Закрити
Наверх Наверх

Серж Генсбур
Serge Gainsbourg

Серж Генсбур
10 
3 голоса
Оцінити:

Дата народження: 02 квітня 1928 (zodiac овен)

Дата смерті: 02 березня 1991

Місце народження: Париж, Франція

Досягнення: Переможець: Сезар, 1996 рік.

Народився у родині єврейських вихідців з України. Батько, Йосип Гінзбург, народився у Харкові у 1898, цікавився художнім мистецтвом, навчався грі на піаніно в консерваторії в Петрограді, а пізніше — у Москві. Мати, співачка Ольга Бесман, з Криму. У 1919, у зв'язку з посиленням позицій більшовиків та антисемітських настроїв сім'я була змушена емігрувати спочатку в Істамбул, а потім у Марсель, де Йосип Гінзбург почав грати в барах, Ольга співала в консерваторії. В родині було четверо дітей: старший син Марсель (помер від пневмонії у віці шести місяців), донька Жаклін та близнюки брат з сестрою Люсьєн та Ліліана. Завдяки батьку Люсьєн змалечку грав на піаніно та знайомився з художнім світом. Скрутні часи настали в період війни. Попри отримане громадянство Франції, як і всі євреї, вони були змушені носити жовту зірку. Одного разу Люсьєн протягом трьох днів був змушений переховувався у лісі під час облави СС[3].

Народився у родині єврейських вихідців з України. Батько, Йосип Гінзбург, народився у Харкові у 1898, цікавився художнім мистецтвом, навчався грі на піаніно в консерваторії в Петрограді, а пізніше — у Москві. Мати, співачка Ольга Бесман, з Криму. У 1919, у зв'язку з посиленням позицій більшовиків та антисемітських настроїв сім'я була змушена емігрувати спочатку в Істамбул, а потім у Марсель, де Йосип Гінзбург почав грати в барах, Ольга співала в консерваторії. В родині було четверо дітей: старший син Марсель (помер від пневмонії у віці шести місяців), донька Жаклін та близнюки брат з сестрою Люсьєн та Ліліана. Завдяки батьку Люсьєн змалечку грав на піаніно та знайомився з художнім світом.

Скрутні часи настали в період війни. Попри отримане громадянство Франції, як і всі євреї, вони були змушені носити жовту зірку. Одного разу Люсьєн протягом трьох днів був змушений переховувався у лісі під час облави СС[3]. А закон, що забороняв євреям виходити з дому пізніше за восьму годину вечора, практично позбавив родину доходу, бо батько не міг працювати ввечері в кафе та ресторанах. Тому він перебрався у вільну зону, забравши потім і родину.

Творче життя
Художник

Після звільнення Парижа Люсьєн Гінзбург повернувся до міста та навчався в ліцеї Кондорсе. По Закінченню вступив до Школи витончених мистецтв (фр. Beaux-Arts) і вивчав архітектуру, але через проблеми з математикою був змушений її покинути і почав займатися образотворчим мистецтвом. У цей самий період у 1947 році зустрів свою першу дружину, дочку російських аристократів Єлизавету Левитську, з якою одружився 1951 році.

Приблизно в цей період активно навчався грі на гітарі та заробляв на життя грою на піаніно але ставився до цього як до другорядного мистецтва, на першому місці завжди було образотворче. До тридцяти років займався в основному живописом, його ідеалами були Френсіс Бекон (художник) та Фернан Леже, але, як сам говорив, через власне боягузтво та неможливість зрівнятись з ними, спалив майже усі свої картини, створені за десятиліття. Ця невдача наклала значний відбиток на його подальше життя, пізніше сам визнавав, що шкодує за втраченою можливістю стати новим Далі чи Максом Ернстом.

Співак, композитор

Власну музичну діяльність Серж Гейнзбург розпочав в барах та ресторанах, зокрема у кабаре "Madame Arthur" та "Milord l'arsouille", де разом з батьком акомпанував Мішель Арно. Для цієї ж співачки, що користувалася тоді великою популярністю, починає писати свої перші тексти. Великий вплив на ранню музикальну кар'єру Генсбура мав також Борис Віан, джазовий музикант, він підтримав нікого не відомого виконавця на початку його кар'єри.

Одна з перших пісень, написана та виконана Сержем, — "Кондуктор метро" — вже повністю дає уявлення про стиль майбутньої легенди шансону. В ній йдеться про контролера станції метро, що з дня у день компостує білети, пробиваючи у них дірочки. Інколи контролер забувається у мріях та мріє про те, що одного дня втече з цієї діри та вирушить у путь… Нехай навіть і в останню. Адже від такого життя можна втратити глузд, схопитись за пістолет та зробити собі останню дірочку.

