Георгій Віцин

Сам Георгій Михайлович стверджував, що з'явився на світ на рік раніше. З дитинства був сором'язливим. Тому, щоб подолати свою закомплексованість, вирішив стати актором. А для початку обрав шкільний театр.

Після закінчення школи Георгій вступив до училища Малого театру. Але незабаром його відрахували з формулюванням "за легковажне ставлення до навчального процесу". Восени Віцин склав іспити до Театрального училища ім. Євг. Вахтангова студії МХАТ-2, де вчився з 1934 по 1935 рік.

У 1936-му його прийняли у трупу театру-студії під керівництвом великого актора Миколи Хмєльова. Студію незабаром перейменували в Московський театр імені М. Єрмолової. Тут Віцин був провідним актором, улюбленцем глядачів. Про нього із задоволенням писали критики, і ніхто тоді уявити не міг, що людина з такою блискучою сценічною кар'єрою може назавжди покинути театр заради кінематографа. Дебютував Віцин у кіно в картині Григорія Козинцева "Бєлінський" (1951), втіливши на екрані образ Гоголя. А от слава й популярність прийшла в середині 50-х — після фільму "Запасний гравець", де він одержав роль Васі Вєснушкіна (1954). Перед зйомками актор цілий місяць щодня тренувався на стадіоні, щоб "зігнати жир". А на репетиції боксерського двобою так розійшовся, що всерйоз атакував Павла Кадочникова, який займався цим видом спорту професійно. Останній зреагував автоматично. У результаті Віцин опритомнів з тріщиною в ребрі, але з майданчика не пішов — продовжив зніматися, затягнувши грудну клітку рушником.

У стрічці "Вона вас кохає" (1956) за сценарієм передбачався складний трюковий епізод на водних лижах, що повинен був виконувати дублер. Проте режисер вирішив "взяти на слабо" Віцина. Разом зі сценаристом вони написали лист від імені "шанувальниці Клави", в якому та нібито повідомляла, що особисто спостерігатиме, як її улюблений актор їздить на водних лижах. Георгій Михайлович лист прочитав, зніматися погодився, весь епізод відпрацював блискуче, але наприкінці сказав режисерові: "А от ім'я дівчині могли б цікавіше придумати".

Паралельно Віцин був задіяний і в детективних, історичних, ліричних фільмах. Григорій Козинцев збирався зробити з нього позитивного кіногероя "з легким нальотом іронії", планував навіть зняти його в ролі Гамлета. Але почався другий період творчості актора — "епоха "Труса".

Епоха "Труса"

Його тендітна й субтильна фігура виникла поруч з "Бывалым" — Моргуновим і "Балбесом" — Нікуліним. "Трус" Віцина в комедіях "Пес Барбос і незвичайний крос" (1961), "Самогонники" (1961), "Операція "Ы"" (1965), "Кавказька полонянка" (1966), "Сім старих і одна дівчина" був поетичним, ліричним, недовірливим, таким собі інтелігентом з комуналки.

Актор про себе

"За акторським амплуа „Трус“ мені дуже близький, — говорив Георгій Віцин. — Я якось відразу його відчув і часто під час зйомок імпровізував. Наприклад, пригадуєте в „Кавказькій полонянці“, коли мною вибивають двері і я лечу у вікно? Я додав один штрих — „Трус“ летить і кричить: „Побережись!“. Або ще одна імпровізація — я біжу за Варлей і лякаюся хустки, що впала. А коли Моргунову робили укол, я запропонував, щоб шприц залишився в його сідниці й розмірено погойдувався. Найулюбленішою ж моєю знахідкою став епізод, коли „Трус“, „Балбес“ і „Бывалый“ вирішили стояти на смерть перед автомобілем „полонянки“, і „Трус“, якого міцно тримають товариші, б'ється в конвульсіях".