Вхід

Отакара Вавра

Otakar Vavra

Отакара Вавра

Дата народження:28 лютого 1911 риби

Дата смерті:15 вересня 2011

Місце народження:Градець-Кралове, Австро-Угорщина

Досягнення:Народний артист Чехословаччини (1968).

9,2
11 голосів
Оцінити:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції "Лівий фронт" брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині. На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру ("Світло пронизує пітьму", спільно з оператором Ф. Пілатом, "Ми живемо в Празі", "Листопад" та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом "Філософська історія" (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів.

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції "Лівий фронт" брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.

На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру ("Світло пронизує пітьму", спільно з оператором Ф. Пілатом, "Ми живемо в Празі", "Листопад" та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом "Філософська історія" (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували "Невинність" (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія "Цех кутногорських дів" (1939).

У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода "Гумореска" (1937) і "Турбіна" (1941) та вдалою екранізацією класичної "Казки травня" В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів[2]. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером "Розіна-знайда" (1945) і "Безтурботний бакалавр" (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.

Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії "Баррандов", член ідейно-художніх рад генерального директора "Чехословацького кіно", член консультативної ради міністерства культури і освіти.

Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом ("Передчуття", "Кракатит" і "Німа барикада", Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача "Наступ" (1952) і створює гуситську трилогію ("Ян Гус", 1955, "Ян Жижка", 1956, "Проти усіх", 1957).

З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця.

У період так званої "нормалізації" 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: "Дні зради" (1972), "Соколове" (1975, спільно з СРСР), "Визволення Праги" (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів ("Темне сонце" за "Кракатитом" К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури ("Мандри Яна Амоса", "Олдржих і Вожена" та ін.).

Останній свій фільм, "Моя Прага", Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу "Надзвичайне життя режисера" про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції "Лівий фронт" брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині. На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру ("Світло пронизує пітьму", спільно з оператором Ф. Пілатом, "Ми живемо в Празі", "Листопад" та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом "Філософська історія" (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів.
Читати повністю
Повернутися до списку персон

Іменинники, 6 серпня

Вхід через сервіси

Для входу на KINOafisha.ua ви можете використати
свої акаунти в наступних сервісах: