Роден

Шлях генія
Загалом, певний період, у 60-ті-90-ті роки в світовому, а тим більш радянському кінематографі, постаті визначних особистостей подавались в глянцевій, іконоподібній площині. Проте все змінюється – і контекст розкриття персонажів змістився до «земного», неідеалізованого плану. Вважаю, це пішло на користь, адже розглядаючи людину в усіх її гранях, ми можемо ще більш захоплюватись – як «видатні» досягли таких висот, долаючи численні свої слабкості. Як приклад, можна розглядати «Темні часи» Джо Райта про становлення прем’єра Великобританії Уінстона Черчилля, а в контексті ще більш схильної до європейської традиції режисер Жак Дуайон у біографічній драмі «Роден» розкрив образ видатного скульптору.
Стрічка оповідає життя Огюста Родена вже в контексті відомого майстра – митця, якому вже замовляли композиції держава та багаті замовники, проте в цей же час будучи не однозначно задоволеними сміливістю та багатством думки. Водночас дуже великий акцент зроблений на особистому житті майстра – романі з його ученицею, скульптором Каміллою Клодель, а також після суперечок і розриву з нею – з численними поціновувачками, ученицями, проте який раз за разом повертався до своєї неофіційної дружини - Рози Бере(акторка Северина Канель)…
Структурно окремі «розділи» стрічки охоплюють досить великий період часу, проте непосвяченому глядачу може здатись, що це лише один-два роки і це вводить в певну оману. Роден у стрічці – це не тільки творець скульптур, це людина, як вповні цінує свою свободу у творчості і насолоджується плотськими утіхами, і зберігає монополію на власний вибір, неначе спокійно висікаючи його з каменю. Твердість митця, твердість у творенні і свободі, не можуть змінити ані амбіції замовників, які не прийняли одну з робіт Родена – скульптуру Бальзака, проте яку високо оцінили діячі мистецтва, ані пристрастне кохання Камілли, ані навіть його прив’язаність до простої практичної жінки – Рози… Кольори стрічки – це, головним чином приглушене світло майстерні, де розвиваються основні драми його життя, народжуються шедеври. Власне, виконавцю головної ролі Венсану Ліндону вдалось розкрити цей незворушно-філософський образ вповні, особливо в контрасті з пристрасною, полум’яною грою акторки Ізіі Іжлен – виконавицею ролі Камілли. Актори другого плану вповні передають дух тої епохи – епохи, коли нові часи ще не повністю вирвались з кайданів консерватизму…
Як висновок. Стрічка досить цікава і в драматичному, і в біографічному плані, проте глядач повинен прийняти той факт, що сам повинен присвятити себе їй цілком і без залишку. Крім того, щоб зрозуміти логіку фільму, не зайвим буде прочитати хоча б у «Вікіпедії» основні віхи особистого життя Огюста Родена – і насолодитись спогляданням творення безсмертного мистецтва…
Недзельницький Андрій