Дебора Керр

Дебора Джейн Керр-Триммер (англ. Deborah Jane Kerr-Trimmer) народилася в шотландському місті Хеленсборо. Вона була єдиною донькою в сім'ї Кетлін Роуз та капітана Артура Чарльза Керр-Триммера, пілота і ветерана Першої світової війни, який пізніше став архітектором та інженером. Спочатку юна Дебора займалась балетом, але згодом вирішила присвятити себе акторському мистецтву. Шотландською її прізвище звучить подібно до англ. care, але коли Керр почала свою кар'єру в Голлівуді, продюсери вирішили: щоб уникнути непорозумінь, її прізвище повинне вимовлятися як англ. car. Луіс Б.Маєр навіть придумав приказку "Kerr rhymes with Star"!.

Кар'єра

Першу роль Керр отримала в 1940 році у британському фільмі "Контрабанда", того разу її навіть не було вказано у титрах. Та вже через 7 років, після виходу фільму "Чорний нарцис", з участю Керр, її помітили голлівудські продюсери. Фільм мав велику популярність у Великобританії та США і Керр отримала "премію нью-йоркських кінокритиків" в номінації "Найкраща акторка року".

У 1969 було екранізовано фільм "Метелики у якому Дебора вперше і востаннє знялась оголеною в любовній сцені. Через деякий час Керр відмовилась від кар'єри кінозірки і повернулася до балету, хоча у 1980 Дебора зіграла роль медсестри у фільмі "Свідок обвинувачення" та у 1984 році вона зіграла постарілу Ему Харта в мінісеріалі "Жіночий характер", роль якої принесла їй номінацію на премію "Еммі".

Нагороди

У 1998 році Дебора Керр була призначена Командором Британської імперії, але була не в змозі отримати звання особисто проблеми із здоров'ям. Їй також, за свій внесок у розвиток кіноіндустрії, було зроблено іменну зірку на Голлівудській алеї слави по Вайн-стрит 1709.

Керр шість разів номінувалася на "Оскар" як "Найкраща актриса" за фільми "Едвард, мій син" (1949), "Відтепер і в повіки віків" (1953), "Король і я" (1956), "Бог знає, містер Аллісон" (1957), "За окремими столиками" (1958) і "Під кінець дня" (1960).

Вона також чотири рази висувалася на премію "BAFTA" як "Найкраща британська актриса" за фільми "Кінець роману" (1955), "Чай і симпатія" (1956), "Під кінець дня" (1960) і "Крейдяний сад" (1964).

Хоча Дебора ніколи не завойовувала премій "BAFTA", "Оскар" і нагороди Каннського кінофестивалю, усі три кіноакадемії вручили їй почесні нагороди. У 1984 році вона була удостоєна премії Каннського кінофестивалю, у 1991 році отримала спеціальну премію "BAFTA", а в 1994 році "Почесного Оскара".