Прихована краса

Жага життя
Бажання жити… Воно закладено в людині як еволюцією, так і тим Вічним, що є першоосновою Всесвіту. Саме життя і його обставини часто кидають виклик навіть людському єству, і власне неначе випробує людину у змаганні – так, навіть часто диво проходить стороною, і саме тоді, над прірвою долі влаштовує екзамен – наскільки сильна людина. Це ніби випробуванню вогнем обставин, перевірка власних принципів – чому і присвячений драматичний фільм, знятий режисером Девідом Френкелом - «Прихована краса» (англ. Collateral Beauty).
Отже, дана стрічка - історія одного з засновників, натхненника рекламного агентства Говарда Інлета. Людина, яка вражала своїх працівників своїм натхненням, - після втрати доньки стала неначе ходячим апатичним зомбі, внаслідок чого майже занапастила свій бізнес. Його друзі і партнери, дізнаються що він пише листи до потойбічних сил, що колись були основною концепцією у його рекламних кампаніях – Час, Любов, і Смерть. Щоб врятувати справу від банкрутства, колеги намагаються втілити його марення «у плоті», через певну виставу «в житті». Проте загалом корисливий розрахунок і для них стає шляхом до розкриття власного «Я».
Стилістично «Прихована краса» - меланхолійно-філософська стрічка про пошук людини себе в умовах духовної кризи. З погляду сценарного підходу, сюжет виглядає цільним і продуманим, проте таким, якому все-таки дуже не вистачає динамізму. Власне, при більш сміливішому підході, ми могли би отримати навіть культову драму, проте необхідність зробити фільм «різдвяного формату» загнала його в певні рамки, без глибоких соціальних або економічних «гострих кутів» з якими так чи інакше зустрівся б герой в його стані. Особливо сильним можна назвати фінал картини, який позірно нагадує фінал одного з кіно, де головну роль зіграв Едвард Нортон, і теж пов’язаний з проблемою безсоння – але в «Прихованій красі» його роль стосується персонажу «другого плану». Операторська робота, музичний супровід, емоційне наповнення загалом трохи вищого рівня, ніж для традиційних «різдвяно-казкових фільмів», і сама атмосфера Різдва, тут стає справжньою дійовою героїнею стрічки.
Акторська гра. Спершу хочеться назвати «Приховану красу» лише фільмом Уіла Сміта – настільки глибокий його персонаж. Він зміг передати еволюцію персонажу – від життєрадісного і успішного новатора і лідера, до людини, вбитої горем, на межі божевілля, і - його відродження через очищення, переосмислення і прийняття нової реальності. Очевидно, що сам фільм був не таким насиченим, якби не гра інших акторів – власне, що зіграли Час, Любов, і Смерть- юний актор Джейкоб Лейтмор, чуттєва Кіра Найтлі і неймовірна Хелен Міррен – відповідно. Також би відзначив і Едварда Нортона у ролі одного з друзів Говарда - Віта Ярдшема, що одночасно може балансувати між легким фліртом та глибоким батьківським почуттям.
Оцінюючи стрічку взагалі – її можна назвати зовсім нетиповим різдвяним фільмом, де глядач має змогу зробити свій висновок про природу подій, що відбувались в різдвяні дні в Нью-Йорку. Власне, його можна назвати мінорним, хоча й не самим легким – що змушує замислитись над поняттям змісту життя – коли, здавалось, його сенс втрачений.
Недзельницький Андрій

Любов, смерть і час в маркетингу.

Якщо одним довгим реченням, то враження склалося, що проглянув розрахований маркетологами саме на грудневий прокат фільм, покликаний витискати (навіть випрошувати) сльозу з глядачок, упакований букетом брендових голівудських прізвищ (мабуть теж підібраними з якихось маркетологічних розрахунків).
Драма про поринутого в горе від смерті 6-річної доньки батька. Будьте готовими часто бачити Вілла Сміта з червоними заплаканими очима, який інколи, наче недовірливо, махає головою, пише не зовсім зрозуміло кому і навіщо листи. Слухати сповнені жалю фонові композиції. Звичайно ж постановники не могли в такій стрічці обійтися без смакування планів Нью-Йорку, де не пройти від новорічних ялинок та мигаючих ґірлянд. Чим ближче до Різдва, тим частіше падатиме лапатий сніг і ненав’язливо буде з’ясуватись, що в кожного персонажа якась своя велика проблема і режисер вимагатиме їх тиснути на жалість. Крупняки печальних обличь. Ви досі не плачете? Нічого, режисер притримав для вас ще одну дійову особу, що розкривається. Драма мабуть не дуже розраховує на бокс-офіс за межами США, особливо в Азії. Не буде й родичів, які в 20-х числах грудня зазвичай добираються до родинної домівки на Святвечір, часто з пригодами, десь типу з Лондона, Рима і т.д. Адже це так властиво для прокатних мелодрам та комедій грудня. В нас же драма. І звичайно без онкології тепер нікуди, а от другої модної теми (ЛГТБ) нема зовсім.

