"Легенда про Зеленого лицаря": Перетворення кіно "артурівської епохи"

Режисер Девід Лоурі ("В бігах", "Історія привида"), взявши на себе сміливість екранізувати старованій лицарський роман, не прогадав. Картиною "Легенда про Зеленого лицаря" він повністю перевертає розуміння кіно про Середньовіччя, повертає трушний жанр темного фентезі і мітить на звання одного з найкращих фільмів року, якщо не найкращого.

"Легенда про Зеленого лицаря" – ще один фільм, який вимушено переносили на рік через пандемію. Але очікування картини підігрівалося весь цей час. Не великою рекламною кампанією, а скоріше фігурами творців. Більш того, "Легенда про Зеленого лицаря" не претендує на касовий успіх, а прагне вписати себе в історію кінематографа. Все це стало очевидно на момент старту самої ідеї, за яку взялася студія А24 – незалежна компанія, що спеціалізується на виробництві та промотуванні фільмів, які зрештою збирають фестивальні та нагородні лаври. ЛГБТ-драма "Місячне світло", що отримала нагороду" Оскар " за найкращу картину 2016 року, "Вбивство священного оленя" Йоргоса Лантімоса і "Леді Бьорд" Грети Гервіг, яких теж не оминула увага фестивалів і критиків, "Проект "Флорида" – все це дітища студії А24. Так що, кажучи про "Легенду про Зеленого лицаря", можна вже приставляти статус "в очікуванні нагород". До речі, картина вже номінована в категорії "Найочікуваніший фільм 2021 року" за версією Голлівудської асоціації кінокритиків.

За сюжетом простий хлопець Гавейн (ще не сір і зовсім не лицар) в епоху короля Артура воліє проводити час в трьох місцях: власному ліжку вдома, в ліжку з красунею Ессель у борделі і в барах, де вину кінця і краю немає. У чергове Різдво наш "парубок моторний" і племінник короля Артура за сумісництвом сідає біля нього. Знаменитий лицар Круглого столу просить свого далекого родича розповісти легенду про свої пригоди. Ось тільки розповідати молодому Гавейну нічого, адже він у своєму житті ще не зробив нічого значущого, про що весь світ гудів би. Хлопця долає туга, яка розвіюється рівно в той момент, коли до зали на коні прибуває такий собі Зелений лицар. Він пропонує присутнім на святкуванні зіграти в гру. Охочий сміливець може тут і зараз завдати йому будь-якого удару. Але рівно за рік на Різдво цей же сміливець мусить з'явитися до Зеленого лицаря в зелену каплицю і прийняти аналогічний удар сповна. Гавейн, побачивши у цій пропозиції шанс, недовго думаючи погоджується на умови, приймає меч Екскалібур у Артура і зносить Зеленому лицареві голову. Але останній піднімає її з підлоги, нагадує про умови договору і зникає у сірому заході сонця. Про Гавейна починають складати легенди, як про лицаря, який здійснив великий подвиг. Це тішить молодика, який все так само просаджує своє життя весь наступний рік. Але гра ще не закінчена, про що нагадує король Артур. І рівно в строк, на наступне Різдво Гавейн вирушає на пошуки тієї самої зеленої каплиці і Зеленого лицаря щоби виконати умови гри повною мірою.

В основі картини Лоурі лежить лицарський роман невідомого автора "Сер Гавейн і Зелений лицар". Екранізація або адаптація настільки давніх текстів в кіно справа максимально важка, враховуючи складність написання, багатошаровість тексту або той факт, що частину твору просто неможливо часом умістити в кінематографічну форму. Що і сталося в даному разі. Однак режисер, озброєний бюджетом приблизно в 15 мільйонів доларів, цей виклик прийняв. І по праву тепер може вважатися людиною, яка змінила уявлення про фільми "артурівської епохи", яких вийшло чимало.

"Легенда про Зеленого лицаря" – не героїчний епос в дусі Голлівуду, де обов'язково буде не одна масштабна битва не на життя, а на смерть; де красивий лицар бореться і рятує свою прекрасну даму серця; де благородство і сміливість б'є з усіх дірок до нудоти; де чітко розділене Добро і Зло. Все це Лоурі залишає далеко позаду, перетворюючи своє творіння на авторське кіно. Натхнення режисер черпав з фільмів про Середньовіччя 70-80-х років, не обійшлося і без впливу "Володаря перснів", а також класичних горрорів і творінь Ларса фон Трієра.

Фільм є переказом лицарського роману, а не його дослівним втіленням. А подібна форма дає деяку свободу режисерові в реалізації ідей. Так, наприклад, зміни аргументовано торкнулися головного героя. У романі він сильний, хоробрий і впевнений у собі. В цей же час героя Дева Пателя – самовпевнений молодик, який пороху ще не нюхав, але про благородство і честь мріє. Весь фільм для Гавейна – це роудмуві, шлях до випробування всіх своїх якостей і принципів на міцність. Головний герой вирушає у максимально романтизовану для себе подорож, і до його фіналу повністю змінюється. Зміни ці досить часто відбуваються через простий попуск. Необгрунтовано впевнений у собі юнак, хвалькувато заявляє, що він лицар, тоді, коли йому це вигідно, змушений боягузливо здаватися під натиском обставин, а не вирішувати всі проблеми. Тобто, діяти часом як проста людина: набивати шишки і вчитися на власних помилках. І таким чином до фіналу зелений молодик Гавейн стає трохи розумнішим, дорослішим і набуває чіткого розуміння зовнішнього світу, добра, слави і лицарських чеснот.

