син Борис одружився з українкою Марусею Благовидовою, яка стала матір'ю Юлія. Родина Брінерів рано покинула Росію і оселилася у Франції, де Юл виступав у Паризькому цирку, але після падіння отримав травму й приєднався як працівник сцени та учень-актор до російської театральної трупи Пітоєва. Одночасно Юл Брінер навчався в Сорбонні, найкращому та найпрестижнішому університеті Франції. Згодом талановитий молодик став протеже актора Михайла Чехова, який і забрав його 1940 року до США разом з Шекспірівською трупою. Оскільки Юл розмовляв багатьма мовами, то в часи Другої світової війни його призвали на службу до Військового Інформаційного агентства США і протягом всієї війни він був коментатором на радіостанції, що транслювала свої передачі на територію окупованої німцями Франції.
Читати повністю

Фотографії

Використовуючи сайт kinoafisha.ua, Ви погоджуєтеся з умовами Угоди про конфіденційність

Детальніше