Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія

Да, это всего лишь дополнение и фильм не имеет прямого отношения к основной трилогии звездных войн, но это реально качественно отснятый киноматериал, который можно смотреть и смотреть. Не жалейте денег на IMAX, очень крутая часть и я бы не сравнивал его, просто потому, что фильм на уровне всех других и не чем не хуже, так как это всё часть большой, легендарной истории Star Wars. До сих пор в восторге, рекомендую смотреть в IMAX!!!

Не могу я. Ну вот хоть убейте. Всю жизнь, начиная где-то с шести-семилетнего возраста, я пытаюсь полюбить Звездные войны, но ничегошеньки из-этого не выходит. Мне всегда нравилось то, как эта вселенная выглядит, я видела в ней огромный потенциал, мне хотелось окунуться в этот мир и не вылезать. Я смотрела и пересматривала фильмы, мультсериалы, читала книги (это, пожалуй, лучшее, что есть в Звездных войнах), старалась проникнуться персонажами, историей, но между мной и ЗВ постоянно вставал какой-то непреодолимый барьер, и я, как ни гадала, не могла понять, в чем же проблема. И вот, спустя много лет до меня все-таки дошло. Мир Звездных войн, при всей своей красоте, при всем масштабе, при всем своем разнообразии, абсолютно мертв. Это бескрайняя пустыня, где нет места жизни, нет места людям, нет места событиям, не связанным с войной Империи. На протяжении всех семи (а теперь уже восьми) фильмов нас заставляют смотреть на пустые декорации, на пустых персонажей, на пустую войну, на дырявые, нелогичные сюжеты и неисправимо косых штурмовиков. Джордж Лукас сумел придумать великолепный инструмент, с помощью которого мог бы рассказать интереснейшие истории, но вдохнуть в него жизнь он так и не смог.

И «Изгой-один» никакой не изгой в этой цепочке безынтересных фильмов. Это вполне закономерное развитие всего того, что назревало в киновселенной ЗВ долгие годы. Сюжет стар, как мир, история всем давно известна, и все, что требовалось от создателей, это придумать хорошую законченную историю в его рамках. Ничего у них, естественно, не вышло. «Lucasfilm» понимали, что ничего грандиозного не раздуешь из нескольких строк диалога, вырванных из «Новой надежды». Вполне разумным ходом с их стороны было решение сделать уклон на реалистичность, сделать фильм максимально приземленным, но дальше трейлеров дело не зашло, к сожалению - на экране все те же «старые-добрые» Звездные Войны, все та же война. И все бы ничего, только вот на этот раз забыли завезти самое главное – персонажей. Вернее, завезти их завезли, а проработать забыли от слова «совсем», в результате чего по экрану два часа носятся и гибнут болванчики, на которых абсолютно плевать. Да хоть четвертуйте их! Они почти так же безлики, как имперские штурмовики, с одним-единственным отличием – выглядят по-разному. Я серьезно, о персонажах вам не скажут ни слова, и господи, даже не вспоминайте про слово «развитие». Единственная, кого одарили хоть какой-то предысторией, это главная героиня, но и то все ограничилось «мама погибла по собственной дурости, а папу забрали служить во благо Империи».

Мало этого? Ладно, вот вам еще пища для размышлений. Персонажи Мадса Миккельсена, Фореста Уитакера и Джеймса Эрла Джонса (ака Дарта Вейдера), занимают экранного времени примерно столько же, сколько Джокер в недавнем «Отряде самоубийц». Вместе взятые! Они появляются в кадре, быстренько выполняют свои малозначимые для сюжета задачи, и так же быстро исчезают. Слепой азиат только и делает, что молится, его патлатый друг молчит, а персонаж Диего Луны вообще непонятно зачем существует. Хотя нет, понятно. Чтобы в конце фильма можно было создать атмосферу трагического “romantique”, развитием которого на протяжении фильма угадайте что? Правильно, никто заниматься не будет.

Возможно самым непробиваемым фанатам ЗВ и не особо придирчивым зрителям «Изгой-один» и придется по душе. Все-таки спецэффекты здесь лучшие за всю историю саги, экшн-сцены смачные, а шутки иногда смешные. Но лично мне этого мало. Когда я иду в кинотеатр, чтобы откинуться в кресле и, пристегнув ремни, прокатиться на дорогостоящем киноаттракционе, я жажду развлечений, зрелищ. А вместо этого приходится усиленно бороться со сном. Потому что скучно, потому что без изюминки, потому что без души. Гигантский, двухсотмиллионный мыльный пузырь.

