Крути 1918

Переглянув фільм "Крути 1918". Також перечитав книжку «Бій під Крутами» харківського видавництва «Фоліо» 2014 року, де викладені спогади різних учасників того бою.
Будемо виходити з того, що українські фільми за світовими мірками є малобюджетними, і режисеру за мізерний бюджет треба зробити видовищний фільм. Тож, на мою думку, що вдалося, і де були допущені промахи.

В позитив:
1. Дух і атмосфера періоду – передані добре.
2. Нема сучасних будівель в кадрі. Проводити зйомки в сучасному Києві так, щоб в кадр не попали сучасні будівлі – це висока майстерність режисера. Та й зібрати таку кількість паротягів і залізничних вагонів того історичного періоду – теж завдання не з легких.
3. Одяг персонажів відповідає історичному періоду.
4. Образи ключових героїв фільму розкрито в повній мірі. Вдалий вибір актора на роль генерала Муравйова, так само як і сотника Гончаренка.
5. Батальні сцени з технічної точки зору зняті досить вдало.

Що не вдалося:
1. Пояснити, як так вийшло, що на захист Української Народної Республіки крім студентів-добровольців майже нікого не вдалося організувати. При тому, що на руках у населення була колосальна кількість зброї з таких причин:
- В Російській Імперії зброя вільно продавалася і найпростіший револьвер можливо було придбати за ціною від 2 рублів. Новий револьвер системи Нагана з комплектом патронів коштував 25 рублів. І багато хто з людей заможних, середнього класу та навіть малозабезпечених власну зброю вдома мали.
- Україна в складі імперії приймала участь в Першій Світовій війні, яка ще тривала на момент описаних подій. Влітку 1917 року генералітет готувався до наступальної операції, для чого було виготовлено, закуплено і доставлено на фронт у військові частини колосальну кількість стрілецької зброї. Але під дією більшовицької агітації, яка активно діяла в армії, та від втомленості солдат безглуздою, на їх думку, війною, почалося масове дезертирство з війська. Велика кількість солдат, прихопивши з собою зброю, покидала військові частини чи передову і їхала по домам. На момент описуваних подій в самому Києві знаходилося біля 20 000 демобілізованих вояків царської армії, яких молода республіка не зуміла мобілізувати для свого захисту.
- Керівництво республіки не приділяло належної уваги створенню власного війська. Натомість багато часу приділяло менш значущим в такий складний час питанням. Більш того, військових максимально відсторонювали від керівництва державою, побоюючись можливості здійснення військового перевороту з їх боку.
- Селянство, що було найчисельнішою верствою населення України, не підтримувало УНР і бажало «чорного переділу» землі – тобто конфіскації поміщицьких земель і переділу їх між селянами. Який і обіцяли більшовики та місцеві отамани.
- Ідею створення самостійної української держави активно підтримувала лише інтелігенція і студентське братство, яке і стало на захист новоствореної республіки в такий непростий час.
- Велика активність і поширеність більшовицької пропаганди. Більшовики обіцяли дати селянам землю, а робітникам фабрики, що було до душі як селянству, так і робітникам. Причому землю і заводи обіцяли в приватну власність, замовчуючи справжні наміри відібрати все у власність держави. А на початок 1918 року люди вірили у щирість більшовицьких обіцянок.
- Більшовики в Червону Армію мобілізували велику кількість чоловіків малозабезпечених або таких, що жили в злиднях, надавши їм безкоштовний одяг, регулярне харчування і забезпечення, гвинтівку Мосіна з патронами, і пропагандистські обіцянки кращого життя. Що для людей малоосвідчених і неосвідчених підвищувало їх самооцінку і мотивацію «встановлювати новий порядок» багнетами справедливої армії робітників і селян. Кожен дійсно відчував всїм своїм єством гасло «кто был никем, тот станет всем». Такі люди, отримавши зброю і регулярне забезпечення, відчували себе господарями життя.
Тобто всю складність ситуації, в якій відбувалися події, в фільмі не було передано. І не зрозуміло, чому ж більшовикам співчувало та допомагало так багато людей.

