Карлос Саура

У повнометражному кіно дебютував стрічкою "Бродяги" (1960), яка проклала дорогу в іспанський кінематограф неореалізму — стилю, що поширився на той час по всій Європі. Він же є і в "Полюванні" (1966), серйозній роботі, що аналізує рани, нанесені громадянської війною. Це моторошна історія полювання трьох ветеранів Фаланги, що займають різні життєві позиції. Натурні зйомки, нудні ландшафти та контрастна операторська робота Луїса Куадрадо зробили цей фільм орієнтиром для наступних кінострічок та принесли великий міжнародний успіх, підтверджений Срібним ведмедем на Міжнародному Кінофестивалі в Берліні.

1967 року Саура розпочинає співпрацю з продюсером Еліасом Керехетою у фільмі "Охолоджений м'ятний коктейль", що дає початок більш відомому періоду його кар'єри. Це оригінальне психологічне дослідження наслідків франкістських репресій після закінчення громадянської війни — сексуального закріпачення та інших недоліків. Розв'язка фільму така ж жорстока, як і в "Полюванні", але тепер вона відбувається в пам'яті або в більш примітивних інстинктах персонажів.

Теми й образи, відшліфовані цим абстрактним стилем, розвивалися у співпраці з Керехетою, який прагнув обдурити цензуру та висвітити недоліки іспанського суспільства, і продовжилися у фільмах "Стрес: три, три" (1968), "Нора" (1969) і "Сад насолод" (1970).

"Анна та вовки" (1973) представляє замкнутий світ великої садиби однієї іспанської аристократичної родини. Рафаела Апарісіо, володарка цього замкнутого світу, повторно з'явиться у фільмі "Мамі виповнюється сто років" (1979) — своєрідному продовженні фільму "Анна і вовки". В родовий замок приїжджає гувернантка-іноземка, щоб навчати дітей Хуана — господаря будинку. Пригнічені бажання трьох чоловіків прориваються після приїзду цієї красивої дівчини, чиї манери більш вільні, а її щирість пробуджує в підсвідомості чоловіків потаємні бажання. Анна розбурхує навколишній її світ замкнутої та консервативної родини, викриваючи таким чином проблеми, які багато в чому визначають іспанське суспільство того часу.

У фільмі "Кузина Анхеліка" (1974), який отримав спеціальний приз журі на Каннському кінофестивалі, минуле (1936) і сьогодення (1973) об'єднуються, і це показується за допомогою змішування минулого часу, яке відтворюється в сценах фільму, включених в рамки одного і того ж епізоду. Таким чином розкривається тема присутності страждань минулого в сьогоденні — класичний прийом психоаналізу. Присутність минулого в сьогоденні також має такі нищівні наслідки, як контраст дитячої любові Луїса та Анхеліки, яка була, можливо, її єдиною любов'ю, і дорослих відносин Луїса та Анхеліки, вже одружених, в ситуації, яка робить неможливим відновлення колишніх емоційних відносин. Спогади та проникнення минулого в сьогодення були добре показані вже в попередній роботі "Сад насолод" (1970).

"Вигодуй ворона" (1975), також відзначено журі на Каннському кінофестивалі, знову використовує тему спогадів, протиставляючи погляд дівчинки Анни авторитарним персонажам.

У фільмі "Еліза, життя моє" (1977), виходячи з дуже амбітної ідеї взаємин кіно і літератури, ведеться безперервний діалог з характерними елементами кіно: зображенням, звуком, музикою та текстом. У ряді сцен є глибокий зв'язок між написанням текстів та складанням візуальних композицій. Щоденник, який веде персонаж Фернандо Рея, є джерелом висловлювань, що сприймаються нами, але все ускладнюється його дочкою, яку грає Джеральдіна Чаплін, коли вона читає цей щоденник своєї смерті. У все це вплетені посилання на "El gran teatro del mundo" Кальдерона де ла Барка, "El Criticón" Бальтасара Грасіана і міф про Пігмаліона, який чути у вигляді опери Жан-Філіпа Рамо (Пігмаліон, 1748). Лейтмотивом фільму є музика "Першої Гноссієнни" знаменитого французького композитора початку XX століття, Еріка Саті, яка переносить нас в область спогадів.

З приходом демократії в Іспанію Саура стає видатним кінематографістом перехідного періоду (Transición Espa ñola — перехід від диктатури Франко до демократичного та правового суспільства). Фільм "З зав'язаними очима" (1978) — міркування про страждання та несправедливості в Латинській Америці. У наступному році Саура береться за свою першу комедію "Мамі виповнюється сто років", переглядаючи сім'ю з фільму "Анна і вовки" в комічному ключі і з відчуттям кінця епохи Франко. Фільм досягає успіху у критики та публіки, нагороджується на різних кінофестивалях та висувається на "Оскар" в номінації "найкращий іноземний фільм".