Анна Вінтур

Вінтур народилася 3 листопада 1949 у Лондоні. Її батько, командор Ордена Британської імперії Чарльз Вінтур (1917-1999), був редактором лондонської газети "The Evening Standard". Мати Елеонора ("Ноні") Трего Бейкер, дочка професора права Гарвардського університету та активна громадська діячка. Вінтур була названа на честь бабусі по материнській лінії, Анни Бейкер, купецької дочки з Пенсільванії. Вони одружилися у 1940 році і розлучилися в 1979 році.

Після розлучення мачухою Анни стала Одрі Слейтер, редактор і журналіст, засновниця молодіжних журналів Honey (UK magazine) і Petticoat (UK magazine).

Далекою родичкою Анни є письменниця 18-го століття леді Елізабет Фостер, герцогиня Девонширська, яка доводиться їй прапрабабусею, а сер Август Вер Фостер, останній баронет цього роду, доводиться їй їй двоюрідним дідом.

Троє з чотирьох дітей сім'ї батьків Вінтур живі. Старший брат Анни, Джеральд, загинув в автокатастрофі в дитячому віці. Один з її молодших братів, Патрік, теж журналіст, в даний час займає пост політичного редактора в The Guardian . Джеймс і Нора Вінтур працюють в Лондоні в місцевих урядових і міжнародних неурядових організаціях.

Юність

Анна отримала початкову освіту в North London Collegiate School, де вона часто повставала проти дрес-коду, не бажаючи носити шкільну форму. Зокрема, носила занадто короткі спідниці, підрізаючи поділ форми . У віці 14 років вона зробила стрижку "боб", яка донині є її фірмовою рисою. Її інтерес до моди ріс завдяки переглядам шоу Кеті МакГоуен на Ready Steady Go!, і вивченню журналів Seventeen, які їй присилала бабуся з Америки. "Якщо ви жили в Лондоні в 60-х, ви повинні були б ходити з мішком на голові, щоб не помітити незвичайні зміни, що відбувалися в моді", згадує вона.

Батько, до якого дівчинка була дуже прив'язана, все частіше помічав в дочки риси власного характеру - жорсткого і вольового. Він підштовхує десятирічну Анну до вибору професії, порадивши написати в шкільній анкеті, що в майбутньому вона хоче стати редактором журналу.

Батько регулярно цікавився її думкою, коли планував нові рубрики в своїй газеті для збільшення аудиторії на молодіжному ринку.

У 15 років вона влаштовується продавцем в знаменитий магазин BIBA, де однією з головних заповідей для персоналу була інструкція: ніколи не пропонувати допомогу покупцям. У 16 років, після відрахування зі школи, Анна вирішує не продовжувати навчання в коледжі, а зайнятися модною журналістикою. За наполяганням батьків, вона пройшла підготовчий курс в "Harrods". Незабаром вона залишила навчання зі словами: "Ви або знаєте моду, або ні."

У віці 15 років вона почала шукати чоловіків з добрими зв'язками. Деякий час вона зустрічалася з Пірсом Полом Рідом, коли тому було 24. Згодом, мала серйозні відносини з колумністом і світським оглядачем Найджелом Демпстер. Коли вона залишила навчання, другий бойфренд, Річард Невілл, відразу прийняв її на роботу у власний журнал Oz, в той час дуже популярний.

Кар'єра
Початок кар'єри

У 1970 році 21-річна Анна, так і не вступивши в коледж, влаштовується у видання Harpers & Queen. Журнал Harpers & Queen утворився за допомогою злиття британської версії "Harper's Bazaar" і англійського журналу "Queen". Вона була прийнята на посаду асистента у відділ моди, саме з цього почалася її кар'єра в модній журналістиці . Вона неодноразово говорила своїм колегам, що хоче стати редактором Vogue і змінити цей журнал. За час роботи в журналі вона відкрила світові модель Аннабель Ходін. За допомогою своїх зв'язків вона знайшла і ввела у світ моди Хельмута Ньютона та багатьох інших талановитих фотографів, які пропонували шалені інновації і диктували тенденції.

