Лукіно Вісконті

Народився 2 листопада 1906 року в Мілані. Був четвертим сином герцога Джузеппе Вісконті ді Модроне, далеким нащадком міланських герцогів Вісконті, пошановувачем мистецтва та одним з покровителів театру Ла Скала (La Scala); мати — Карла Ерба — дочкою багатого промисловця, господаря відомої та потужної фармацевтичної кампанії.

У роки другої світової війни Вісконті був близьким до італійських комуністів, допомагав Спротиву, був заарештований за підозрою в організації антифашистської змови. У 1943 році на власні кошти та кошти Комуністичної Партії Італії зняв свій перший повнометражний фільм "Одержимість" за романом Джеймса М. Кейна "Листоноша завжди дзвонить двічі". Ця версія була придумана у радянський час для можливості показу фільмів Вісконті у СРСР. Насправді фільм був спонсорований сином італійського диктатора Беніто Муссоліні Вітторіо. Наступний художній фільм — "Земля здригається" був знятий на Сицилії за участю непрофесійних акторів. Він задумувався як перша частина трилогії про робітничий клас, але вона не була закінчена.

У подальшому Вісконті звертався як до сучасних сюжетів ("Найкрасивіша", 1951 р., "Рокко та його брати", 1960 р., "Туманні зірки Великої Ведмедиці", 1965 р., "Сімейний портрет у інтер'єрі", 1974 р.), так і до екранізації класичних творів ("Білі ночі" за Ф. М. Достоєвського, 1957 р., "Леопард" по роману Джузеппе Томазі ді Лампедуза, 1963). За "Леопарда" Вісконті отримує "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі 1963 року.

Найбільш значущими кінотворами вважаються фільми "німецької трилогії": "Загибель богів" (1969), "Смерть у Венеції" (1971), "Людвіг". Четвертою частиною мала стати екранізація "Чарівної гори" Томаса Манна. Однак хвороба та ускладнення після неї, а також похилий вік майстра не дозволили цьому здійснитися. У 1976 році Вісконті відфільмував свою останню картину "Невинуватий" (1976) за романом Габріеле д'Аннунціо.

Помер Лукіно Вісконті 17 березня 1976 року у Римі внаслідок сильної застуди.