Крістін Паскаль

Крістіна Паскаль народилася 29 листопада 1953 року в Ліоні, адміністративному центрі департаменту Рона. Навчалася в Регіональній консерваторії в Ліоні. У 1974 році дебютувала як акторка у режисера Бертрана Таверньє в детективі "Годинникар із Сен-Поля", екранізації відомого роману Жоржа Сіменона.

У 1975-му Крістіна зіграла роль Емілі в історичній драмі Таверньє "Нехай розпочнеться свято" разом з Філіпом Нуаре і була номінована на французьку національну кінопремію "Сезар" як найкраща акторка другого плану.

Паскаль знімалася також у фільмах таких відомих режисерів, як Клод Міллер ("Найкращий спосіб маршування", 1976), Анджей Вайда ("Панночки з Вілько", 1979), Ів Буассе ("Травесті", 1988, та "Посмішка", 1994), Жак Одіар ("Дивися, як падають люди", 1994) та ін.

У 1979 році Крістіна Паскаль дебютувала як режисерка, знявши фільм "Фелісіті". Вона ж написала сценарій і зіграла у стрічці головну роль. Наступними режисерськими роботами Паскаль стали фільми "Хвойда" (1984) з Ізабель Юппер, "Занзібар" (1989) і романтична комедія "Техніка подружньої зради" (1995), остання робота Паскаль в кіно. Попри те, що як режисерка Паскаль зняла лише 6 фільмів, один з них, драма 1992 року "І маленький принц сказав" (з Рішаром Бері і Анемон у головних ролях), що номінувався у 1993-му на "Сезара" і отримав Приз Луї Деллюка, вважається справжнім шедевром.

Особисте життя

У 1978 році Крістін Паскаль познайомилася зі швейцарським продюсером і сценаристом Робером Бонером і в 1982-му вийшла за нього заміж, отримавши швейцарське громадянство.

Крістін Паскаль загинула 30 серпня 1996 року, у віці 42 років. Вона проходила лікування в психіатричній клініці в передмісті Парижа Гарші, коли вирішила накласти на себе руки і викинулася з вікна. Похована Паскаль на кладовищі Пер-Лашез.