Лариса Мондрус

Після Другої світової війни родина переїхала до Риги. 1960 року закінчила Ризьку середню школу № 22, 1962 року — Ризьке музичне училище і в тому ж році пройшла за конкурсом на роботу в Ризькому естрадному оркестрі (РЕО) при Ризькій філармонії. Першого великого успіху досягла, виконавши пісню "Квиток до дитинства" ("Билет в детство"). З 1963 року вона виступала на Латвійському телебаченні. У РЕО познайомилася з диригентом і аранжувальником Егілом Шварцом — колишнім однокласником Раймонда Паулса у спеціалізованій музичній школі. Окрім іншого, Мондрус справила враження на Шварца тим, що вільно виконувала шлягери мовами оригіналу — польською, італійською, французькою і англійською. Особисті стосунки переросли чисто ділові та творчі, у 1964 році Мондрус і Шварц одружилися. Того ж року вони дістають запрошення до Москви працювати в оркестрі Едді Рознера. Пізніше вона переходить на роботу в Московський мюзик-хол, з яким двічі виїжджає за кордон (Польща і НДР). З 1968 по 1972 рік працює в Москонцерті.

Навесні 1965-го виступила на "Блакитному вогнику", виконавши пісню Елґаса Іґенберґаса "Mūs gaida zvaigznes" ("Ми чекаємо зірок"). У середині 1960-х, багато в чому завдяки виступам на "Блакитних вогниках", співачка завойовує всесоюзну популярність. Вона виступає на телебаченні, знімається в кіно. Платівки із записами її пісень розходяться величезними тиражами. Лариса Мондрус — перша виконавиця багатьох пісень Раймонда Паулса, у тому числі пісні "Dāvāja Māriņa meitenei mūžiņu" ("Подарувала Марина дівчинці життя", 1970) на слова Леона Брієдіса, яка на початку 1980-х в російському варіанті Андрія Вознесенського одержала назву "Мільйон червоних троянд" ("Миллион алых роз").

Була однією з перших радянських співачок, які під час виконання пісні також танцювали. Таку манеру не схвалював тодішній офіціоз[1]. Вона відмовлялася співати ідеологічно витриману "громадянську тематику", нав'язувану Міністерством культури СРСР, не йшла на компроміси з керівництвом радянської естради, в результаті чого стала "невиїзною". У 1971 році, після приходу Сергія Лапіна до керівництва Держкомітету радіо і телемовлення, Ларисі Мондрус, Вадимові Мулерману та кільком іншим співакам єврейського походження не дають виступати в телеефірі. Її запрошують до себе на гастролі державні концертні організації Чехословаччини та НДР, але в Росконцерті заявляють: "Заявок на Мондрус немає". Без пояснення причин Мондрус позбавляють сольних концертів, знаходячи для цього сміхотворний привід. Одного разу такий заборона була викликана тим, що вона наважилася виступити в Зоряному містечку в міні-спідниці.

Лариса Мондрус і Егіл Шварц вирішили виїхати з країни. У 1973 році вони подали документи до ВВІРу і в тому ж році, діставши дозвіл на виїзд до Ізраїлю, покинули СРСР. Після цього з радянського ефіру зникли пісні "зрадниці Батьківщини", серед них також відома до цього часу пісня "На земле большой" ("На землі великій"), багато записів Мондрус розмагнічено й вилучено з фондів. У радянській пресі з'явилися повідомлення про те, що Лариса Мондрус нібито "попросилася назад в СРСР", але, отримавши відмову в радянському посольстві, "покінчила життя самогубством".

У березні 1973 року Лариса Мондрус та Егіл Шварц емігрують до ФРН. Короткий час мешкали в Римі. За спогадами Мондрус, був вибір, де оселитися: Гамбург, Кельн або Мюнхен. Вони вибрали Мюнхен і згодом не шкодували про це рішення. Купивши будинок в Ґрюнвальді — передмісті Мюнхена, подружжя оселяється в ньому.

Вирішивши й далі робити кар'єру співачки, Мондрус уклала контракт з великою фірмою "Polydor Records" і вже в 1974 році випустила перший німецькомовний альбом "Die Herzen singen" ("Серця співають"). До 1977 року вона під псевдонімом Larissa здобула європейську популярність, багато гастролює, часто виступає на німецькому телебаченні із сольними номерами та в різних музичних шоу з такими відомими співаками, як Іван Ребров, Карел Готт, Вітторіо Касагранде, Міхаель Шанце та іншими. Доброзичлива критика підкреслює не тільки вокальні дані співачки — голос, але і її яскраву зовнішність, сценічну пластичність і артистичність. Лариса Мондрус давала концерти для латвійських емігрантів у США, Канаді та Австралії. З програмою російськомовних пісень вона гастролювала в Ізраїлі.

1982 року Лариса Мондрус народила сина й покинула сцену й купила взуттєву крамницю в Мюнхені. Її син Лорен Шварц подавав великі надії як музикант-піаніст, але став науковцем і нині очолює кафедру автоматизації медичних процедур на факультеті інформатики в Мюнхенському технічному університеті. Він доктор технічних наук, має дочку й сина — близнят (* 2015). Володіє, крім німецької й англійської, також латиською та російською мовами.

2001 року, вперше після від'їзду, Лариса Мондрус відвідала Росію. У 2003 та 2004 роках дала концерти в Латвії та Росії. У 2005 році вона виступила в Юрмалі на фестивалі "Нова хвиля". 25 січня 2009 року на каналі "Росія-1" показано документальний фільм про Ларису Мондрус — "Врятувати себе. Лариса Мондрус" (2008). Фільм показано повторно 2 серпня 2010 року