Гаспар Ул'єль

Гаспар Ул’єль народився 25 листопада 1984 року в паризькому пригороді Булонь-Бийянкур у родині стилістів. У дитинстві Ул’єль мріяв стати кінорежисером і по закінченні ліцею він вступив в університет Сен-Дені, де вивчав кінематограф. Однак зніматися Ул’єль почав ще школярем, першу свою роль у телевізійному фільмі він зіграв у дванадцять років. На французькому телебаченні починаючого актора швидко помітили, за кілька років Ул’єль з'явився в безлічі телепроектів.

Кінодебют Гаспара Ул’єля відбувся в короткометражному фільмі 1999 року "Прізвисько" відомої французької сценаристки й режисера Марини де Ван. Потім Ул’єль взяв участь у зйомках нашумілого містичного бойовика Кристофа Гана "Братерство вовка" (2001) і комедії Мішеля Блана "Цілуй кого хочеш" (2002). За роль в останній картині Ул’єль удостоївся номінації на французькій національній кінопремії "Сезар".

Свою виконавську майстерність Ул’єль удосконалював, відвідуючи акторські курси Cours Florent, де його помітив класик французького кіно Андре Тешине. Ул’єль одержав головну роль у драмі Тешине "Заблудші" (2003), його партнеркою виступила зірка французького екрана Еммануель Беар. Події картини, знятої по роману Жиля Перро, розвертаються під час Другої світової війни влітку 1940 року. Ул’єль грає загадкового підлітка Івана, що допомагає вижити в сільській глухомані вчительці Оділь (у виконанні Беар), що бігла із двома дітьми з окупованого німцями Парижа. По визнанню критиків, Гаспар Ул’єль блискуче впорався із цією непростою роллю. За неї актор знову номінувався на премію "Сезар".

Наступною роботою Гаспара Ул’єля стала епізодична роль в амбіційному проекті "Валізи Тульса Люпера" визнаного майстра європейського кінематографа Пітера Гринуея. В 2004 році на екрани вийшла багатобюджетна детективна драма Жан-Пьера Жені "Довгі заручини", екранізація однойменного роману популярного французького письменника Себастьяна Жапризо. У цьому фільмі Ул’єль виконав роль центрального персонажа - солдата Манека, чи те загиблого, чи те зниклого без звістки на фронтах Першої світової війни, розшуками якого зайнята його кульгаюча наречена Матільда (її зіграла Одрі Тоту). Картина, що зібрала гарні відкликання в пресі, була тепло зустрінута публікою й принесла Ул’єлю всесвітню популярність. Актор особисто представляв фільм у багатьох країнах, зокрема, побував у Москві на тижні французького кіно, у рамках якої відбулася російська прем'єра "Довгих заручин". За цю роль Ул’єль нарешті одержав "Сезара" як найбагатообіцяючий молодий виконавець (усього ж фільм завоював п'ять "Сезаров").

У тім же 2004 році Гаспар Ул’єль з'явився в головній ролі в скромній сімейній драмі "Останній день". Його герой - вісімнадцятирічний студент Сімон - приїжджає в Ла-Рошель провести новорічні канікули разом з батьками. Спроба Сімона розібратися у власній сексуальності й у відносинах із близькими обертається трагедією. Картина залишилася практично непоміченою, за межами Франції вона демонструвалася лише на фестивалях гей-кіно. Глядацька увага обійшла й наступну стрічку за участю Ул’єля "Будинок Ніни" (2005) про проблему холокоста у Франції. 18 травня 2006 року на Канському кінофестивалі був представлений міжнародний проект "Париж, я люблю тебе", створений зусиллями двох десятків режисерів, кожний з яких зняв епізод, присвячений одному з округів Парижа. У цій картині Ул’єль виявився в компанії таких зірок світового кіно як Фанні Ардан, Елайджа Вуд, Жерар Депард’є, Наталі Портман, Боб Хоскінс. Однак, по загальному визнанню критики поставлена Гасом Ван Сентом новела "Марі" про квартал гомосексуалістів, у якій зіграв Ул’єль, - одна із найслабших замальовок фільму.

На початку 2007 року на світові екрани вийшов довгоочікуваний пріквел "Ганнібал: Сходження", у якому Гаспар Ул’єль втілив образ людожера й естета Ганнібала Лектера, вигаданий письменником Томасом Харрісом. Картина оповідає про юність Лектера, спонукуваного бажанням помститися за смерть своєї сестри. Фільм, поставлений Пітером Уеббером і спродюсований Діно Де Лаурентісом, став першим (не вважаючи епізодичної ролі в "Валізах Тульса Люпера") у кар'єрі Ул’єля, де йому довелося грати на нерідній англійській мові. Втім великої проблеми це не викликало, тому що актор з дитинства вільно володіє англійською. Куди важчє було знайти підхід до персонажа, що асоціюється в мільйонів кіноглядачів з образом, створеним Ентоні Хопкінсом. У своїх інтерв'ю Ул’єль зізнавався, що прагнув максимально дистанціюватися від акторської манери Хопкінса. Результат виявився не занадто переконливим. Більшість шанувальників Лектера залишилися розчаровані, сам же фільм удостоївся низьких оцінок від кінокритиків. При бюджеті в 50 мільйонів доларів картині вдалося зібрати в прокаті не трохибільше 80 мільйонів.