Філ Джоану

Вчився на факультеті драми в Південно-каліфорнійському університеті, потім - в кіношколі. Його студентська робота "Останній шанс на танець" (Last Chance Dance, 1984) притягнула увага С. Спілберга, який доручив Жоану зняти для містичного телециклу "Дивовижні історії" (Amazing Stories) спочатку серію під назвою "Санта 85" (Santa85), потім - "Лялька" (The Doll).

Першою роботою молодого режисера в кіно стала комедія "Рівно в три години" (Three O'clock High, 1987), яку називали "тінейджеровським" варіантом знаменитого вестерну "Рівно опівдні", а також відмічали наявність в ній елегантного почуття кіностилю і свободу поводження з камерою.

Несподівано гучний успіх отримав фільм-концерт "Ю-ту : Гуркіт і гул" (U2: Rattle And Hum, 1988), що розповідає про турне ірландської рок-групи в США. Естетський гангстерський фільм "Стан віри" (State Of Grace, 1990) не був прийнятий глядачами, але змусив говорити про Жоану як про один з найталановитіших і багатообіцяючих постановників, що надають особливе значення візуальній стороні своїх робіт, а також їх жанровому різноманіттю.

Завдяки трилеру "Остаточний аналіз"/"Крижана пристрасть" (Final Analysis, 1992), створеному передусім під впливом "Запаморочення" А. Хічкока, молодий режисер довів, що може поєднувати кінематографічні новації і привабливіші для публіки жанрові приманки. У тому ж році Жоану зняв завершальну частину відомого мінісеріалу "Дикі пальми", а в 1993 - новелу "Безвихідь для Делії" в циклі "Пропащі ангели".