Дата народження:22 жовтня 1944 терези
Дата смерті:26 березня 1923
Місце народження:Париж, Франція
Досягнення:Французька актриса, яку на початку XX століття називали "найвідомішою актрисою за всю історію". Успіху вона домоглася на сценах Європи в 1870-х роках, а потім з тріумфом гастролювала і в Америці.
При народженні отримала ім'я Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt). Її мати Жулі Бернар була куртизанкою, яку відвідували письменники Александр Дюма, батько та Александр Дюма, син, композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, політик і фінансист Шарль де Морні та інші. Окрім Сари, вона мала ще двох дочок. Батьком Сари вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель.
Сарою до віку 5 років опікувалася годувальниця, після чого вона виховувалася в пансіоні пані Фрессар, а згодом в монастирі Гран-Шан. Коли Сарі виповнилося 14 років, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. Відомо, що герцог де Морні порадив віддати дівчинку в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де вона навчалася під керівництвом Прово і Сансона.
При народженні отримала ім'я Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt). Її мати Жулі Бернар була куртизанкою, яку відвідували письменники Александр Дюма, батько та Александр Дюма, син, композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, політик і фінансист Шарль де Морні та інші. Окрім Сари, вона мала ще двох дочок. Батьком Сари вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель.
Сарою до віку 5 років опікувалася годувальниця, після чого вона виховувалася в пансіоні пані Фрессар, а згодом в монастирі Гран-Шан. Коли Сарі виповнилося 14 років, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. Відомо, що герцог де Морні порадив віддати дівчинку в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де вона навчалася під керівництвом Прово і Сансона.
Театральна кар'єра
1862 року розпочала акторську кар'єру в Комеді Франсез - найпрестижнішому паризькому театрі, маючи рекомендації Шарля де Морні та Олександра Дюма, батька. Дебютною постановкою для неї стала "Іфігенія в Авліді" Жана Расіна, а її гра здобула схвальні відгуки критиків. Однак за рік Сара була вимушена залишити Комеді Франсез, після того як, розгнівавшись, вдарила іншу акторку.
Театр "Жімназ" запропонував Сарі головну роль у п'єсі Ежена Лабіша. Однак напередодні прем'єри вона раптово поїхала з Парижа й повернулась тільки після тривалої подорожі Іспанією. В цей час Сара вже народила сина і, аби годувати родину, погодилась на роботу в театрі "Порт-Сен-Мартен".
Театр "Одеон"
Однак невдовзі отримала нагоду співпрацювати із театром "Одеон", де виконала роль Анни Дембо в "Кіні" Александра Дюма, ст.. Після прем'єри вистави 18 лютого 1868 року критик щоденної газети Le Figaro писав: "… її теплий голос, надзвичайний дивовижний голос, проникає в серця глядачів. Вона приборкала, підкорила їх, подібно Орфею!". Наступним гучним успіхом Сари 1869 року стала роль юнака Занетті в п'єсі Франсуа Коппе "Перехожий". Пізніше сенсаційний успіх супроводжував її ролі в драмах Шекспіра й Расіна. Вона стала кумиром сучасного покоління.
Під час французько-прусської війни 1870—1871 років Сара Бернар організувала в театрі "Одеон", вже під час облоги Парижа, військовий госпіталь, сама доглядала хворих і поранених. Завдяки наполегливості Сари одужав поранений юнак, майбутній маршал Франції Фердинанд Фош.
Після завершення війни продовжувала акторську діяльність в "Одеоні". 26 січня 1872 року тріумфально дебютувала постановка "Рюї Блазе" за Віктором Гюго, в якій Сара виконала провідну роль Королеви. Після вистави Гюго особисто дякував Сарі за блискуче виконання.
Повернення у "Комеді Франсез"
Того самого року Сара Бернар повертається до "Комеді Франсез". 22 серпня 1873 року відбулася прем'єра "Андромахи" за Расіном. Роль Ореста виконував Жан Муне-Сюллі, в якого Сара закохалася. Згодом Сара Бернар блискуче втілилася у Федру, однак ще більший успіх їй принесла роль Аріс у "Федрі". В подальшому вона ще неодноразово грала провідні ролі в трагедіях Расіна. Шалений успіх 1874 року мав "Заїр" за Вольтером. В новому трагічному амплуа критики порівнювали талант Бернар з іншою великою французькою актрисою Елізою Рашель (1821—1858).