Слава не прийшла до нього відразу. В 1954 подав заявку до SACEM (Société des auteurs compositeurs) і в 1958 видав перший альбом "Du chant a la lune !". Попри негативну критику на початку, наступного року цей альбом завойовує Grand Prix Академії імені Шарля Кро. Іронічні та відверто цинічні тексти пісень, незвична манера виконання та неприваблива зовнішність спочатку відштовхували аудиторію. Другий альбом став взагалі провальним, але пісні з третього увійшли в репертуар багатьох зірок. Приблизно в цей час він змінив ім'я Люсьєн на Серж (за деякими джерелами, як відзнаку своєму русько-українському походженню), бо "Іменем Люсьєн можуть звати лише дамського парикмахера", а написання прізвища з Ginsburg (Гінзбур) на Gainsbourg (Генсбур), пам'ятаючи про те, як викладачі не могли правильно назвати незвичне прізвище.

Ранній музичний стиль Генсбура можна віднести до джазу та французького шансону, але поступово викристалізувалася його власна манера виконання: мікс попу, фанку, репу, рок-н-ролу, реггі, класики та чорного гумору.

Композитор та укладач текстів

Як композитор та автор текстів пісень Серж Генсбур досяг чи не найбільшого успіху. У 1954 році він починав складати вірші для інших під псевдонімом Жюльєн Грі, доки не змінив своє ім'я на Серж, та працював з іконами своєї епохи, такими як Жак Брель, Ів Монтан, Петула Кларк, Жанна Моро, Ванеса Параді, Бріжит Бардо, Даліда, Джейн Біркін, Катрін Денев, Ізабель Аджані, Франс Галь.

Першим успіхом була пісня "Défense d'afficher", яку заспівала Піа Коломбо у 1959 році. У 1961 Жульєт Греко обрала Les amours perdues до свого репертуару і це стало початком співпраці, що тривала до кінця життя.

На запрошення співачки Барбари, у 1965 році розпочав разом з нею турне, але публіка приймала їх так вороже, що Генсбур припинив цю співпрацю, а на сцену піднявся уже в 1979 році.

Окремої уваги заслуговую хіт, записаний у 1967 році записав разом із Бріжит Бардо: "Je t'aime… moi non plus" ("Я тебе кохаю… я тебе також ні"). Композиція стала відомою у 1986, записана дуетом із Джейн Біркін та стала скандально відомою через еротичні стогони Біркін, коли вона імітувала сексуальну близькість. За спогадами Біркін, коли Генсбур вперше запустив сингл в ресторані, було чутно, як падають на стіл ножі та виделки. А на всі запитання, чи дійсно виконавці займались коханням під час запису, Генсбур казав: "Слава Богу ні! Інакше матеріалу вистачило б на кілька альбомів". Через відверту сексуальність пісня була заборонена у таких країнах як Швеція, Польща, Португалія, Італія, у самій Франції її не можна було крутити на радіо раніше за 23.00. Все це надзвичайно веселило співака, а після відлучення пісні від церкви він називав Папу не інакше як "наш головний піарник".

І справді, всі заборони лише розпалювали інтерес публіки і пісня мала шалений успіх в Европі. У Великій Британії сингл випустила фірма Fontana, але коли пісня піднялась на 2-ге місце в хіт-параді, під тиском ЗМІ, вони перестали видавати пластинки. Тоді Генсбур домовився з фірмою Major Minor Records і після випуску нового тиражу пісня відразу ж піднялась на перше місце в британських чартах. Це був перший в історії іноземний сингл, що очолив англійський хіт-парад. Це також був перший Номер Один, що потрапив у чорний список ВВС, пізніше це повторили лише Sex Pistols з піснею God Save the Queen у 1977 році.

Скандальна також пісня "Les sucettes", виконана Франс Галь. Кліп постійно включали у французьких телепередачах в моменти сексуальних натяків, що постійно дивувало юну виконавицю. Та після комерційного успіху, Генсбур зробив заяву, що насправді писав про оральний секс, викликавши цим обурення співачки та суспільства. В інтерв'ю 2001 року Франсіс казала, що відчувала себе вбитою, тижнями переховувалась, боячись показатися комусь на очі. Пісня стала хітом, але після цього співпраця з часом зійшла нанівець.

