Станіслав Говорухін

В 1958-му закінчив геологічний факультет Казанського університету. Працював геологом, був альпіністом.

У 1966 році відмінно закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК), режисерський факультет. З 1966-го по 1986-й — режисер Одеської кіностудії. З 1987 по 2000 — режисер концерну "Мосфільм".

У 1993-му обраний до Державної Думи. Член фракції Демократичної партії Росії. В 1995-му очолив думський комітет з питань культури та комісію з розслідування чеченської війни, увійшов в депутатську групу "Народовладдя". В 1999 році втретє став парламентарієм, цього разу від блоку "Вітчизна — вся Росія".

Станіслав Говорухін володіє німецькою та французькою мовами, любить симфонічну музику й твори Оскара Уайльда. У 1994-му захопився живописом — одна з власноруч написаних картин прикрашає його службовий кабінет.

Найщасливішим днем свого життя Станіслав Сергійович вважає 26 липня 1969 року, коли дивом вцілів після аварії вертольоту, який врізався в гору під час зйомок фільму "Вертикаль". Після авіакатастрофи Говорухін переконаний, що Господь залишив йому життя, призначаючи його для виконання особливої місії. І він виконує її, не відступаючи від власної ідеології та власних понять справедливості, добра й зла.

Творчість

Режисерські роботи

У режисерському архіві кіноробіт Говорухіна екранізація бібліотечки романтики мандрівок, що дорога серцю кожного з нас: "Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо", "Пригоди Тома Сойєра", "Діти капітана Гранта". Крилаті фрази з серіалу "Місце зустрічі змінити не можна" цитують уже понад двадцять років щоразу нові покоління глядачів. Прихильники суду Лінча, які активно ностальгують за залізним кулаком радянської епохи, витирають сльози, співпереживаючи червоно-коричневому "Ворошиловському стрільцю".

На вершині перебудовної щирості глядачі заповнювали зали кінотеатрів, де показували художньо-документальний фільм Станіслава Сергійовича "Так жити не можна", що отримав у 1990 році премію "Ніка".