Того самого року Александр Дюма, ст. написав п'єсу "Іноземка", де Сара Бернар, за задумом автора, мала б зіграти роль герцогині де Сетмон, яка була виписана спеціально для неї, враховуючи як зовнішність, так і емоційний стан. Однак Сара не бажала її грати, вважаючи, що їй більш пасуватиме роль Графині. Однак репетиції все одно розпочалися, Сара грала в напівсили, недбало. Режисер і сам Дюма були у розпачі, передчуваючи провал постановки. За репетиціями спостерігав актор Ернесто Россі, відзначаючи, Сара з натхнення, можливо, сама того не усвідомлюючи, знайшла потрібний настрій для своїх героїні, спокійний, без зайвої гри. Пєса стала черговим приголомшливим успіхом Бернар. 21 листопада 1877 року відбулася прем'єра "Ернані" за Віктором Гюго, де Сара грала донью Соль, а Жан Муне-Сюллі — Ернані. Новий успіх зробив її сосьєтеркою, тобто однією з акторів трупи "Комеді Франсез", які отримували частку доходу театру.
1879 року розпочалися гастролі "Комеді Франсез" в Лондоні, де Сара швидко стала улюбленицею публіки. Незабаром після повернення до Парижа 17 квітня 1880 року відбулася прем'єра "Авантюристки" за Емілем Ож'е. Після неї Сара Бернар вдруге пішла з "Комеді Франсез", вважаючи театр надто консервативним і далеким від сучасного мистецтва.
Власна трупа
1880 року організовує свою власну групу, з якою відправляється в турне Данією та Англією. Кожну постановку і кожний виступ Сари Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною акторкою, що дратувало обивателів та журналістів, які тільки й чекали її провалу. Зрештою, відбулися гастролі трупи Сари Бернар в Америці, впродовж яких за 7 місяців вона дала 156 спектаклів, представивши 8 п'єс: "Ернані", "Федра", "Андієнн Лекувре", "Фруфру", "Дама з камеліями", "Сфінкс", "Іноземка" і "Принцеса Георгія". Частіше за все йшла "Дама з камеліями" — шістдесят п'ять разів. Під час перебування в Сполучених Штатах актриса знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф.
Приголомшений успіхом в Америці антрепренер Жаретт пропонує влаштувати великий тур Європою. У кожному місті потяг, яким прибувала туди Сара Бернар, зустрічали сотні шанувальників з оваціями і квітами: Данія, Норвегія, через Польщу в Австро-Угорщину, Королівство Румунію та Одесу, тодішню Російську імперію. В останній Сара Бернар представила "Даму з камеліями", "Сфінкса" і "Андієнн Лекувре", підкоривши публіку своєю грою та витонченістю.
Пізніше спеціально для Сари кілька псевдоісторичних п'єс написав Віктор'єн Сарду — "Федора" (1882), "Феодора" (1882), "Тоска" (1887), "Клеопатра" (1890), "Жисмонда" (1894), "Спіритизм" (1897) і "Відьма" (1903). Від кінця 1890-х років для Сари Бернар написав кілька неоромантичних п'єс Едмон Ростан — "Принцеса Мрія" (1895), "Самаритянка" (1897), "Орлятко" (1900).
Сара Бернар була неповторною в чоловічих образах — Перехожий Франсуа Коппе, роль Лорензаччо у "Лорензаччо" Альфреда де Мюссе, герцог Рейхштадтський в "Орлятко" Ростана. Особливе місце серед травестійних образів посідає Гамлет, якого Сара Бернар зіграла 1899 року, у віці 55 років. Данський принц в її виконанні був по-справжньому молодим та вродливим юнаком. І публіка, і критики були у захваті від роботи Бернар. Уже в 1900 року Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи роль Гамлета. 1905 року Бернар поставила "Есфір", де всі ролі виконували жінки, а вона сама — царя Ассуера.
1891 року акторка здійснила турне Австралією і вдруге відвідала Росію, де цього разу показала "Федру" Расіна, "Жанну д'Арк" Анрі-Огюст Барб'є і "Клеопатру" Віктор'єна Сарду. Однак весь цей час вона бажала не тільки організувати успішну трупу, але й заснувати свій театр. 1893 року вона придбала театр "Ренесанс", а 1898 року — театр на площі Шатле, якому дала назву "Театр Сари Бернар" (нині Театр де ля Віль).
Коли особливого розголосу набула Справа Дрейфуса, 15 листопада 1897 року Бернар, що ніколи не забувала французько-прусської війни, особисто прибула до Еміля Золя із проханням втрутитись. Вже 25 листопада він написав статтю "Правда рушила в дорогу, і ніщо її не зупинить…", а 1898 року — Я звинувачую. Після цього будинок Золя оточили маніфестанти, однак до нього поспішила Бернар і, використавши власний авторитет, приборкала натовп.
Німе кіно
Сара Бернар стала першою великою театральною актрисою, яка знялася в кіно. 1900 року створена фонорама "Дуель Гамлета", яка забезпечувала синхронну передачу зображення і звуку. Вона представляла сцену дуелі . 1908 року створена екранізація "Тоски" кіностудії "Фільм д'ар", однак Бернар була настільки незадоволена своїм зовнішнім виглядом, що за допомогою Віктор'єна Сарду домоглася заборони на прокат стрічки. Актриса більше не мала бажання зніматись в кіно, однак через грошову скруту (кредитори переслідували її до кінця життя) знову погодилася на зйомки. Вона зіграла Маргариту Готьє у "Дамі з камеліями". Фільм вийшов у прокат 1912 року по всьому світу, в тому числі у США, і користувався успіхом.