У 1973 році Анну призначають заступником головного редактора. У 1975 році в журнал приходить новий головний редактор Мін Хогг, з якою у Анни виникає боротьба за крісло головного редактора. Її звільнили з глянсового журналу Harper's Bazaar за те, що вона перейшла всі межі, зробивши зйомку кутюрних колекцій на моделях з дредами. "Всім раджу опинитися звільненим. Це відмінний життєвий досвід", - сказала якось Анна в інтерв'ю. "Для них це було занадто", - розповідала Анна пізніше. Після цього вона переїжджає в Нью-Йорк разом зі своїм хлопцем Джоном Бредшоу, незалежним журналістом.

Робота в Нью-Йорку

У 1975 році Анна Вінтур приходить на вакансію молодшого редактора моди американського "Harper's Bazaar", а в 1976 стає головним редактором. Вінтур проявила себе нестандартно, і через творчі розбіжності з редактором Тоні Маццола, була звільнена через дев'ять місяців. Говорять, що відразу після цього у неї був короткочасний бурхливий роман з Бобом Марлі. Кажуть, Анна навіть втекла заради музиканта від свого бойфренда - правда, повернулася через тиждень. Кілька місяців по тому за допомогою Бредшоу вона отримує посаду головного редактора журналу Viva: журналу, орієнтованого на дорослих жінок. Його видавала Кеті Кітон, дружина видавця журналу Penthouse Боба Гуччіоне. Це була перша робота, на якій вона найняла особистого асистента, тоді ж почалася її слава як вимогливого і непоступливого керівника.

Наприкінці 1978 року, Гуччіоне закрив збиткові журнали, в тому числі Viva. Вінтур вирішила деякий час відпочити від роботи. Вона розлучилася з Бредшоу і почала відносини з французьким продюсером Мішелем Естебаном, і протягом двох років літала між Парижем і Нью-Йорком. У 1980 році вона повернулася до роботи, змінивши Ельзу Кленчи на посаді редактора моди в новому журналі Savvy. Вона прагнула створити журнал для самостійних жінок, що активно займаються кар'єрою і мають власні гроші. Пізніше Вінтур реалізує цю ідею, трохи її допрацювавши, в Vogue.

Рік потому Вінтур переходить до редакції журналу New York на позицію редактора моди. Там вона дуже успішно працює під керівництвом головного редактора Едварда Костнер. Найсміливіші ідеї Анни втілювалися без яких-небудь нарікань. Для Анни редактор пом'якшував строгі правила видання, і дозволяв їй працювати в будь-яких рубриках журналу. Вона досягла популярності, помістивши на обкладинку журналу актрису Рейчел Ворд, завдяки чому тираж розійшовся дуже швидко. Три десятиліття потому Грейс Коддінгтон сказала: "Анна побачила потенціал знаменитостей раніше за всіх". Один з колег організував Вінтур інтерв'ю з головним редактором Vogue Грейс Мірабелла, яке закінчилося, коли Анна заявила Грейс, що хоче її роботу.

Condé Nast

У 1983 році Вінтур зустрілася з Олександром Ліберманом, редакційним директором видавництва Condé Nast Publications, який був вражений ефективністю її роботи в New York. Він запропонував їй посаду креативного директора американського Vogue. Анна Вінтур прийняла пропозицію з умовою подвоєння своєї зарплати і повної свободи дій[34]. Вона активно почала зміни в журналі, який вважала нудним і занадто консервативним. Вона часто не узгоджувала свої розпорядження з головним редактором Грейс Мірабелла, що призвело до непорозумінь між співробітниками. Керівництво Condé Nast не захотіло відмовитися від послуг Грейс Мірабелла, яка до того часу керувала Vogue 17 років. Вінтур була призначена головним редактором британського Vogue і повернулася до Лондона.

Тоді ж вона почала зустрічатися з дитячим психіатром Девідом Шеффера, старим другом з Лондона. У 1984 році вони одружилися. Вінтур взяла рік відпустки, народила сина Чарльза.

