Євген Леонов

Народився 2 вересня 1926 року в Москві. Батько, Леонов Павло Васильович, працював інженером на авіазаводі. В родині було два хлопці, Микола і молодший на 2 роки Євген. Під впливом розповідей батька про авіацію і міцної радянської пропаганди Євген мріяв стати льотчиком. Микола так і зв'язав своє життя і фах з авіацією. Євгена — Бог (чи хто там за нього) зберіг для мистецтва.

Перші кроки до театру

В роки 2-ї світової війни Євген закінчив школу і працював на авіаційному заводі учнем токаря. Потім подався в Авіаційний технікум імені Орджонікідзе. Але театральне мистецтво тягло до себе, адже знайомство з ним відбулося у Євгена ще в школі. На третьому курсі технікума Леонов здав іспити в Московську театральну студію, його перший наставник — Шеремєт'єва К. М. Але їх курс узяв до себе Андрій Олександрович Гончаров, що повернувся в Москву з війни. Гончаров мав великий вплив на свідомість майбутнього актора. В театрі Гончарова Леонов працюватиме декілька років.
Поштова марка з портретом актора

У 1947 році Леонов закінчив навчання і його прийняли в Московський театр Дзержинського району. Невеличкий на зріст, приземкуватий Леонов не мав великого попиту і грав епізодичні ролі. Акторської платні не хватало на життя — і почалися постійні підробітки. В тому ж 1947 р. Леонов вперше спробував себе в кіно, знову в епізодах. Знадобилося ще вісім років, щоб Леонову довірили цікаві ролі в кіно.

З 1955 року він вступив до КПРС.

Рятівне кіно

Саме в кіно до Леонова прийшли цікаві ролі — в стрічках "Справа Рум'янцева" (режисер Йосип Хейфіц), "Дорога" (реж. Олександр Столпер).

У 1961 році на Леонова кіноактора обвалилася величезна популярність після кінострічки "Смугастий рейс". Леонов грав буфетчика Шулейкіна, що видав себе за дресирувальника тигрів. Леонівскі риси — швидка мова, витівки, багата і кумедна міміка — все працювало на роль. Блюзнірська радянська цензура дорікала актору за епізод з оголеністю, але в стрічці його залишили, адже комедія не цуралась оголеності. До того ж, це рішення режисера, а актор лише режисерський засіб, режисерська фарба на полотні стрічки. Комедія мала успіх, її подивилось 32 мільйони глядачів.

За Леоновим стереотипно закріпили амплуа комедійного актора. Звідси ролі в комедіях — "Тридцять три", " Зареченські жонихи" тощо. Але деякі режисери довіряли актору незвичні ролі, з якими той добре упорався (король в стрічці "Сніжна королева", реж. Геннадій Казанський). І незвичний, несподіваний Леонов з'явився і в театрі. Йому довірили грати роль тирана Клеона в виставі "Антигона". Зіграв Леонов ще одного короля — в кінострічці "Звичайне диво" (режисер Марк Захаров). Діапазон ролей Леонова розширився надзвичайно — від персонажів класичної літератури до побутових радянських комедій (від Ламме Гудзака в "Легенді про Тіля Уленшпігеля", Нідерланди 16 століття до Харітонова в "Осінньому марафоні", радянський Ленінград).

Білоруський вокзал

Це досить "московська" кінострічка. Саме з Білоруського вокзалу в Москві на фронт йшли ешелони з вояками. Саме в Москві зустрілись ветерани з приводу смерті свого командира. Вони різні за фахом, характером і престижем в повоєнний період. Але журналіст, директор завода, слюсар і бухгалтер потроху віднайдуть спільну мову і мимоволі згадають і свою молодість, і колишню дружбу, і 10-й десантний батальйон. Адже це люди з різними, та цікавими біографіями, що не дуже вписуються в сучасну, моторошну і дріб'язку, радянську дійсність. Актору Анатолію Папанову дістались пророчі слова, що на війні їм було легше, бо там відразу було зрозуміло : ось свої, а там — вороги. В радянській сучасності все переплуталось і змішалось.

Ми побачимо дві родини — та, що у персонажа Леонова і у медсестри. Леонову знадобились усі його акторські іпостасі у фільмі — і комедійні, і драматичні. І мимоволі забулись і його невизначний за фільмом фах, і підстаркувата зовнішність, і те, що він сам не воював. Він добре відтворив представника фронтового покоління, про вдячність до якого забули навіть по фільму.

У бідній квартирці батальйонної медсестри вони переживуть найкращі хвилини своєї сумбурної зустрічі, які їм не могли дати а ні байдуже московське кафе, а ні часи вештання по негостинному місту Москва. Серед найкращих моментів фільму — пісня на вірш Булата Окуджави, теж московського поета.

 
Лишь только бой угас,
Звучит другой приказ,
И командир сойдёт с ума,
Разыскивая нас.
Когда-нибудь мы вспомним это,
И не поверится самим...
Почесні звання і хвороби

В 1978 році отримав звання народного артиста СРСР.

Глядачі по різному оцінювали роль Леонова в стрічці "Осінній марафон", де режисер Георгій Данелія зібрав потужний акторський ансамбль (Олег Басилашвілі, Марина Нейолова, Галина Волчек, Наталя Гундарєва). Тим не менше саме Леонову віддали Приз Спілки журналістів і Державну премію імені Братів Васильєвих за найкращу чоловічу роль.

А до актора прийшли втома і хвороби (цукровий діабет, кардіосклероз тощо). На гастролях в Німеччині у Леонова відбувся серцевий напад, інфаркт, клінічна смерть. Актора врятувала німецька медицина.

Смерть

Актор помер вдома 29 січня 1994 року під час зборів на виставу "Молитва на спомин". Глядачам доповіли, що виставу скасовують через смерть Леонова. Почуття пошани до актора було таким міцним, що глядачі не повертали в касу свої квитки, а деякі дістались церкви.

Леонова поховали на Новодівочому цвинтарі.