Людмила Гурченко

Була єдиною дитиною в сім'ї. Її батько Марко Гаврилович працював забійником на копальні, трохи провчився в музично-драматичному інституті, виступав як баяніст на різних масових заходах від Палацу піонерів, був завгоспом у науковій бібліотеці ім. Короленка. Мати акторки, Олена Олександрівна, москвичка з "дворян давнього роду", яка була вихована в суворості й отримала гарну освіту, вела гуртки художньої самодіяльності.

1941 р. батько добровольцем пішов на фронт, пройшов усю війну з концертною бригадою. Шестирічна Людмила залишалася з мамою в окупованому Харкові. Веселе безтурботне життя скінчилося. Довгі нудні черги за водою до ополонки, холод промерзлої квартири, шибениці в центрі базару, страх, що мама не повернеться додому.

Після звільнення міста Людмила пішла до школи. Восени 1944 р. склала іспити до музичної школи ім. Бетховена в "клас охорони дитячого голосу". На прослуховуванні вона виконувала "пісню з жестикуляцією" "Про Вітю Черевичкіна". Педагоги ридали від сміху. Дівчинку зарахували в "майбутні акторки". В музичній школі говорили, що вона "пече пісні, як млинці", навчаючись усього на ходу. Вже тоді Людмила любила тільки співати, "теорію музики відразу ж забула, а до гармонії так і не дійшла". У задушливому, забитому людьми вагоні маленька Людмила дала свій перший концерт на замовлення, за який захоплені попутники "хто скільки може заплатив". Це був її перший заробіток. Усі гроші пішли на оплату музичної школи. У вересні 1945 р. додому повернувся батько.

Освіта

Закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова (1958, майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). Акторка театру-студії кіноактора (до 1964), театру "Сучасник" (1964–1966), Держконцерту (1966–1969).

Кар'єра

На другому курсі інституту знялася в невеликих ролях у фільмах "Дорога правди" і "Серце б'ється знову". А потім на неї звалилася слава "Карнавальної ночі" (1956). Цей фільм був експериментом для всіх членів знімальної групи. Сценарій Б. Ласкіна і В.Полякова кілька років нікого не цікавив. Режисер Е. Рязанов робив свою першу художню картину. А Людмила Гурченко з Юрієм Чистовим уперше потрапили на головні ролі.

Пізніше акторка зіграла у низці стрічок: "Дівчина з гітарою" (1958), "Роман і Франческа" (1960), "Приборкувачі велосипедів" (1963), "Балтійське небо (фільм)", "Робітниче селище".

1969 р. їй було присвоєно звання заслуженої артистки РРФСР. Знялася у фільмах "Білий вибух" (1970), "Один із нас", "Дорога на Рюбецаль (фільм)" (1971), "Тінь" (1972). За роль у фільмі "Старі стіни" була удостоєна Державної премії РРФСР.

Знялася у фільмах "П'ять вечорів", "Сибіріада", "Двадцять днів без війни", "Польоти уві сні та наяву", "Прохіндіада, або Біг на місці", "Небесні ластівки", "Любов і голуби".

У 2000 р. знялася у фільмі Е. Рязанова "Старі шкапи"

Виконавиця комедійних і драматичних ролей більш ніж у 80-ти кіно- і телефільмах. Співачка, творець і виконавець відеомузичних композицій "Пісні війни" та "Улюблені пісні". Найвідоміші ролі: у фільмах "Карнавальна ніч", (Лєна, 1956), "Вокзал для двох" (Вєра, 1982), "Польоти уві сні та наяву" та ін.

Володарка почесних звань і нагород:

    заслуженої артистки РРФСР (1969);
    народної артистки РРФСР (1977);
    народної артистки СРСР (1983);
    ордена "За заслуги перед Вітчизною" IV ступеня (2000);
    ордена "За заслуги перед Вітчизною" III ступеня (2005);
    ордена "За заслуги перед Вітчизною" II ступеня (2010).

Смерть

Людмила Марківна померла 30 березня 2011 року в Москві, про що повідомив її чоловік. Причина смерті — серцева недостатність. Похорон відбувся 2 квітня. За заповітом видатну артистку не відспівували в церкві, а громадську панахиду не проводили через брак часу. Після прощання з простими шанувальниками таланту Людмилу Гурченко в супроводі найближчих родичів поховали на Новодівичому кладовищі поруч із Олегом Янковським і Вячеславом Тихоновим.