Вхід

"Поки ми спимо" скоро в прокаті

20.10.2021 Фоторепортаж
"Поки ми спимо" скоро в прокаті

Кінець жовтня уже навіть у наших широтах асоціюється у людей з Хелловіном. Для когось це свято у гарбузових пирогах, солодощах та фантазійних костюмах, а для когось – у моторошних історіях. Всі ми сприймаємо Хелловін по-різному, але у кіноіндустрії жовтень це пора фільмів жахів. Хоча ми й звикли до того, що зазвичай в цьому жанрі ми радше споживаємо закордонний продукт, цього року CinemAday вирішили розірвати шаблон та випустити українських горрор із класичним сюжетом, головну роль у якому зіграла Даша Трегубова. З нагоди прем’єри фільму "Поки ми спимо" ми вирішили поспілкуватися із Дашею про її досвід у цьому проекті.

- Дашо, друга половина 2021, не дивлячись на пандемію, виходить щедрою на прем’єри повного метру з Вами у головній ролі. Неймовірний успіх як для часів пандемії.

Справа в тому, що обидва фільми і "Сторонній" і "Поки ми спимо" знімались не під час пандемії. Вони просто не вийшли протягом 20-го року, а їхня прем’єра перенеслася на 21-й. "Сторонній" спочатку довго подорожував по міжнародних фестивалях, а "Поки ми спимо" готували для того, щоб випустити його коли люди вже зможуть піти до кінотеатрів. Звісно, була велика перерва на жорсткий карантин, але насправді щойно ми з нього вийшли, всі зйомки відновились і тому багато проектів було і 20-го року також.

- З фільмом "Поки ми спимо" Ви вперше опинилися на такій кількості великих екранів за океаном. Наскільки подібні появи впливають на кар’єру українських акторів?

Ну по-перше, це прекрасно. Я думаю, що це мрія кожного актора -- розширювати свої власні обрії. Для мене проект "Поки ми спимо" знаменний тим, що я попрацювала, зокрема, з нашими колегами з-за океану, які дуже багато розповідали цікавого, бо ми певний час навіть жили в одному будинку коли знімалися, і я дуже багато дізналася про американську індустрію. Можу сказати, що для мене були дві незвичні речі: перше – це те що вперше за довгі роки я змінила колір волосся для участі у цьому фільмі. Ну а по-друге, оскільки я грала англійською, і коли було дублювання мене не було в Києві, дублювала інша акторка дубляжу і я вперше почую і побачу себе на наших українських екранах з іншим голосом, але це теж дуже такий цікавий досвід.

- Чи викликає гра іноземною мовою складнощі в акторському втіленні образу?

Мені знову ж таки у цьому проекті пощастило, що мені не треба було вдавати з себе американку або англійку, або людину яка є носієм мови. Я грала те, що мені було дуже комфортно, бо у мене хороша англійська ще зі школи. Так от з англійською мовою у мене були складнощі хіба що під час проб, бо коли ще йшов відбір актриси на цю роль, доводилося вчити дуже багато тексту. І якщо зазвичай українською всі режисери дозволяють його трошки змінювати під себе, то з англійською воно спочатку так не йшло, тобто я дійсно його вчила повністю, кожне слово і на пробах було саме так. І так само мій перший знімальний день. Я так сильно хвилювалася, мені здавалося що зараз я вийду до своїх іноземних колег і вони побачать, що у мене англійська зовсім не така ідеальна. Але насправді тут якраз було легше і це така неймовірна практика, що ти в якийсь момент забуваєш, що ти говориш іноземною мовою. І так само легше стає і з текстом. І там вже теж з’являлися імпровізації, і достатньо було текст почитати, проговорити з колегами.

- Ніша фільмів жахів в українському прокаті заповнюється переважно іноземним продуктом. Чи були, на Вашу думку, вже вдалі спроби вітчизняного кіно у цьому жанрі?

Це цікаве питання, тому що я фанатка фільмів жахів ще з дитинства. Я думаю, що це від мами мені передалося, бо моя матуся мені того ж Гоголя а ще Олексія Толстого "Вурдалаки" читала в дитинстві. Я завжди дивилася всі фільми жахів, я фанатка жанру. Вважаю,що в Україні фільм жахів може спрацювати, якщо він буде автентичним. Наскільки мені відомо, зараз вже робляться спроби писати сценарії, засновані саме на українських моторошних історіях, саме українські версії того що може бути страшним. Мене, наприклад, вразив позаминулорічний фільм, який називався "Сонцестояння". Там про те, як страшно можна подати маловідомі традиції національні, щоб вони тебе залякали просто до (сміється) щоб було дуже страшно. Я вважаю, що в Україні є всі для цього інструменти. Єдине що просто можливо на сьогоднішній момент наші глядачі вважають, що і так все досить страшно і хочуть дивитися більше комедії, але я абсолютно впевнена, що наступним кроком стануть трилери і жахи, бо так воно зазвичай: коли всі насміялись, то вже хочуть трошки полоскотати нерви.

- Розкажіть про взаємодію акторів на знімальному майданчику "Поки ми спимо". З якими викликами стикались? Чи просто було знайти спільну мову із американськими акторами?