2. Бій біля станції «Крути» розпочався 29 січня 1918 року з раннього ранку і тривав до 9-ї вечора (до темна). В фільмі не зрозуміло, за яких обставин ввечері було дано наказ на відступ. А насправді причини були такі:
- Переважаюча кількість червоного війська здійснювала обхід правого флангу оборонних позицій армії УНР, створюючи загрозу оточення. На цей фланг було направлено останній резерв, який затримав ворожий наступ. Але чисельна перевага була на боці супротивника.
- Шевченківський полк армії УНР, що знаходився в м. Ніжині в 2-х годинах їзди від станції Крути, під дією більшовицької пропаганди збунтувався і вирушив на з'єднання з червоною армією Муравйова. Тобто крім постійного натиску ворога по фронту, вороже налаштовані війська почали наступ з тилу. Ось як це описує в своїх спогадах сотник УНР Аверкій Гончаренко: «В цім великим напруженні зв'язковий подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на з'єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто наступає на нас з тилу... Треба було йому сказати правдивий стан нашого положення: наступ більшовиків не припиняється, Шевченківський полк є в двогодинній їзді від нас, повний потяг наших ранених бійців потребує опіки. Все, що лишилося, не мало змоги впродовж цілого дня через часті атаки противника на найменший перепочинок....»
Тобто всю складність ситуації на вечір 29 січня 1918 року в фільмі не було передано. Відступ війська УНР в даній ситуації був вкрай необхідним для збереження людей, а дії командирів правильними з військової точки зору.
3. Ефективний наступ більшовиків на Київ у великій мірі був зупинений тим, що вояки УНР розібрали залізничне полотно на підходах до станції «Крути». Тож червоноармійцям треба було вилазити із залізничних вагонів і наступати пішим строєм. Та й бронепотяга чи броневагонів у тому бою в них тоді не було. Натомість картина в фільмі виглядає такою: до оборонних позицій армії УНР впритул підходить більшовицький бронепотяг з мізерною кількістю пасажирських вагонів, зупиняється, і висаджує військовий десант в кількості біля сотні солдат і матросів. Кількість наступаючих візуально менша за кількість оборонців. Тобто успіх такого наступу з боку агресора впринципі неможливий. При цьому бронепотяг майже не стріляє. В реальності в такій ситуації бронепотяг більшовиків навіть не зупинився би, а проїхав би через оборонні позиції, поливаючи їх вогнем з гармат і кулеметів, і попрямував далі на Київ. Без жодних перешкод. А який сенс бронепотягу зупинятись, якщо рейки цілі і дорога відкрита? Перед Муравйовим стояла задача якнайшвидше дійти до Києва, і саме цю задачу він би і виконував. А вояки армії УНР залишилися б окопах збирати тіла полеглих побратимів.

Неточності, помітні в фільмі.
1. Шинель Симона Петлюри в сцені виступу на Софіївській площі пошита з радянського блакитного сукна, яке використовували для пошиття офіцерських шинелей в 1970х – 1980х роках. Таке сукнов ті часи в принципі не виробляли. І я не думаю, що для Петлюри в ті часи пошивали шинель з інших матеріалів, ніж для решти війська.
2. Повстання на Арсеналі показане вкрай невиразно. Картина більше схожа на перестрілку вуличних банд, немає ні масовості, ні системності в діях вояків армії УНР. А насправді то була складна військова операція.
3. Син генерала студент Савицький, будучи свідомим пацифістом, після перегляду відеокадрів червоного терору в захоплених більшовиками містах, відмовляється від своїх поглядів і стає кулеметником. Насправді така метаморфоза видається нереальною. Кулеметник під час одного бою позбавляє життя десятки, а то і сотні людей. Справжній пацифіст пішов би до війська санітаром або кухарем, щоб не вбивати людей і в той же час приносити користь війську. А тут картина маслом: ідейний веган раптом починає жерти потрійні порції шашлика чи бекона...:-) В житті так не буває.
4. Назва «Крути» на фасаді станції написана так, неначе вона завжди була зроблена українською. Але ж УНР постала на уламках Російської Імперії, і декілька місяців перед тим вона мала бути російською – тобто «Круты». Можливо було намалювати останню букву фарбою іншого кольору, або щоб під побіленою стіною проглядалися залишки замальованої «ы». Важливий момент для держави, що відродилася після імперської політики, за якої «малороссийского (украинского) языка не было, нет и не будет».
