Федеріко Фелліні

Федеріко Фелліні народився 20 січня 1920 року у Ріміні в сім'ї комівояжера. В дитинстві часто хворів. В той же час Фелліні любив влаштовувати вистави: виготовляв маски, розмальовував ляльок, шив костюми. Велике враження на нього справив цирк, що приїхав на гастролі.

Освіту Федеріко отримав класичну, закінчивши монастирську школу у Фао. В 1937 році він переїздить у Флоренцію, де вчиться на репортера, підробляючи карикатуристом у фірмі "Фебо" свого приятеля Демосу Бонніні. У 1938 році Фелліні приїжджає в Рим. Живе недалеко від вокзалу, в мебльованих кімнатах, по сусідству з торговцями-китайцями, злодіями і повіями. За свою худорлявість Федеріко отримав прізвисько "Ганді". В цей час він заробляє на життя малюнками для газет і журналів і пише тексти для вар'єте, реклами і невеликих радіопостановок.

З 1938 по 1942 рік Фелліні публікується в іменитому гумористичному журналі "Марк Аврелій", відомому своїм антифашизмом. Близько семисот його творів побачили світ, перш ніж йому запропонували писати сценарії до фільмів.

Військові роки
Творчі роки

Коли до Риму увійшли союзні війська, Фелліні зі своїм товаришем торгували в невеликій лавці шаржами на переможців. Одного разу, до них зайшов Роберто Росселліні. Він збирався зняти короткометражку про Доне Морозіні — розстріляного німцями римського священика. Фелліні розширив тему і разом з Серджіо Амідєї і Роберто Росселліні написав сценарій до фільму "Рим, відкрите місто". Успіх був грандіозний. Фільм започаткував неореалізм. Федеріко став відомим сценаристом. Феліні написав ще декілька сценаріїв, наприклад, до фільму Роберто Росселліні "Пайза".

У 1950 році Федеріко ставить свій перший фільм "Вогні вар'єте" разом з Альберто Латтуада. Фелліні написав сценарій для нового фільму "Білий шейх" (1952), режисером якого повинен був стати Антоніоні, але той відмовився знімати за таким сценарієм. Тому Феліні зняв фільм сам. Успіху цей фільм не мав, але наступні два — "Мамині синочки" і "Любов в місті" (обидва — 1953 року) були прийняті публікою і критиками тепліше. "Мамині синочки" отримав премію "Срібний лев" на Венеційському кінофестивалі 1953 року і був номінований на премію "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій.

Ще в 1949 році Федеріко Фелліні написав сценарій до фільму "Дорога", але ніяк не міг знайти коштів для зйомок. Нарешті, коли продюсер був знайдений, Фелліні починає роботу, з кінця 1953 року до весни 1954 року, причому велику частину часу він знімав на природі. У головних ролях Федеріко зняв свою дружину і маловідомого тоді актора Ентоні Квінна. Після роботи над цим фільмом у Федеріко Фелліні трапився психічний зрив, як сам режисер пізніше називав "Чорнобиль душі". У нагороду за всі страждання — повний і беззастережний успіх фільму. Понад п'ятдесяти нагород, в числі яких "Срібний лев" на Венеційському кінофестивалі і премія "Оскар" 1957 року за найкращий іноземний фільм.

Всього фільми Фелліні завоювували премію "Оскар" за найкращий фільм іноземною мовою 4 рази: "Дорога" (La strada, 1954), "Ночі Кабирії" (Le Notti di Cabiria, 1957); "8½" (1963) і "Амаркорд" (Amarcord, 1973).

Новим відкриттям Фелліні стали роботи Карла Юнга. Він познайомився із психоаналітиком др. Ернстом Бернаром на початку 1960 року, а потім прочитав автобіогафію Юнга Спогади, сни, розмірковування (1963). Бернар порадив Фелліні радитися із Книгою змін і записувати власні сни. Те, що Фелліні раніше вважав своєю екстрасенсорною перцепцією, тепер набрало нового бачення, як маніфестація несвідомого. Психологія Юнга мала вирішальне значення у формуванні стилю зрілого Фелліні, його фільми змінили русло, відійшли від неореалізму, стали здебільшого передавати сни й мрії. Ідеї Юнга про аніму й анімус, роль архетипів, про колективне несвідоме визначили такі фільми режисера, як 8½ (1963), Джульєта і духи (1965), Сатирикон (1969), Казанова (1976) та Місто жінок (1980).

Пізні роки

У 1980-х Фелліні зняв чотири фільми.

У 1980 році вийшла драма "Місто жінок" з М. Мастроянні в головній ролі. Божевілля, але яке відверте і наповнене особистими переживаннями, відчуттями, образами і метафорами. Тема серйозна, а знято так легко, з іронією.

Притча 1983 року "І корабель пливе...". Взятий історичний факт, взяті цілком реальні герої, але як все зіграно, як все набагато об'ємніше простої події в історії, де замішані як людські взаємини, політика, відношення між різними шарами в суспільстві і як все деколи це байдуже і не потрібне.

"Джинджер і Фред" (1985) про пару танцюристів, що в молодості виконували танцювальні номери знаменитих Фреда Астера (Мастроянні) і Джинджер Роджерс (Мазіна), а також сповідувальне "Інтерв'ю" (1987), у якому Мастроянні повертається разом з Анітою Екберг в "Солодке життя".

В одному зі своїх останніх інтерв'ю Фелліні розповідає про свої контакти з Карлосом Кастанедою. Фелліні говорить про те, що протягом довгого часу шукав Кастанеду у Нью-Йорку і навіть зв'язувався з його агентом. І лише згодом у Римі він зумів з ним познайомитись. Кастанеда сказав Фелліні, що переглянув усі його фільм і що ще у 50-тих роках, він дивився стрічку його "Дорога" разом із Доном Хуаном і що тоді Дон Хуан сказав йому: "Ти зустрінешся з цим режисером". У другій половині 80-тих років за словами Фелліні він поїхав до Лос-Анджелеса, тому що хотів зняти фільм про Карлоса Кастанеду. Але у Лос-Анжелесі з ним почали відбуватися дивні події. Фелліні робить припущення, що можливо Кастанеда або його учні не бажали, щоб він знімав цей фільм. Урешті він відмовився знімати його.

Як наслідок його останнім фільмом стала картина "Голоси Місяця" (1990) за повістю Кевацонні, у який режисер зобразив світ через очі нешкідливого схибленого, який щойно вийшов з психіатричної лікарні.

У березні 1993 року режисер отримав почесного "Оскара" за внесок в кіномистецтво. А 30 жовтня Федеріко і Джульєтта збиралися відсвяткувати в колі друзів золоте весілля. Проте 15 жовтня Фелліні госпіталізували з інсультом. 31 жовтня, через 50 років і один день після весілля з Джульєттою, його не стало.

Коли Італія ховала режисера, дорожний рух в Римі був зупинений. Багатотисячний натовп проводжав траурний кортеж оплесками дорогами Італії — від Рима до фамільного склепу сім'ї Фелліні в маленькому приморському містечку Ріміні.

Джульєтта Мазіна, хвора раком легенів, пережила чоловіка на п'ять місяців. Перед смертю 23 березня 1994 року вона висловила бажання бути похованою з фотографією Федеріко в руці.