Через рік вона отримала свою першу редакцію, очоливши британський Vogue після Беатрікс Міллер. Отримавши владу, вона замінила багатьох співробітників, вимагала повного звіту і вникала в усі тонкощі виробництва журналу, повністю контролюючи весь процес особисто. Саме тоді вона заробила прізвисько "ядерна зима". Ті редактори, які залишилися у виданні, називали період її керівництва "Зима гніву". Завдяки зусиллям Вінтур британський журнал майже повністю втратив власну оригінальність, і став більш повно відповідати американської версії. Своєю цільовою аудиторією Вінтур вважала ділових жінок, до яких намагалася звертатися в Savvy. "Це новий тип жінок", сказала вона в інтерв'ю Evening Standard. "Моя читачка зацікавлена в роботі і грошах. У неї немає часу нескінченно ходити по магазинах. Вона хоче знати, що, де і чому".

У 1987 Вінтур запросили на посаду головного редактора журналу House & Garden році. Вона перейменовує його в H & G і розпоряджається урізноманітнити види інтер'єрів фотографіями знаменитостей і моделей в дизайнерському одязі. Нововведення викликають неоднозначні реакції читачів, для обурених дзвінків доводиться спеціально виділяти окрему лінію. Але керівництво вельми високо оцінює реформаторські здібності Анни Вінтур, якій вдалося вдихнути нове життя в старе видання і збільшити його тираж.

У 1988 Анна Вінтур призначена головним редактором американського Vogue, а її заступниця Ліз Тілберіс стає її наступницею в лондонській редакції. Вінтур повністю змінила вигляд журналу, створивши унікальний для того часу зразок глянцевої преси. На новій посаді Вінтур здійснює радикальні перетворення у форматі журналу, наповнюючи його свіжими обличчями і антуражем. Вона ламає традицію поміщати на його обкладинку однотипних блондинок, пропонуючи нові образи героїнь, таких як Шеріл Тіггс і Кім Алексіс. Анна Вінтур була першою, хто опублікував темношкіру модель на обкладинці головного модного журналу.

При цьому в об'єктив потрапляють не тільки особи, як це було раніше, а й тіла моделей, а традиційна студійна фотосесія замінюється зйомками al fresco. Анна Вінутр представляє моду як гру, в якій не забороняється змінювати правила, якщо для цього вистачає зухвалості й сил. Залишаючись відданою концепції, вона пубікує на дебютній обкладинці манекенницю в дешевих потертих джинсах в ансамблі з топом Christian Lacroix, розшитому дорогоцінними каменями.

Її дії широко обговорювалися в індустрії моди і призвели до виникнення багатьох скандалів. Зокрема, захисники прав тварин оголосили Анну Вінтур своїм головним ворогом за пропаганду натурального хутра. Багато критиків звинувачували її в просуванні ідеї елітарності моди, недоступності моди широким верствам населення.

Сьогодні американський Vogue - Біблія моди накладом 1,3 мільйона примірників. Журнал Анни Вінтур в десять разів впливовіший за французький Vogue і в двадцять разів більш популярний, ніж Vogue Італія. Не дивно, що сторінка реклами в американському виданні коштує понад 90000 доларів.

У вересні 2004 року Анна Вінтур представила 832-сторінковий номер Vogue, який став найбільшим номером в історії. Крім цього вона наполягла на запуску трьох нових видань: "Teen Vogue", "Vogue Living" і "Men's Vogue". Перший випуск "Teen Vogue" буквально відразу став найпопулярнішим журналом серед підлітків, випередивши одвічних конкурентів - "ELLE Girl" і "Cosmo Girl".

У липні 2014 року його стала шеф-редактором холдингу Condé Nast - медіа-імперії, в яку входять Vanity Fair, AD, GQ, The New Yorker, Glamour тощо.

Стиль керівництва

Анна Вінтур прославилася жорстким і вимогливим стилем керівництва, за що їй дали прізвисько "Ядерна зима" (англ. "Nuclear winter", гра слів за співзвучністю: Wintour (Вінтур) - winter (зима)). Тепер все частіше її звуть "Королева Анна" або "Марія-Антуанетта моди". Головні рисою Анни залишається її нещадний перфекціонізм.