Здавалося б, на цьому можна було закінчити розповідати про сюжет. Але Девід Лоурі взявся за вельми багатошаровий твір і замахнувся на досить високу планку. Тут криється один з мінусів картини для середньостатистичного глядача. "Легенда про Зеленого лицаря" – це ще й сповнена символізмом картина з кельтської, германської та інших фольклорних традицій, з якими українці не дуже знайомі. Для нас це чужа культура, яку ми не здатні усвідомити так само глибоко, як нащадки цих древніх народів. Однак, це не означає, що відразу варто викреслити "Легенду про Зеленого лицаря" зі списку must see. Деякі деталі і теми, підняті Лоурі в картині, досить зрозумілі, з деякими можна ознайомитися в оригінальному творі.

Наприклад, чому ж скрізь фігурує зелений колір і що він означає? Про це міркує одна з героїнь Алісії Вікандер (у неї в картині дві ролі). Вона приходить до висновку, що зелений колір з одного боку – це життя, процвітання, розвиток і любов. З іншого ж – гниття, в'янення і смерть. Одночасно зелений колір в картині – це відсилання до кельтських традицій, де він символізував чаклунство. А як ми знаємо, в "артурівській епосі" як мінімум є одна знаменита відьма Моргана, з якою ми також маємо нагоду познайомитися. Але, мабуть, найголовніший символ у фільмі Лоурі – це сама персона Зеленого лицаря. Він – втілення матері-природи і язичництва, в той час як Гавейн – представник людської цивілізації і віри в бога. Варто тримати це в голові при перегляді фільму, тоді розуміння символізму всієї історії стане більш ясним.

Смислове наповнення картини дуже багатошарове і одного перегляду може бути недостатньо для повного усвідомлення. Але Лоурі не забув про те, що "Легенда про Зеленого лицаря" – не просто повчальна притча, але ще і темне фентезі, яке забирає глядача з реального світу досить далеко. Квест головного героя стає магічним тріпом, де є місце прекрасним і злегка саркастичним примарам, велетням і балакучим лисицям. І хоча такий опис звучить досить райдужно, це зовсім не так. Аудіовізуальна робота з перших же кадрів буквально кричить, що перед нами не чергова казочка про героїчні пригоди, а цілком серйозне фентезі з драматичною основою. Режисер Девід Лоурі, оператор Ендрю Дрозд і композитор Деніел Харт створили аудіовізуальний рай для перфекціоніста, синефіла і аудіофіла. Насичена і різноманітна колористика із зеленим кольором всіх відтінків і не тільки, геометрична візуалізація, різні нестандартні операторські прийоми, які занурюють у відчуття нереальності, саунд-дизайн з елементами етніки. Колективна робота цих трьох геніїв буквально доводить до мурашок по всьому тілу. І так "Легенда про Зеленого лицаря" гіпнотизує глядача, не відпускаючи ні на секунду. І тут необхідно попередити, що динаміка картини досить повільна і темп набирає лише до самого кінця, вже практично у фіналі. А це мінус для любителів сюжетів, що швидко розвиваються. Але додивитися картину до фіналу необхідно, щоб остаточно пережити такий очікуваний катарсис. Спойлер: фінал здатний здивувати.

На репутацію фільму до прокату і на очікування прем'єри впливала і акторська важка артилерія. По-перше, субтильний юнак з оскароносного "Мільйонера з нетрів" Дев Патель підріс. Це вже не худенький хлопець з чарівною посмішкою. У "Легенді про Зеленого лицаря" він постає серйозно змужнілим, що помітно по його фізичній підготовці. А акторський талант його ще більше зміцнів, враховуючи, наскільки багатошаровий Пателю дістався персонаж. Не поступається йому і володарка" Оскара" Алісія Вікандер. На ній, певно, лежить емоційна частина фільму. І як мінімум їй доводиться грати двох неймовірних жінок в рамках одного фільму – чудових і так несхожих між собою. Не варто забувати і про Лорда у виконанні Джоела Едгертона або ж Саріту Чоудхурі, яка виконала роль відьми Моргани та матінки Гавейна. До речі кажучи, її персонаж цілком можна було б розглядати як початок всіх бід сина, але тут вже без спойлерів. Відразу ж можуть виникнути і чергові обурення на тему: "Голлівуд знову прогнув режисера на предмет толерантності". Адже як Моргана або Гавейн індійського походження зі смаглявою шкірою можуть бути родичами білошкірого короля Артура? Що ж, Лоурі створював не дослівну екранізацію з максимальною достовірністю, про що і говорив у численних інтерв'ю. Події його картини хоч і відбуваються у далекому 14 столітті, але максимально наближені до розуміння речей на сучасний лад.

Після перегляду "Легенди про Зеленого лицаря" хочеться сказати: "Ми всі трохи Гавейни". Простий хлопець індійського походження Дев Патель хотів слави і визнання, і отримав їх завдяки своїй праці і поту після виходу фільму "Мільйонер з нетрів". Девід Лоурі з багатодітної сім'ї (дев'ять діточок) пробував себе і як монтажер, і як сценарист, і як актор, і зрештою як режисер, орієнтуючись на якість, а не кількість, теж хотів слави і визнання. І він її отримає тепер уже сповна за роботу, виконану над древнім лицарським романом. І ми також хочемо, щоб нас визнали, хоч може і не говоримо про це вголос. "Легенда про Зеленого лицаря" – це новий етап в екранізації картин "артурівської епохи". Лоурі буквально прокричав: "Це можна зробити так і це буде цікаво". Хоч картину і можна назвати суто авторським кіно, вона все одно може бути цікавою кожному. А особливо, якщо напередодні перегляду відкрити Вікіпедію і хоча б почитати про першоджерело. У будь-якому разі, якщо дуже хочеться відірватися від нашого реального буденного світу, то "Легенда про Зеленого лицаря" вас віднесе в захопливу пригоду.