5. Кулемети Максима в модифікації зразка 1930-х років з ребристим кожухом водяного охолодження ствола з'являються в кадрі нарівні з кулеметами з рівним кожухом. При цьому кулеметів в фільмі задіяно не так вже й багато. Невже на цілий фільм неможливо було хоча б косметично модифікувати декілька кулеметів на потрібний лад? Елементарно наварити круглий жестяний кожух поверх стандартного ребристого і пофарбувати чорною фарбою? Чи навіть зробити те саме за допомогою пластика чи картона і чорної фарби. Це мізерні кошти, які абсолютно вирішують проблему невідповідності зброї історичному періоду.
6. Батальні сцени. Крім того, що в фільмі не були розібрані рельси, є ще наступні вади:
- окопи обладнані як на І світову війну - перед окопами зроблені загорожі з колючим дротом. В громадянську таких окопів жодна з воюючих сторін не робила.
- недооцінка ворога («хіба це армія – це просто банда мародерів»). Військо УНР серйозно ставилося до більшовицької армії. Коли на тебе суне декілька тисяч добре озброєних вояків, а в окопах твоїх товаришів набагато менше, така недооцінка небезпечна.
- масовка з боку РСЧА вкрай малочисельна. На окопи армії УНР наступає не більше сотні червоноармійців. Це є надто помітним навіть для пересічного глядача. Порівняйте з масовкою персидського війська в голівудському фільмі «300 спартанців» (хто дивився). А ситуація була схожою з битвою при Фермопілах: 500 – 600 вояків УНР стримували наступ 3000 червоних. Навіть за умов мізерного бюджету в Україні можливо зібрати значну масовку, вдягнути всіх в радянські шинелі 1980-х чи навіть в цивільний одяг, видати кожному дерев'яний макет гвинтівки, і відправити в наступ. З тої відстані, на якій червоноармійці починають атаку, невідповідність одягу історичному періоду розгледіти неможливо. А радянські вживані шинелі по барахолкам і інтернет аукціонам по 100 – 200 грн за одиницю можна накупити для фільма за кілька місяців. І це не будуть колосальні кошти. Або недостатню кількість вояків може домалювати комп'ютерна графіка.
7. У фільмі сотник Гончаренко проводив військовий вишкіл студентського куреня в Києві і разом зі студентською сотнею виїхав на станцію «Крути»ю Насправді Аверкій Гончаренко в ці дні був у Бахмачі, де керував обороною стратегічно важливого міста від наступаючих більшовиків. І коли розкладене більшовицькою пропагандою військо в Бахмачі повстало, Гончаренко із залишками вірних УНР військ відступив на станцію «Крути».
8. В ході бою один з командирів скаржиться на те, що в них є лише один кулемет. Тоді незрозуміло, як сотня з одним кулеметом може цілий день стримувати постійні атаки переважаючих сил супротивника. Насправді ситуація була іншою. Згідно спогадів сотника Гончаренка: «Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним вогнем 4 сотень і 16 кулеметів». Вибачте, між одним і 16-ма кулеметами (по 4 кулемети на сотню) різниця все ж суттєва.
9. Сучасний патрон в руці Муравйова крупним планом. Гвинтівочний патрон з гострокінечною кулею і червоним обідком фарбою по краю гільзи. Це була та сама ложка дьогтю, яку смачно докинули до бочки меду наприкінці фільму. В день зйомки сцени мітингу на Софіївській площі 25 листопада 2017 року я з сином якраз проходив поруч і сфотографував його з акторами масовки, перевдягненими у вояків УНР. Зараз, передивляючись ті фото, я бачу козака в черкесці, у якого з нагрудних комірок для патронів виглядають правильні гвинтівочні патрони того періоду: оболонка кулі білого металу, куля довга, заокруглена на кінці. Тобто для масовки правильні кулі знайшли, а для важливого кадру, де патрон показують крупним планом, взяли патрон ХХІ сторіччя... Навіть пересічний глядач зрозуміє, що патрон в руці Муравйова сучасний. Просто немає слів...