Бернар отримувала нові пропозиції від кіностудій. У травні 1912 року в Лондоні режисери Анрі Дефонтен і Луї Меркантон почалися зйомки "Королеви Єлизавети", в якій Сара Бернар зіграла роль королеви. Стрічка мала значний вплив на кіномистецтво Голлівуду і створила ім'я Луї Меркантону, давньому товаришу Бернар, який працював у її трупі. Того самого 1912 року він зняв її в іншій стрічці — "Андієнн Лекувре". 1915 року Сара Бернар знялася у кінофільмі "Французькі матері", після чого знову у фільмі Меркантона "Жанна Доре". Остання стрічка "Ворожка" вийшла 1923 року.
Приватне життя
Першим відомим коханцем Сари Бернар став граф де Кератрі. Однак справжнім коханням був бельгієць Євгеній, 8-й принц де Лін. Від нього Сара 1863 року, у віці 20 років, народила свою єдину дитину — сина Моріса. Принц запропонував Сарі одруження, однак родина була налаштована різко проти. Це змусило Сару не тільки відповісти відмовою, але й закінчити їхні стосунки. Пізніше принц пропонував синові офіційно його визнати, але той категорично відмовився. Незабаром принц одружився на польській принцесі Марії Яблоновській.
1882 року Сара познайомилася з радником грецької дипломатичної місії в Парижі, 26-річним Жаком Дамала (справжнє ім'я — Арістідіс Дамала), який мав славу нового Казанови. Краса та зухвалість юнака підкорили Сару. Натомість сам Дамала покинув службу, кар'єру, батьківщину і вступив у трупу Бернар. Впродовж декількох місяців він був її законним чоловіком. Шлюб фактично розпався через пристрасть Дамали до морфію, хоча офіційно тривав до його смерті 1889 року. Більше Сара ніколи не виходила заміж. Однак в останні роки свого "заміжжя" мала романтичні стосунки із Принцом Вельським, який пізніше став королем Едуардом VII.
Серед близьких товаришів Сари Бернар були французький гравер Гюстав Доре, актор Жан Муне-Сюллі, письменник Віктор Гюго. Чеський живописець Альфонс Муха створив кілька найкращих своїх робіт в стилі модерн, використавши образ Сари Бернар. Довгі роки близькою подругою акторки була художниця Луїза Аббема.
1910 року під час гастролей у США 66-річна Сара Бернар познайомилася американцем голландського походження Лу Теллегеном, який був молодшим за неї на 35 років. Їх роман тривав 4 роки.
Існує переказ, що останньою волею Сари Бернар було найняти шістьох вродливих молодих акторів, які понесуть її труну. На питання, коли Бернар припинить висвітлювати своє життя полум'ям кохання, вона відповіла: коли перестану дихати.
Останні роки
1905 року під час спектаклю "Тоска" в Ріо-де-Жанейро, Сара Бернар впала зі значної висоти і травмувала праву ногу (її героїня Тоска мала покінчити життя самогубством, стрибнувши з башти, однак ніхто не підстрахував актрису). Хоча травма спричиняла біль, Бернар продовжувала грати на сцені. 1906 року вона знову приїхала в Америку, 1908 року востаннє грала в Росії.
1915 року ногу довелося ампутувати, що не завадило їй грати надалі. Щоправда, вона вже не виконувала цілу роль, а обирала для себе окремі сцени, віртуозно представляючи свого героя і змушуючи публіку знову й знову захоплюватися її талантом. Після ампутації Сара Бернар відправилася на фронт Першої світової війни, де грала для військових.
Востаннє вийшла на сцену 1922 року у постановці "Слави" Едмона Ростана. Померла велика актриса 26 березня 1923 року в Парижі у віці 78 років від уремії після відмови нирок. Похована на кладовищі Пер-Лашез.
При народженні отримала ім'я Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt). Її мати Жулі Бернар була куртизанкою, яку відвідували письменники Александр Дюма, батько та Александр Дюма, син, композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, політик і фінансист Шарль де Морні та інші. Окрім Сари, вона мала ще двох дочок. Батьком Сари вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель.
Сарою до віку 5 років опікувалася годувальниця, після чого вона виховувалася в пансіоні пані Фрессар, а згодом в монастирі Гран-Шан. Коли Сарі виповнилося 14 років, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. Відомо, що герцог де Морні порадив віддати дівчинку в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де вона навчалася під керівництвом Прово і Сансона.