Олександр Сокуров

Народився в родині військовослужбовця. За походженням — черкес, нащадок стародавнього кабардинського роду. Велика частина його дитинства пройшла в Туркменістані; переїжджав з батьками з місця на місце. Вчитися в школі почав в Польщі, закінчив у Туркменістані.

У 1974 році закінчив історичний факультет Горьківського державного університету. Під час навчання в університеті в 1969–1975 роках працював в Редакції художнього мовлення на Горьківському телебаченні помічником, а потім асистентом режисера. У віці 19 років він як режисер випустив свої перші телевізійні програми, а за всі роки роботи на Горьківському телебаченні ним були створені кілька телевізійних фільмів і ряд телевізійних програм прямого ефіру.

У 1979 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня документального кіно Олександра Згуріді). Під час навчання у ВДІКу за відмінне навчання отримував стипендію імені С. Ейзенштейна.

У 1979 році, здавши іспити екстерном, на рік раніше терміну був змушений закінчити навчання у ВДІКу через гострий конфлікт з адміністрацією інституту і керівництвом Держкіно: його студентські кінематографічні роботи категорично не приймалися, його звинувачували в формалізмі і в антирадянських настроях. Перша художня картина "Самотній голос людини", за мотивами повісті російського письменника Андрія Платонова, пізніше отримала низку фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як дипломна робота.

У 1980 році за рекомендацією Андрія Тарковського був зарахований режисером-постановником в штат кіностудії "Ленфільм", де працював над своїми першими ігровими картинами. Паралельно з цим співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де зняті в різний час всі його документальні кінокартини.

Вже перші фільми, зроблені ним у Ленінграді, викликали негативну реакцію у партійного керівництва міста та в Держкіно. Протягом тривалого часу жоден з його фільмів не був дозволений радянською цензурою до показу.

Тільки в кінці 1980-х років ряд знятих раніше ігрових і документальних фільмів вийшли в прокат і представляли російське кіно на багатьох міжнародних кінофестивалях. У 1980-1990-і роки режисер інтенсивно працював, знімаючи ігрові та документальні картини, часто кілька фільмів на рік.

У той же час він брав участь у роботі благодійних програм для молоді на радіо, займався з групою молодих початківців режисерів при кіностудії "Ленфільм".

З 1998 року був головою художньої ради кіностудії "Ленфільм".

У 1998–1999 роках вів на телебаченні в Санкт-Петербурзі цикл передач "Острів Сокурова", в яких порушувалися питання про місце кінематографу в сучасній культурі.

З середини 1990-х років режисер зі своїми колегами почав освоєння відео технології, яке продовжується досі. Групою Сокурова знято ряд документальних відеофільмів. Декілька з них зроблено в Японії за замовленням японських ТБ каналів.

На основі знімальної групи Сокурова на "Ленфільмі" створена студія "Берег".

Творчий доробок

Автор понад 40 художніх і документальних фільмів. Він зняв документальні фільми "Марія", "Соната для Гітлера", "Дмитро Шостакович. Альтова соната", "І нічого більше", "Жертва вечірня", "Терпіння, Труд", "Елегія", "Московська елегія", "Петербурзька елегія", "Радянська елегія", "До подій у Закавказзі", "Проста елегія", "Приклад інтонації", "Елегія з Росії", "Духовні голоси", "Східна елегія", "Бесіди з Солженіциним", "Петербурзький щоденник. Моцарт. Реквієм", "Елегія життя. Ростропович. Вишневська" та інші.

Є режисером таких художніх фільмів, як "Самотній голос людини" (1978), "Скорботна бездушність" (1986), "Дні затемнення" (1988), "Спаси і збережи" (1989), "Коло друге" (1990), "Камінь" (1992), "Тихі сторінки" (1993), "Мати і син" (1997), "Молох" (1998), "Телець" (2000), "Батько і син" (2003), "Російський ковчег" (2002), "Сонце" (2005), "Олександра" (2007), "Фауст" (2011), "Франкофонія" (2015) та інших.

У фільмах "Телець" і "Сонце" виступив і як оператор-постановник, а у фільмах "Ти повинен жити" і "Російський ковчег" знявся як актор.

Був режисером озвучування у фільмі Федеріко Фелліні "І корабель пливе...", режисером-постановником вистави "Гамлет" (на основі опери Амбруаза Тома) в Московському театрі "Нова опера" (1999), вистави "Не владні ми в долі своїй" в "Театрі „Школа драматичного мистецтва“" (2004), опери "Борис Годунов" Модеста Мусоргського у Большому театрі (2007).

У 2010 році відкрив творчу майстерню в місті Нальчику на факультеті мистецтв та засобів масової інформації Кабардино-Балкарського державного університету для молоді Північного Кавказу. Він набрав курс студентів за спеціальністю "Режисура кіно і телебачення".