Для пересічного глядача ситуація з боєм на станції «Крути» виглядає таким чином, що армія УНР не змогла стримати наступ червоних військ, які наступного дня відновили наступ на Київ (покинули станцію). Шпигунська історія фільму, розв'язка якої відбувається в будівлі залізничної станції «Крути» наступного дня після бою (тобто 30 січня), була в принципі неможливою, бо наступ Червоної Армії був затриманий на 4 доби, тобто в той день станція була зайнята великою кількістю більшовицького війська. І жодних зустрічей ніхто би в такому місці не призначав. Та й взагалі, призначення зустрічі на станції «Крути», коли ключові задіяні особи знаходяться в Києві, видається безглуздим. Замість вигадування шпигунської історії, режисеру краще було б показати переговори в Бресті між представниками країн Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Османська Імперія), на яких делегація більшовицької Росії затягувала переговори, чекаючи на взяття Києва військами Муравйова. І вже 1 лютого представники червоної Росії поставили ультиматум про визнання їх легітимними представниками України - УРСР, проголошеної в Харкові, і, відповідно, невизнання існування УНР. Саме завдяки героям бою на станції «Крути» наступ військ Муравйова було зупинено на 4 дні, і це дало час і підстави для визнання УНР самостійною державою офіційними представниками країн Четверного союзу. В результаті чого була підписана мирна угода, що не містила пунктів, принизливих для УНР. А представник Німеччини О. Чернін від імені країн Четверного союзу підтвердив, що він має всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка має право самостійно укладати міжнародні договори. Оце був справжній детективний сюжет, який міг і не відбутися у випадку швидкого падіння Києва в січні 1918 року.

І ще мені прикро, що виділивши державні кошти на зйомки цього фільму, держава не прописала свої умови в створенні його сюжету. Можливо було зобов'язати режисера проконсультуватися з фахівцями Військово-Історичного музею чи Національного Музею Історії України щодо узгодження основних акцентів історичної події, відповідності стрічки історичному періоду і правильного її висвітлення з точки зору науковців-істориків. Я не маю на увазі запровадження цензури – а лише надання важливої консультаційної допомоги. Але зі стрічки видно, що цього зроблено не було. Нажаль. Хоча вцілому фільм вийшов непоганий, досить видовищний, але хотілося все ж таки більшого. Хотілося б, щоб сучасний глядач зрозумів, що насправді відбувалося в ті часи в Україні і чому бій під станцією Крути 29 січня 1918 року був настільки важливим для нашої національної історії. І чому ми маємо повне право пишатися подвигом студентів, які ціною свого життя надали шанс на відродження національної української держави.

Крути 1918 – українській фільм Олексія Шапарєва… На цьому можна було сміло закінчувати рецензію… Адже сам факт про наявність якогось зв’язку між словами “Україна” і “кіно” викликає у мене занадто суперечливі відчуття.
Колись у мене була надія на українське кіно, поки я не подивився стрічку “Дзідзьо: Контрабас”. Мені не сподобався сюжет, режисура, рваний монтаж – фільм вийшов справжнім шлаком, який являється загрозою української культури. Проте найбільше мене збентежило те, що фільм окупився в прокаті, до того ж це був перший українській фільм, що окупився в прокаті й, зі слів продюсерів, вмудрився заробити. Я зараз не маю нічого проти радянських фільмів(у них вийшла хороша кількість якісних фільмів), проте кінцевий продукт виглядав, наче радянський фільм, який не відноситься до категорії, що зазначена у дужках вище. Чого лише варта сцена, коли головні герої втікають від рибаків, які кидають вибухівки у їхню машину… А ще для мене було шоком участь у відборі на висування фільму від України на Оскар… Звичайно, там хламу вистачає, проте наший став ще не настільки елітним, аби його почали помічати академіки…