Та однією з найвідоміших музикальних провокацій Генсбура є реггі-версія французького гімну "Марсельєза" під назвою "Aux Armes et caetera". За неї автор був побитий, публіка йшла з концертів, а музиканти не хотіли виходити на сцену і на концерті Серж виконував її один, відбиваючи такт ногами.

Перемога на "Євробаченні"

Співпраця з молодою співачкою Франс Галь принесла Сержу Гейнзбургу перемогу на співочому конкурсі "Євробачення" та визнання серед молодіжної аудиторії. Пісня "Poupée de cire, poupée de son" неочікувано для всіх стала переможницею і першою серед спільно створених хітів. Потім були "Attends ou va-t'en", "Nous ne sommes pas des anges", "L'Amérique", "Baby Pop" та інші. Розрив творчого тандему намітився після випуску синглу "Les sucettes" (укр. "Льодяники").

Актор та режисер

Генсбур часто писав музику до фільмів, але вперше з'явився на екрані у другорядній ролі разом із Бріжит Бардо у Фільмі "Потанцюй зі мною". Як актор знявся у фільмах "Босс", "Анна", "Марихуана" та інших. Як режисер створив 4 фільми, не враховуючи рекламних роликів: "Je t'aime… moi non plus" ("Я тебе люблю…я також ні", 1976), "Equateur" ("Екватор", 1983), "Charlotte for ever" ("Шарлотта назавжди", 1986) та "Stan the Flasher" ("Стен-ексгібіціоніст", 1990).

Одним з найвідоміших є фільм "Шарлотта назавжди" — зухвале кіно про батька та доньку, що пережили трагедію та балансують на межі страждань та сексуального потягу, де Серж знявся у провокативних сценах разом з своєю п'ятнадцятилітньою донькою Шарлоттою.

Кіно про Сержа Генсбура

Фільм Жана Беккера "Еліза" (1994) з Жераром Депердьє та Ванесою Параді в головних ролях, знятий за мотивами однієї з пісень Генсбура та присвячений йому.

У 2010 вийшов у прокат фільм-фантазія "Генсбур. Життя хулігана", який є романтизованим трактування життя та творчості Генсбура.

Останні роки

Наприкінці 70-х Серж Генсбур офіційно "вивів у світ" своє альтер-его, мсьє Генсбаррі. Це була "темна сторона" Генсбура, в цьому образі він інсценував власне поховання, давав провокаційні інтерв'ю, ганявся за туристами по вулицях Парижу і за свої "профашистські" провокації був оголошений антисемітом.

У 1973 стався перший інфаркт. Через постійне пияцтво та руйнівний стиль життя стан здоров'я постійно погіршувався, але на всі попередження лікарів про наслідки відповідав: "Можливо, я проживу більше, якщо не буду пити, але Боже, що то буде за прісне життя!".

2 березня 1991 року, як і його кумир Борис Віан, забув прийняти таблетки та помер уві сні. Президент Франції Франсуа Міттеран назвав Сержа "Нашим Бодлером, що підніс пісню до рівня мистецтва". Серж Гесбур похований на паризькому кладовищі Монпарнас.

Особисте життя

Попри нестандартну зовнішність, Серж Генсбур користувався неймовірним успіхом серед жіноцтва. Відомі історії, що за ніч міг вступити в інтимні стосунки із п'ятьма жінками.

Народився у родині єврейських вихідців з України. Батько, Йосип Гінзбург, народився у Харкові у 1898, цікавився художнім мистецтвом, навчався грі на піаніно в консерваторії в Петрограді, а пізніше — у Москві. Мати, співачка Ольга Бесман, з Криму. У 1919, у зв'язку з посиленням позицій більшовиків та антисемітських настроїв сім'я була змушена емігрувати спочатку в Істамбул, а потім у Марсель, де Йосип Гінзбург почав грати в барах, Ольга співала в консерваторії. В родині було четверо дітей: старший син Марсель (помер від пневмонії у віці шести місяців), донька Жаклін та близнюки брат з сестрою Люсьєн та Ліліана. Завдяки батьку Люсьєн змалечку грав на піаніно та знайомився з художнім світом. Скрутні часи настали в період війни. Попри отримане громадянство Франції, як і всі євреї, вони були змушені носити жовту зірку. Одного разу Люсьєн протягом трьох днів був змушений переховувався у лісі під час облави СС[3].
Читати повністю

Фотографії

Використовуючи сайт kinoafisha.ua, Ви погоджуєтеся з умовами Угоди про конфіденційність

Детальніше