Іграшки для дорослих

Оригінальний жанр стрічки, хоча й не унікальний – типу пародійний детектив-бойовик + чорна комедія.
Ляльки з, на жаль, невідомих широкому загалу телешоу живуть на рівні людей і мають ті ж самі вади, слабкості, проблеми, що й живі люди, які неполіткоректно лайливо називають перших «шкарпетками». Події розгортаються швидко і присутність Мелісси МакКарті нагадує за темпом «Шпигунку» з нею ж. Діалоги, окремі сцени, твісти сюежту «стібуться» з різноманітних бойовиків, детективів і шаблонних бадді-муві 1980-1990-х з акторами у головних ролях типу Мела Гібсона чи Брюса Вілліса. Для 100%-ої пародійності поліцейським тут бракує вічної кави в картонному стаканчику в руці. Позакадровий текст теж пародійного характеру на похмурі нуарні детективи із втомленими від життя нишпорками, які закохані у повій тощо. Мікроспойлер – є пародія на відому сценку з «Basic Instinct». Є моменти, які нагадують пародійну стрічку «Заряджена зброя» (1993) – теж бадді-муві.

Іронія, сарказм в діалогах, над текстом яких при перекладі слід було попітніти. Вульгарщина відповідно до описаного на початку тексту жанрів. В нашому прокаті здається вже були усі відомі слівця, тож Ви навряд чи вибігатимете з залу і затулятимете дитині вуха (вікове обмеження 16+). Гострослів’я.

Бюджет в $40 млн. Здавалося, що більше – стільки ляльок пошито, які до того ж стоять на рівних ногах. В них такі живі рухи і артикуляція! Недоліком, некритичним, для сприйняття гурманами повноти гумористичного потенціалу може стати згадана невідомість у нас Puppet-шоу. Ми не знаємо «бекграунду» тих лялькових персонажів і на які американо-відомі епізоди чи сезони тут пародія. Це якби американцям демонстрували «стьоб» на, скажімо, «Шустер Live» чи на виступи наших сучасних політиків у ВР.

За старання в адаптації наших дистриб'юторів-прокатників поставив би оцінку вищу, ніж 5,2 на IMDB.

(Не)дитячий детектив
Лялькарство – мистецтво театру ляльок – мабуть, народилось на перших кроках людської цивілізації. Загалом, воно розвивалось у самих різних напрямках – як мистецтво для дітей, в контексті засобу що використовувався церквою, і одночасно – як засіб сатири або «розважальні історії для дорослих»(так, ще в Середні Віки). В Сполучених Штатах широку популярність завоювала телевізійна гумористична лялькова програма для дорослих «Маппет-шоу», яку створив Джим Хенсон, а в 2018 році його син - режисер Брайан Хенсон зняв «лялькову» стрічку «Іграшки для дорослих» (The Happytime Murders), сценарій для якої був створений Тодді Бергером (Кунг-фу Панда, Смурфіки) та Ді Остіном Робертсом.
Отже, міфічний Лос-Анджелес – в ньому живуть разом іграшки та люди – останні все-таки грають основну роль, проте, іноді буває, що лялькові персонажі підкорюють і земних дівчат – а чи харизмою, а чи грошима. Проте…на окраїні міста веде справи приватний детектив Філ Філіпс зі своїм вірним другом – секретаркою Бабблс. Одного разу до його офісу приходить чарівна незнайомка, фатальна жінка – теж лялька – Сандра Вайт, яка натякає, що її переслідує шантажист. Одночасно з‘являється інша, більш серйозна, справа – хтось вбиває учасників телешоу, які ось-ось мають отримати величезний гонорар, і одна з перших жертв – брат Філа – Ларрі. Тому і «льлька-детектив» вимушений об‘єднатись з жінкою-детективом поліції Конні Едвардс, з якою в Філа свої рахунки.
Власне, в стрічці можна відзначити продуманість ряду досить непростих завдань. Наприклад, співіснування двох світів – в них є свої правила, як, наприклад, той факт, що для іграшок наркотики – це специфічні види цукру, які вганяють звичайну людину в діабетичну кому – як приклад «співіснувань», ми знаємо шедеврального «Хто підставив кролика Роджера». Або, наприклад, розіграти як цілісний сценарій, класичний детектив, з притаманними його символами – як рокова жінка чи закохана в шефа секретарка, чи сам шеф, талановитий, проте на узбіччі життя. І – особливо – дизайн ляльок, їх «міміка», поведінка в кадрі – надзвичайні, а операторська робота загалом виглядає цілком на рівні. … Проте, в «Іграшках для дорослих» є і чимало специфічних особливостей
Основна і головна – це абсолютно доросле кіно, без ніяких «проте». Навіть не тільки в контексті дорослих жартів – загалом вмінням американських сценаристів «сміливі» вирази зводять до майже цнотливого змісту загравань між чоловіком і жінкою – ні, саме в цій стрічці вони дійсно відв‘язні і звучать «по-дорослому». По-друге, якби іграшок замінити «живими» акторами, то, в прямому значенні, деякі сцени були б притаманними жанру XXX-movies. Проте, загалом, автори не пішли жанром еротичного епатажу, і основне навантаження дісталось діалогам.
Гра акторів. Так, творцям вдалось зробити основний акцент на ляльковому світі, проте і «люди» виступають тут з двома рельєфними персонажами. Основна роль дісталась тут Мелісі Маккарті, їй дісталась втілення жінки детектива – автори вирішили в цьому образі не згущувати фарби, і звісно акторці вдалось розкрити роль без особливих проблем. Цікава невеличка, проте досить важлива, роль секретарки Філа – Бабблс – яку зіграла Майя Рудольф. Це традиційний образ вірної супутниці приватного детектива, в якому співіснують почуття дружби і кохання, яке може бути…Інші люди представлені «несерйозно», і мета цього була розкрита вище.
Як висновок. «Іграшки для дорослих» - це комедійний детектив, стрічка 18+ «без варіантів», в якому автори відійшли від «згладжування кутів». Вона сподобається готовим для дуже кіноекранно-гострого (як наприклад анімація «Шалений розковбас») продукту глядача, проте іншим слід врахувати ряд вищезгаданих особливостей, можливо, розглянути його як експеримент
Недзельницький Андрій