Наступний український фільм, що я побачив був “Інфоголік” і як не дивно він мені сподобався. Приємний, легкий, іноді смішний, сімейний фільм, який у лаконічній формі намагається проносить ідею, крізь сюжетний твіст. Це виглядало, наче український аналог “Дня Сурка”. Фільм не намагався бути більшим, ніж того вимагали творці… Фільм саме розважальний, зі своїми жартами й алюзіями на сучасність… Адекватний сюжет, харизматичні і – головне – смішні актори, тепла картинка виправдано окупились в прокаті. Ось дивишся фільм і відчуваєш комфорт, якою просочений кожен кадр стрічки. Фільм зроблений із помітним європейським акцентом, тому декорації квартири, будівель, та й самої атмосфери не ламають погляд радянським мотлохом, який несподівано появляється у кадрах деяких українських серіалах й фільмах. І у цьому плюс фільму – яскраво виражена атмосфера комфорту й тепла картинки на фоні якого тебе смішать головні герої й Павло Зібров своїм топовим камео…
У свій час мені сподобався Селфі – паті, який дуже сильно походив на американський “Проект х – дорвались”, що виражало навіть в американських іменах головних героїв. Та сама атмосфера божевілля, плавна зйомка й цікавий головний твіст із натяком у бік Росії. Це виглядало смішно й іронічно…
Потім були Кіборги… Фільм викликав у мене суперечливі відчуття, адже на той момент його встигли дуже круто розрекламувати: “Український блокбастер”, проте фільм зовсім не намагався бути блокбастером. Фільм, якщо його розглядати, як якийсь арт-хаус, можна було б назвати “Роздумами режисера на тему, хто винен у конфлікті з Росією”, адже велика частина часу приділяється словесному конфлікту між представником старшого покоління і молодшого. Фільм, зі сценарної точки зору, достатньо глибокий і є над чим подумати, проте бойові сцени виглядають занадто скупо. Фільму не вистачає масштабу… Їде машина під обстрілом і нам показують її із двох боків, до того ж так, що стає ясно, що поруч їде ще одна машина, до якої прикріплена камера. Сцену можна було зняти масштабніше, бюджет фільму дозволив би, проте цього ніхто не зробив… У мене, після перегляду фільму, взагалі створилося відчуття, ніби режисер був зажатий часовим рамками, ніби ось – ось фільм потрібно кидати у прокат, а більша частина ще не знята, через що він і вийшов таким рваний місцями… Сама оптимальніше частина із художньої точки зору операторської й режисерської роботи, на мою думку, була саме середина фільму… Сцена, що відкриває фільм – дуже якісна і середина фільму. Кінець й початок вийшли занадто сумбурними, а подача смерті головного героя якась рвана. Сценарій і акторська гра на висоті. У фільму вийшло зачепити емоційно, саме емоції – головна перевага фільму.
Дальше пішли Свінгери, із дивним CGI Сторожова застава і Червоний, які мені не сподобалися… проте саме образливо, що як і Дзідзьо, так і Свінгери вже мають продовження, які, чи скоро вийдуть(вийшли) в прокат, чи скоро будуть реалізовані у плані виробництва й зйомок…
І ось мені вдалося подивитися фільм Крути, який теж викликав певні суперечності. Фільм насамперед страждає величезними амбіціями, у його сценарій намагалися впхнути політичний трилер, шпигунський детектив, любовну романтику, любовний трикутник й драму, показати жорстокість війни й мужність українських студентів на тлі історії, яку зовсім ніхто не знає. Якщо Киборги прокаталися по струнах наших душ, через емоційну свіжість і їхню прив’язаність до подій, які сталися зовсім не давно, то Крути виглядають забутою легендою, а якщо добре не подумати й не згадати шкільні уроки з історії, то й взагалі, міфом. Фільм намагається показати занадто багато, сценаристи, ніби спеціально намішали різних сюжетних доріг, аби, під мінливу атмосферу фільму, яка змінюється із частотою зміни кадру, завести нас у тупик.