З родиною, що грає Волтерсів, ми прекрасно спілкувалися, бо актор, який грав тата, також доклав руку до написання сценарію. Він був одним із співавторів і ми з ним обговорювали якість мої тексти, якісь наші спільні появи у кадрі. Його дружина дуже серйозна і хороша актриса, але просто не відома у нас. Тобто вони все своє життя поклали на те щоб бути акторами. Нам було дуже цікаво обговорювати різницю індустрій, бо у них, якщо ти вже актор, то дуже важко в Америці довести, що ти можеш щось більше, аніж бути актором, а я у нашій індустрії багато ким працювала вже: я і актриса, і зараз буду знімати свій фільм як режисер,і у мене як у креативного продюсера вже, здається, 12 проектів, я як сценарист працювала і як скріптдоктор. Там зовсім інша і дуже жорстка індустрія, де ти маєш йти від А до Я по тих сходинках, які вже для тебе вибудувані, а в Україні можна вибудовувати сходинки собі самому, якщо у тебе є до цього хист і досить багато енергії і можливо десь навіть нахабності. Ще я помітила такий момент: як американські актори виборюють собі кадр. Режисер не завжди каже: "Ти заходиш перша, стаєш тут..." Якщо це, скажімо, якась сцена, де знімається загальний кадр, то я помітила, що американські колеги одразу ж виборюють собі найкраще місце у кадрі: так щоб тебе поставити там, скажімо, напівбоком, а самій бути з максимально вигідного ракурсу. І я помітила, що це не тому що вони там мене не поважали, вони робили це абсолютно органічно.

- Розкажіть, як відбувалась взаємодія з дітьми-акторками на майданчику, адже обидві дівчинки тісно пов’язані з Ніною.

Була американська актриса, а ще одна дівчинка -- скоріше епізодична роль насправді. Вона знялася в одній сцені і грала радше мій спогад, ніж реального персонажа і дівчата між собою не взаємодіяли. Американська дівчинка – вже актриса, вона в Американській акторській гільдії. Вона працювала дуже професійно.

- Чи створював той факт, що режисер "Поки ми спимо" Анджей Секула пліч-о-пліч з Тарантіно створював його культові фільми, ніякову атмосферу на майданчику? Адже у світі кіно він легенда.

Справа в тому, що Анджей одразу був дуже приязний, дуже до мене прихильний. Ми разом, наприклад, на обіді сідали про щось спілкувались. І знову ж таки, я просто не схильна робити з людей ікони і починати на них молитися. Мені Анджей наприкінці зйомок сказав, що у нього з’явилася улюблена європейська актриса і це я. І мені було дуже приємно, але я сподіваюсь, що це було не тільки тому що ми з ним приємно спілкувалися на майданчику, а ще й тому, що нам дуже добре працювалося разом і я вважаю, що він неймовірний візуал. І тому Анджей створював неймовірно гарну картинку. Ще варто сказати, що він, не зважаючи на вік, дуже енергійний та працьовитий. Коли вже всі валилися з ніг і хотіли відпочити, а це була досить молода група, він продовжував працювати і вигадувати якісь нові кадри, нові ходи.

- Чи були курйозні моменти на майданчику?

Найсмішній момент був коли я з Олівером (Олівер Тревена – прим. ред.) нібито на кладовищі знаходжу мішок з кістками, і я його витягую цей мішок і чомусь вирішую імпровізувати. Я така кидаю мішок Оліверу під ноги і вважаю, що зараз я маю щось сказати і кажу: "Це він?". І тут Олівер колеться, починає реготати і каже: "Ну я не знаю".

- Розкажіть про свою героїню. Хто вона на Ваш погляд?

Насправді тут в героїні дуже очевидний конфлікт: вона сумує за своєю дитиною і це логічно спрацьовує на те, що її материнський інстинкт поширюється на інших дітей. Мені це дуже знайомо. Я коли народила Полю, у мене дійсно з’явилася це відчуття, що всі діти світу викликають у мене якусь неймовірну ніжність і мені хочеться всіх захистити, врятувати, тому я думаю, що це жінка з досі ще нереалізованим материнським інстинктом, з величезним бажанням допомогти, і людина, якій нема чого втрачати.

- Розкажіть про свої творчі плани на 2022. Чи плануєте можливо запустити ще якісь власні проекти схожі на "Даша читає"?

"Даша читає" продовжується і нові вірші ми продовжуємо записувати. Можливо після певних перипетій у моєму творчому житті я б хотіла, щоб з’явився проект "Даша співає", але це ще просто ідеї. Ну і власне у 2022 я розпочну зйомки власного фільму. Це буде мій перший повний метр. Це ще не зовсім фільм жахів, але це вже екшн-трилер, де, сподіваюсь, буде багато динаміки, і багато того, що не часто бачать на наших екранах.


- Кілька слів для глядачів, які збираються відсвяткувати Хелловін за переглядом "Поки ми спимо".

Це прекрасний взірець фільму жахів, прекрасна історія. Важливо сказати, що все ж таки він не настільки страшний, що вам потім відбере мову на кілька днів. Тобто це якісно зроблений американськими кінопрофесіоналами атракціон, тому обов’язково треба йти до кінотеатрів. Я сподіваюся, що ви як слід злякаєтесь і отримаєте задоволення від перегляду.

Дякуємо Даші за коментарі та запрошуємо наших читачів на прем’єру фільму "Поки ми спимо" 28.10 у кінотеатри ваших міст.

Повернутися до списку новин

Коментарі до новини

255 символів залишилося

Відгуки відсутні

Ще цікаві новини

Вхід через сервіси

Для входу на KINOafisha.ua ви можете використати
свої акаунти в наступних сервісах: