"Котячі світи Луїса Вейна": Життя сповнене драми, добре, що є коти

Малювання – один з найдавніших видів мистецтва. За десятки тисяч років, що минули з моменту, коли предок сучасної людини взяв гострий камінь і надряпав їм щось на стіні печери, накопичився величезний багаж найрізноманітніших творів. Тому знайти свою унікальну нішу художнику так непросто.

Англієць Луїс Вейн (1860-1939) знайшов. Для нього такою нішею стали кішки. Більш того, його твори зробили вуличних мишоловів, до яких у вікторіанській Англії ставилися досить прохолодно, тими самими домашніми улюбленцями, заради зображень яких потім (за деякими жартівливими даними) винайшли інтернет. Зараз творчість цього неспокійного душею аристократа стали потроху забувати. Відродити інтерес до живописця, який малював пухнастиків за цілком людськими заняттями – розпиванням чаю, грою на музичних інструментах, картковими іграми, світським спілкуванням – вирішив сценарист Саймон Стівенсон. І лежав його сценарій на полиці до кінця 2010-х рр., поки за нього взявся творець серіалів, режисер Вілл Шарп. Він вніс свої поправки у скрипт, зібрав для картини чудовий і дуже британський каст і вирушив під крило стримінга Amazon Prime. Втім, їхню роботу визнали гідною і широкого прокату. З 11 листопада фільм можна подивитися в українських кінотеатрах. Розповідаємо, за чим варто йти на сеанс "Котячих світів Луїса Вейна".

Про що фільм
Картина слідує за долею англійського художника Луїса Вейна (Бенедикт Камбербетч), який на стику XIX і XX століть несподівано знайшов своє покликання у малюванні кішок, хоча з юності марив (причому буквально) вивченням електрики. В оригіналі фільм навіть називається "Електричне життя Луїса Вейна". Глядач починає спостерігати за героєм після смерті його батька, коли під опікою молодого чоловіка залишаються мати і п'ятеро сестер. Розсіяний і захоплений одночасно купою всяких речей Луїс намагається влаштуватися на роботу до сера Вільяма Інгрема (Тобі Джонс) у видання "Ілюстровані новини Лондона". Тим часом старші сестри вирішують найняти для молодших трьох гувернантку. Так у домі з'являється міс Емілі Річардсон (Клер Фой) – майже така ж дивачка, як і нинішній глава сімейства. Молоді люди миттєво знаходять спільну мову, а їхні стосунки швидко переростають у любовні. Після весілля вони підбирають бездомне кошеня і дають йому ім'я Пітер. Це кошеня одночасно скріплює їхню сім'ю і задає новий вектор творчості Луїса. У житті містера Іейна драми і трагедії відбуватимуться одна за одною, але кішки залишаться з ним назавжди. Завдяки їм він увійде в історію.

Плюси
Бенедикт Камебербетч у "Котячих світах Луїса Вейна" знову отримав складну роль, над якою йому довелося виконати велику акторську роботу. Його герой проходить непростий шлях від енергійного юнака до глибокого і розбитого життям старого, від бадьорого і діяльного городянина до мешканця психіатричної лікарні. Найширший діапазон, з яким актор справляється, як завжди, прекрасно. Фанати Камбербетча його роботою точно не залишаться розчаровані.

Крім Камбербетча у проекті взяла участь ціла плеяда прекрасних акторів. У кадрі глядачі побачать і всюдисущого нині Тайку Вайтіті, і коміка Джуліана Баррета, і Аділя Ахтара. Окрема радість – дуже смішне камео Ніка Кейва в ролі письменника Герберта Веллса, на якого він абсолютно не схожий, зате не менш демонічний. Кохання Вейна грає чарівна Клер Фой, що прогриміла у перших сезонах "Корони". Але все ж одна з головних перлин касту залишиться від українських глядачів прихованою – це Олівія Колман, яка виступила в картині закадровою оповідачкою. Для місцевого прокату її продублювала Олена Кравець з "Кварталу 95". Але від неї не доводиться чекати тієї глибини голосового відіграшу, як від оскароносної Колман, яка, навіть не входячи в кадр може розіграти несамовиту драму, як у "Локові" з Томом Гарді, або зобразити підступну злодійку, як у нещодавньому мультфільмі "Мітчелли супроти машин".

Режисер і сценарист картини Вілл Шарп разом з співавтором Саймоном Стівенсоном замахнулися на таку складну і до біса делікатну тему, як демонстрація психічного захворювання. У Вейна під старість була діагностована шизофренія, раніше ця ж хвороба проявилася у однієї з його сестер. Довгі роки подібні розлади стигматизували, а людей, котрі ними страждають, боялися і обходили десятою дорогою. На прикладі Вейна глядачеві показують, що людина із шизофренією – не обов'язково монстр якийсь. Вона може бути і чарівною, і зворушливою, і талановитою, особливо якщо дати їй на все це шанс. Дестигматизація – важка робота, що вимагає великої людяності і акуратності в підході, особливо коли йдеться про образотворче мистецтво. Шарп, Стівенсон і Камбербетч безумовно зробили в цю дестигматизацію свій внесок. Їхній Вейн не викликає остраху або відрази, йому легко співпереживати і співчувати.

Фільм поставлений досить винахідливо. Щоби підкреслити незграбність головних героїв, Шарп вдається до досить довгих сцен, в яких майже нічого не відбувається, але при цьому глядач відчуває цілком виразне напруження. Окремі сцени, які необхідно бачити саме очима Вейна, цікаво і по-різному виділені візуально. Немов різні форми зорових галюцинацій вони занурюють у неспокійний розум героя.

Мінуси
Персонажам, крім Вейна і, можливо Емілі, дають мало можливості розкритися. Тому сестер головного героя навіть до кінця фільму неможливо відрізнити одну від одної. У деяких сюжетно важливих епізодах це може бути досить помітним недоліком.

Оскільки біографію художника пишуть вельми крупними мазками, а хронометраж фільму при цьому менший за дві години, історія виглядає трохи пунктирною. Камбербетч намагається бути цупкою ниткою, що міцно зшиває ці епізоди, і у нього навіть виходить. Але, з одного боку матеріалу тут на досить об'ємний байопік, а з іншого – сам Вейн не настільки улюблена в народі знаменитість, щоби заради нього робити високобюджетне розтягнуте кіно.

Сценарій більше робить акцент на фактах з життя Вейна, а не на емоціях і атмосфері, тому в деяких місцях не відчувається потрібного ступеня занурення. Іноді глядачеві просто показують котиків замість того, щоби апелювати до емпатії. Або почуттю крінжа, як у тих самих довгих незручних сценах. Так що "Котячим світам" часом саме за рахунок демонстрації кішок і не вистачає глибини.

Висновок
Нехай картині не вистачає цілісності та глибини, блискуча акторська робота Бенедикта Камбербетча компенсує чимало огріхів. У фільмі є досить винахідливі комічні сцени, які не дають історії сповзати в зайву мелодраматичність. І дуже людяний підхід до проблеми психічних хвороб. Ну і кішки, само собою. Куди ж без кішок?