Картина зображає нам, то молодих студентів, які добровільно пішли в армію, то французів, які повинні доправити листа, що змінить політичну ситуацію у тодішній Росії, від чого вона буде змушена відстати від України, то російського більшовика, що штурмує Крути, який полюбляє гратися психотропними речовинами(хоч психоделічна сцена, у якій він приймає наркотики знята із характером)… Це все заплутує глядача… Замість того, аби розкрити самий головний елемент кіно – актора – сценаристи нам подають епічне полотно, яке потягнулося на масштаби Володара Персня, показуючи чотири сторони конфлікту, проте проблема у тому, що хронометраж не дозволяє в собі вмістити стільки деталей і бюджет фільму не такий, як у творіння Пітера Джексона, до того ж хронометраж режисерської версії його фільму триває 228 хвилин. У фільмі знімаються щонайменше троє крутих акторів, які зовсім не грають великої ролі в сюжеті. Наприклад, взяти Дмитра Олійника – чудового актора і кого він грає? Поляка, якого вбивають незадовго після того, як він вперше заговорить, прочитавши молитву. Появляється він мало, іноді, аби лише закрити пустий фон за головним героєм. І питається: куди дивився режисер, аби пропустити такий величезний потенціал, давши таку дрібну роль настільки крутому актору? Зазвичай, в американських фільмах, все навпаки: є Бетмен і є Робін… Бетмен завжди ближче до камери, Робін дальше… і Бетмен і Робін круті, проте Бетмен крутіший, так чому Бетмен в українському кіно закриває пустий фон за головним героєм? Він, бляха, Бетмен… Роман Ясиновский появляється, аби продемонструвати студентам кулемет… Олексій Тритенко хоч і появляється на екрані довше всіх згаданих вище, проте це не міняє ситуації… Головні герої, тобто самі студенти і тих кого нам із них показують геть не розкриваються… весь час, який повинен був нам їх розкрити, було витрачено на шпигунські твісти й політичні інтриги, через що фільм позбувся головного засобу спілкування із глядачем – емоцій… Глядачам просто немає за що заціпитися, якщо під кіборгами лежав пласт якоїсь ідеї, філософії, то тут тотальне не розуміння того, що відбувається на екрані…
Самого початку головний герой – умілий студент – заявляє себе, як противник війни. Всі із його сім’ї військові… Нам показують їхню вечерю, після якої батько демонструє сину наслідки російських агентів – велику кількість вбитих українців і замість того, аби сказати: “ось саме до цього і приводить війна”, він бере і йде, аби захищати Україну… Я зараз висловлююся не проти патріотизму(хоч патріотизм – це шкідливе явище, адже його супутній атрибут, зазвичай – мертві люди), я висловлююся проти самої війни, як явище колективного непорозуміння. Тобто нам спочатку показують неупередженого у своїх переконаннях юнака, після чого сценаристи все міняють, аби якось кинути його під Крути… І цю зміну переконань актору не вдалося передати до кінця, адже нам акцентували увагу на шпигунському трилері, а короткий погляд, який був результатом побачених смертей, під драматичну музику ще не сягнув тієї глибини, аби переконати глядача у різкій зміні ідеалів. Це все виглядало дуже сумбурно. До того ж різні сюжетні лінії не відділені чіткими рамками, лише короткий флешбек, який зовсім не підходив до ситуації, було зображено із підкресленою експресією кольорів, яку не мали інші кадри фільму.
Автори заграються із різною атмосферою, проте якби вони менше каламутили воду, то ми зуміли би побачити, що находиться під нею.
У операторській роботі появлялись красиві риси художності, проте зазвичай, ці кадри були проспойлерені у трейлері. Ці кадри працюють, як окремі частини, маючи мінімальну причетність до фільму. Іноді появляються красиві ракурси, які граються за рахунок атмосфери(особливо мені сподобалося зображення поїзда, який мчить крізь сніг й на початку фільму декілька кадрів)…
Бої знято дуже не професійно. Сили снаряду не достатньо, аби впала та людина, що падає… Падіння виглядали не натуральними… Могли хоча би димом перекрити… До того ж сніг… Люди там стріляли один в одного, кололи, рубали, там сніг повинен просто був танути у красці, проте, як виявилося, за гонорарами крутих акторів, що появляються лише у якості камео, грошей не вистачило навіть на кетчуп. У окремих епізодах особистих перестрілок(під кінець фільму), появляються короткочасні слов – моу, які зовсім не потрібні…
Проте, у фільмі якісні декорації… будинки заваленні всіма дрібницями тієї епохи, прекрасні костюми й хороша музика. Монтаж здебільшого лаконічний.
Головна ідея фільму, аби людина в кінці – кінців пішла на війну захищати Україну, що і показується в останній сцені перед титрами, проте фільм навіть у романтизації патріотизму не зумів показати себе чудово, а такий історичний фільм призначений лише для романтизації патріотизму. Фільм завалений сюжетними лініями, забуваючи про існування головного героя й самих Крут. На Крутах зосереджують занадто мало уваги, для сюжету це лише черговий пункт по спуску в топ – гірших фільмів критика Юрія…
Проте не все так погано, фільм виглядає візуально красивим – це плюс. Присутнє відчуття художньої самостійності, яке зазвичай двояко зображує свою сутність. Зібрали кучу акторів(актрис), які вміють(і не вміють) грати, проте головне аби їхні імена викликали у нас ерекцію нейронів у голові, навіть міністр культури присутній – який засвітився й у Кіборгах і у Щоденнику Петлюри - аби політики хоч якось зуміли перенести приземленість звичайних людей.
Фільм намагається гратися на почуттях, патріотизмі, проте через занадто великої кількості кольорів не видно самої картини. Якщо у Кіборгах патріотизм являвся наслідком емоцій, що викликав фільм й наша прив’язаність до подій зображених у фільмі, то тут у нас немає до чого прив’язуватися. Немає якоря… Що нам показали? Інтриги між Францією, Україною, Росією, хлопців яких розстріляли й російського любителя практик Карлоса Кастанеди Виталия Салия(який до речі вийшов харизматичним антагоністом)…
У фільму є позитивні сторони, проте я не розумію ідею режисера… Так витрачати акторів, бюджет й нерви глядачів, щоби потім не було краски на кров(при цьому що в окремих частинах земля виглядає чорною від влучання снарядів)? Просто черговий фільм про патріотів, аби показати середнього пальця російському кінематографі й сказати: “Ми теж уміємо використовувати нашу історію”… Там же патріотичні фільми про війну штампують так само, як і цей фільм моє незадоволення ним…
Я не знаю, що буде з українським кінематографом й у якому напрямку він рухається. Фільми, типу: Вулкан, Ефір, Захар Беркут, чи Гарет Джонс дають надію на хороший розвиток, проте завжди появиться якийсь Дзідзьо і все зіпсує… Проте український кінематограф має тенденцію: після шлаку виходить щось якісне…

Дивилися з мамою в Дафі Харків. Ранішній сеанс. Як не дивно крім нас було ще пара чоловік, це радує, бо ранок п’ятниці це не зовсім той час, коли приходить багато людей. Якщо по шкалі 10: то я оцінюю 8 з 10, мама 9 з 10.
Якщо взяти емоційну компоненту – то це 10 з 10 однозначно. Дуже сильний фільм. І музика (саундтреки – чудо). І деталі. Все дуже вивірено. Без скочування в грубу пропаганду. Без скочування в «чорнуху» (коли купа м’яса втрачаєш здатність співчувати). Без шкоди для динаміки сюжету. Без нагнітання повної депресії.
Лінія сюжету. Сюжет дуже цікавий. Тут і кохання, і війна, ще й міжнародний шпіонаж. Фільм захоплює з самого початку. Але нам здалося, сюжет провисає в місці розв’язки шпіонської частини. Не до кінця розкрито. А коли дуже незрозуміло мов би випадаєш з фільму, це дратує.
Протилежна сторона. Прекрасно виписаний образ Муравйова. Я його саме таким і уявляла. Кожен хто не поліниться прочитати статтю хоча б навіть у російській Віці зрозуміє про що я. Також непоганий образ подвійного німецького шпіона. Непогані дрібні ролі (комісар дуже характерний)
АЛЕ. За що я поважаю Кіборгів. Там були представлені не тільки чужинці. Була розмова з ополченцем. Тобто добрий приклад є. Треба було сказати про тих, хто повірив більшовикам і перейшов на їх сторону. От якби замість того, щоб розповідати як закінчив Муравйов, розповісти, як закінчили вони (до війни ж майже ніхто не дожив – частина загинула під час повстання, частина була знищена за націоналізм та інші ухили). Я розумію, що всього в фільмі показати не можна. Але показували робітників тільки як тіні. Якби їх взагалі не показували – питань би не було.
Зв’язок з історією. Фільм надзвичайно корисний тим, що привертає увагу до історії. АЛЕ надто багато написаних пояснень, особливо в «шпіонській» частині. Останній мінус дуже дрібний, але…