Даріо Ардженто

Народився 7 вересня 1940 в Римі, в родині кінопродюсера Сальваторе Ардженто.

Його батько був досить важливою фігурою в післявоєнному італійському кіно. Дядько, Клаудіо Ардженто, також був продюсером і сценаристом, так що у Даріо з самого початку був відкритий шлях у велике кіно.

Свою кар'єру він почав як кінокритик в щоденній римської газеті "Paese Sera", але не надто вдало. Пізніше, у 1968 році, почав писати сценарії для спагетті-вестернів. Вестернівська кар'єра досягла свого піку, коли Даріо брав участь у створенні такого визнаного лідера жанру як "Одного разу на Дикому Заході" Серджо Леоне. Його наступний сценарій — "Один вечір за обідом" привернув увагу Гоффредо Ломбардо, главу італійської кінокомпанії "Тітанус". Всього за кілька років він написав дванадцять сценаріїв для другосортних італійських фільмів.

У 1970 році знімає фільм під назвою "Птах з кришталевим пір'ям", який продюсувала компанія його батька. Це був джалло — чисто італійський жанр, своєрідний закручений детектив-трилер, до межі наповнений кров'ю і жорстокістю. Режисерський дебют Ардженто виявився більш ніж успішним. Цей фільм зробив його відомим навіть за межами Італії. А джіалло став його коронним жанром, який він практично не зрадив за все своє життя. Незабаром він заслужив прізвисько "Вісконті насильства" — насильство в його фільмах було усюди. Його насильство настільки вишукане і майстерне, що захоплює дух, у нього є талант не тільки шокувати і лякати глядача, а й заворожувати на екрані жорсткою дією.

У 1973 році вийшов фільм Ардженто, названий "П'ять днів" з Адріано Челентано у головній ролі, який на даний момент все ще є єдиним фільмом майстра, зробленим не в стилістиці джіалло. Це взагалі не фільм жахів, а комедія, яку сам Ардженто називав "дуже італійською і дивною". Фільм не демонструвався за межами Італії і Франції і досі залишається раритетом.

1984 відкрилася нова грань творчості Даріо — він режисує "Феномен", один з найбільш особистих (як він сам стверджує) фільмів в його фільмографії. Цей перший фільм Ардженто знятий англійською мовою виявився дуже успішним в європейському прокаті.

У 1994 Ардженто на Другому міжнародному фестивалі фантастичного кіно в Монреалі (2nd Montreal Festival International Cinema Fantastique) отримав премію за "Досягнення всього життя".

У Римі Даріо відкрив музей з крамницею, який називається "Темно-червоний" (Profondo Rosso). У ньому можна знайти безліч речей, пов'язаних з жахами, знятими в Італії. В підвалі магазину знаходяться спецефекти, які Ардженто використовував в деяких своїх фільмах.

Ардженто завжди сам пише сценарії фільмів, які потім режисує. Він привніс нове бачення жаху не тільки в італійське, але і у світове кіно. Він не тільки підштовхнув грань прийнятного для екрану насильства, яке в його виконанні стало для того часу по справжньому шокуючим, а епічну жорстокість зробив мейнстримом італійського жаху, він ще й став викорінювачем давніх традицій. Наприклад, дуже міцної колірної традиції — він пішов від похмурих, чорно-сіро-синіх і бляклих кольорів, а використовував навпроти — кольори яскраві, кричущі і соковиті. І довів, що вони можуть бути ще страшнішими, ніж традиційні. Те ж саме він зробив і з музикою — до його співпраці з групою "Гоблін" ніхто б не повірив, що громовий рок може бути настільки страшним.

Ардженто є одним з небагатьох режисерів, чиї роботи регулярно піддаються досить жорсткій цензурі. Щоб випустити фільм на екран, Ардженто належало пройти цензорську комісію Італії, що складалася з суддів і психіатрів. За його власним визнанням: "Психіатри досліджують Вас і питають Вас про ваше життя і роботу, і потім вони вирішують, чи можна ваш фільм показувати чи ні. Це — жахливий досвід!"

У фільмах режисера знімалися в різні роки його дружина, Дарія Ніколоді, і дочки, Фйоре і Азія Ардженто.