Настрій на перегляд було збито першою сценою після титрів, з розряду такого знайомства глядача з героями: «Таааак, давненько ми з тобою не бачилися, вже 18 років, за цей час твоя донька – Оля закінчила Політех, вийшла заміж, я переїхав в інше місто, також маю двох дітей, і надалі сангвінік, служив на флоті, працюю там же – на заводі начальником цеха з наладки обладнання…». Далі дуже все схематично, простенько. І тут не згоден з попередніми рецензентками. Звісно ж втрата дитини - неохопне горе для будь-кого з батьків, але у "Collateral Beauty" я цього не відчув, не побачив. І точно не перегляну цей фільм вдруге...Якісь зайві метафори з тими трьома «стихіями» героя – Смерть, Любов та Час, в яких тут же вгадуються і троє колег по роботі. Шаблони типу падіння доміно (неоригінально, хоча й візуально привабливо), дитина, яка померла і яка зафіксована на сімейному відео – майже завжди кучерява маленька дівчинка, що гучно сміється і кружляє. Один з героїв пройшов онкологічне лікування, але з рідних ніхто про діагноз не знає, навіть дружина, яка на той час була вдома вагітна. Є незрозумілі і солодкаві зміни у поведінці, тобто немотивовані зміни (героїня Кейт Вінслет на нараді, донька героя Нортона перед кінцевими титрами…).

Є й позитив. Мінімум один ґег (детективша з внуком). Кейт Вінслет та Кіра Найтлі гарно виглядають. Прийнятний хронометраж (93 хв.). Ідеї, які пропагуються, чисті, світлі. Незайві нагадування всім нам.
Поставив 4 бали((

Если бы меня спросили, какой фильм лучше всего посмотреть перед новым годом, я бы без раздумья сказала, конечно же «Прихована краса». Т.к это лучший фильм в преддверии всех новогодних праздников. Изюминкой которого, стал звездный актерский состав: Вилл Смит, Кира Найтли, Хелен Миррен, Кейт Винслет, Эдвард Нортон, Наоми Харрис и т.д. Талантливая игра этих актеров, сделала фильм еще более душевным, еще более проницательным, при этом, не забывая и про нотки юмора, которые делали фильм еще проникновеннее.
Так о чем же драма» Прихована краса»? О какой именно спрятанной красоте идет речь? На первый взгляд, так и не разберешься. В основу сюжета легла печальная история Говарда, который несколько лет назад потерял свою дочь. И теперь его жизнь похожа на кошмар. Он потерял веру во все. И с другой стороны, его друзья, которые стоят на раздорожье. Т.к не смотря на, то, что они переживают за него, его апатия, в ближайшем времени, приведет к тому, что компания, в которой они работают, и руководителем которой является Говарда, скоро обанкротиться. При этом пострадает не только Говарда. Все лишатся работы. И они создают план, который спасая Говарда, спасет и их. Но вот только Говарда немного занят, ему не до этого. Находясь в сильнейшей депрессии, он пишет письма смерти, любви и времени. Т.к считает из виноватыми в том, что его любимая дочь умерла. Правда при этом никак не ожидает, что эти персонажи захотят заглянуть к нему в гости и разобраться в чем их вина. При этом возвращая Говарда ну путь истинный.
И вот как сработает план друзей по спасению своего друга из пропасти, и смогут ли смерть, любовь и время переубедить Говарда в своих убеждениях, вы сможете увидеть сами, посетив ближайшую премьеру.
Ну что сказать про фильм «Прихована краса». Режиссер и сценаристы постарались на славу. Т.к смогли расшевелить каждую струнку в моей душе. Плюс, наложив на это все талантливое исполнение, смогли оставить шикарное послевкусие. Посмотрев фильм «Прихована краса», никто не останется равнодушным.
Всем приятного просмотра!