Бійці перемоги.
25 травня 1977 року світ змінився – на екрани кінотеатрів вийшов перший фільм імперії Star Wars, який мав колосальний фінансовий успіх, ба навіть врятував компанію 20th Century Fox від банкрутства. З того часу поняття «Зоряні Війни» зайняло культове місце в масовій культурі, ставши майже індустрією– це були і є численні тематичні товари, іграшки, комп‘ютерні ігри… Зараз, вже під патронатом Дісней, вийшла перша стрічка «Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія» (англ. Rogue One: A Star Wars Story) режисера Гаретом Едвардсом в якій (майже) відсутні «класичні» герої– в стилістиці епічної космічної опери. На конвенті «Star Wars Celebration-2016» Едвардс пояснив назву стрічки: «З одного боку, „Бунтар Один“ — позивний сигнал, який відсилає до «Rogue Squadron» (укр. «Бунтар-Ескадрильї») з фільму «Нова надія». З іншого боку, це бунтарство, незалежність від основної серії. А також опис характеру головної героїні — Джин Ерсо».
Базовим стрижнем історії даної стрічки є доля Джин, дочки імперського вченого Ґалена Ерсо, генерального конструктора Зірки Смерті. Саме мегабудівництво курував амбітний офіцер – директор Орсон Креннік, який виступає головним антагоністом фільму. Спочатку будучи для Альянсу лишень засобом знайти батька, незабаром вона, разом з офіцером розвідки Кассіаном Андорою, очолює загін, який виконує стратегічну операцію, вкрай важливу для врівноваження балансу сил у Галактиці з точки зору важливості даних – і в деякій мірі сама ця операція допомагає Альянсу відчути єдність і рішучість у боротьбі з Імперією. Основною цінністю картини, на мою думку, є той факт, що вперше головними героями тут виступають «маленькі гвинтики» війни, прості воїни, (що зазвичай знаходились в тіні супергероїв лицарів-джедаїв) розвідники, і власне головна героїня Джин Ерсо (у виконанні акторки Фелісіті Джонс) – яка, як ми дізнаємось, пройшла шлях від авантюристичного протесту, до усвідомлення необхідності систематизованого єдиного опору. Хоча, разом з тим в «Бунтар Один» власне основний наголос відведений війні в контексті її розуміння сучасній людині (без лазерних мечів) – дії десантних загонів при штурмі, вуличні бої. Проте – тут є і надзвичайний, динамічний, захоплюючий бій зорельотів у поєднанні з воєнними діями на суші, і деякі «класичні» герої знайомі нам власне з «загальної міфології сюжету». Звуковий і музичний супровід, також є ніби одним з діючих героїв– власне, він повністю «підігнаний» під кожен візуальний образ. Операторська робота вміло передає масштаби і ставки у протистоянні, передаючи динамізм як «військових дій», так і силу характеру персонажів, - використовуючи крупні плани.
Гра акторів. Власне, поняття жанру космічної опери передбачає, крім розгортання дії в межах космосу з використанням «могутніх технологій», загальну підкреслену героїчність персонажів. Протистояння загалом виглядає такою собі дуеллю з одного боку Джин Ерсо та розвідника Кассіана Андорри (Дієго Луна) та імперського директора Орсона Кренніка (Бен Мендельсон)– з іншого. Саме той факт, що основний акцент тут був зроблений на рядових представниках як Альянсу, так і Імперії, обумовлює акцент саме на людських якостях, а не поняттях Сили – хоча і тут глядачі побачать легендарний лазерний меч в руках не менш легендарного персонажу. Актори на базових сюжетних точках представлені також рельєфно, як і основні,-наприклад, лідер невеличкого, образно кажучи «партизанскього загону», Со Геррера (Форест Вітакер).
Підсумовуючи, можна сказати, що в результаті ми маємо стрічку, побудовану в іншому контексті, ніж глобальне протистояння двох сторін Сили через боротьбу лідерів лицарських орденів джедаїв, проте в такій знайомій фанатам атмосфері Star Wars. Війну, де головна роль відведена рядовим солдатам… Звісно, «Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія» прийдеться до душі поціновувачам Всесвіту «Зоряних Війн», і навіть позірно знайомі з поняттям того, що відбувалось «давним-давно, в далекій-далекій галактиці» не будуть розчаровані.
Недзельницький Андрій