Катерина Градова

Народилася в Москві, в родині професора архітектури Георгія Олександровича Градова (1911—1984) і акторки театру імені Гоголя Раїси Іванівни Градової (1923—2011). Про своє дитинство акторка згадувала таке:

"Виховували мене дуже суворо. Тато не любив жіночих примх. Я працювала увесь день, з 4-х років — німецька мова, з 7-ми років — ще англійська мова, фортепіано і уроки малюнка. Найулюбленішим моїм заняттям було диригування. З 5-ти років я ставала у татове червоне дерев'яне крісло і диригувала годинами, обливаючись сльозами. Це була музика Бетховена, Моцарта, Чайковського..."
Навчалася в Московському інституті іноземних мов, у Школі-студії МХАТ (керівник курсу — Василь Марков). Найперше глядацьке визнання прийшло до актриси у 1969 році, коли вона, ще студентка 4-го курсу Школи-студії МХАТ, зіграла головну роль О. М. Негіної у виставі "Таланти і шанувальники" Московського академічного театру імені Маяковського. Згодом служила в Московському академічному театрі сатири, де була задіяна у низці вистав.

Широка популярність до акторки прийшла у 1973 році після виходу на екрани телевізійного фільму "Сімнадцять миттєвостей весни", в якому вона зіграла роль радистки Кет. У 1979 році на екрани вийшов ще один телевізійний фільм — "Місце зустрічі змінити не можна", в якому вона виконала роль Світлани Петрівни Волокушиної, спільниці Ручечника.

На початку 1990-х років акторка через хворобу зникла з екранів. Після одужання звернулась до релігії і присвятила себе служінню людям: створила благодійний фонд "Набуття" і стала допомагати сиротам і одиноким людям похилого віку. Закінчивши курс у Свято-Тихонівському богословському інституті, почала викладати в гімназії основи духовної моральності і "Живе Слово" — вивчення словесності на основі Біблії.