"Мені не подобаються співробітники, які будуть погоджуватися з усім, що я запропоную. Я шукаю людей, які вміють сперечатися і заперечувати, мають свою точку зору, яка знаходить відображення в журналі. Мій батько вірив в особистості. Він запрошував чудових письменників і колумністів писати в Evening Standard. І я намагаюся робити те ж саме у себе в журналі", - Анна Вінтур про вміння приймати рішення і підборі співробітників.

"Це заспокоює і підбадьорює співробітників, коли вони бачать, що керівник знає, що вони роблять, знає, про що вони думають. І якщо він говорить так, це так, а якщо він каже ні, це ні. Я не начальник. Я вважаю, що я направляю підлеглих, націлюю їх на роботу ", - Анна Вінтур.

У всьому офісі тільки одне крісло має м'яку оббивку - це крісло Анни Вінтур. А для відвідувачів - стільці з металу на зразок тих, що ми часто бачимо у вуличних кафе.

Тим не менш, вона надає широку підтримку молодим американським дизайнерам, постійно відкриваючи нові імена. Багато зірок індустрії, починаючи від Крістофера Кейна і закінчуючи Джонатон Сондерсом і Кейт Босворт, зробили кар'єру після того, як їх помітила Анна.

Особисте життя

Анна Вінтур - одна з багатьох відомих персон, які ретельно приховують своє особисте життя. В юності Вінтур віддавала перевагу більш дорослим чоловікам. Так, в 15 років у неї був недовгий роман з 24-річним письменником Піром Полом Рідом. Розлучившись з Піром, вона завела роман з колумністом і світським журналістом Daily Mail Найджелом Демпстер. Завдяки цьому роману вона стала "своєю" у багатьох світських колах Лондона. Коли її вигнали зі школи, вона писала для скандального журналу Oz, зустрічаючись з його головним редактором Річардом Невіллом. Офіційний шлюб в життя Анни Вінтур був тільки один. Її чоловіком став дитячий психіатр Девід Шеффер. Вони одружилися в 1984-му році і прожили в шлюбі п'ятнадцять років. У цей період на світ з'явилося двоє дітей Анни Вінтур - Чарльз і Кетрін Бі Шеффера. Як повідомляється причиною розлучення стали часті зради журналістки і її новий роман з невідомим техаським мільйонером. Вінтур дуже переживала з приводу розлучення і реакції дітей на нього.

Останнім часом її все частіше можна зустріти на модних вечірках разом з дочкою Бі Шафер, яка пішла по стопах матері і зайнялася fashion-журналістикою.

Диявол носить Прада

З 2003 року стала відома за межами світу моди як прототип головної героїні книги і фільму "Диявол носить Prada". Колишня особиста помічниця Лорен Вайсбергер написала роман у 2003 році на основі особистого досвіду роботи з Анною Вінтур. Роман став бестселером, і в 2006 році по ньому зняли однойменний фільм, який також став дуже популярним. Роль Міранди Прістлі, яка, на загальну думку, була списана з Анни Вінтур, виконала Меріл Стріп.

Як і у фільмі, вона дійсно говорить "І це все". Мартін Філер, архітектурний критик, якось розповів про інцидент, що стався між ним і Вінтур. Анні не сподобалося те, як він пише: "Ти використовуєш занадто багато прикметників. Я не люблю прикметники. І це все", - сказала Анна.

Цікаві факти

Анна Вінтур заробляє два мільйони доларів на рік. І це тільки як головний редактор Vogue.
Починаючи з 1990 року, Анна Вінтур активно залучає гроші у благодійні організації по боротьбі зі СНІДом. Її загальний внесок складає вже 10 млн доларів.
У 1999 році після перегляду попередньої фотосесії Дженніфер Лопес, яка претендувала на статус "дівчини тисячоліття", Анна Вінтур відмовилась помістити її знімок на обкладинку. Вона мотивувала це тим, що співачка занадто вульгарна для Vogue.
У 2008 Анна Вінтур отримала почесний Орден Британської Імперії з рук самої Королеви Єлизавети II, додаючи до своїх заслуг статус двигуна світового культурного прогресу.
Вінтур займає 39-е місце в списку найвпливовіших жінок за версією Forbes.