"Віктор_Робот": Якщо ви не вірили у вітчизняну анімацію, то даремно

Мультфільм, звісно, можна покритикувати за простуватий сюжет, але взагалі-то це казка для найменших, в іншому ж він складається із вдалих творчих знахідок.

На відміну від ігрового кіно, анімація в Україні – не найсильніша частина індустрії. Тому вихід фантастичної повнометражки Анатолія Лавренішина "Віктор_Робот" насправді подія куди більш значуща, ніж здається на перший погляд. Розробка проекту почалася ще у 2007 році, сценарій з'явився у 2013 р., а фінансування від Держкіно вдалося отримати аж у 2016 р. Потім виробництво, яке тягнулося багато місяців, і нарешті у 2020 році "Віктора_Робота" вперше показали глядачам. Було це на Одеському кінофестивалі, де роботі Лавренішина присудили приз глядацьких симпатій. Ще рік по тому картина дісталася до прокату.

На відміну від інших нечисленних вітчизняних анімацій, таких як "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" або "Клара і чарівний дракон", автори цієї роботи не пішли шляхом переробки стандартних диснеївських сюжетів про принцесу або про магічних істот. Для картини з віковим рейтингом 0 + придумали більш оригінальний сеттинг. В якомусь сенсі навіть постапокаліптичний, чого як правило не очікуєш від дитячої казки.

Мультфільм розповідає історію мініатюрного робота-механіка, який живе на штучному світилі. Їх – і світило, і робота – створив геніальний винахідник на ім'я Маркіян Бартоломійович, щоби врятувати Сонячну систему від перенаселення і енергетичної кризи. Однак, вийшло так, що винахідник зник, а рукотворна зірка, яку він назвав Зоряною, стала гаснути. Тепер її обслуговуванням займаються син і невістка Маркіяна, які беруть з собою на роботу дочку Віку. По суті, їхнє завдання – лише стежити за тим, що відбувається, всі рутинні задачі виконують роботи найрізноманітніших форм і розмірів. Серед них і той самий механік, життя якого схоже на життя офісного планктону дім-робота-дім. Втім, одного разу з нього випадає якась явно зайва деталька і він немов прокидається, починає відчувати своє покликання. Виявляється він, як механік, бачить інших роботів наскрізь, відразу знає, де і що у них зламалося і відмінно їх ремонтує. Пробуджений робот випадає з налагодженої системи, гвинтиком у якій він був, тікає від пристроїв-наглядачів і зустрічає Віку. Дівчинці дуже нудно, батьки весь час відмахуються від неї, тому що зайняті, а тут раптово потенційний новий друг, нехай і не особливо балакучий. Дівчинка називає малюка на свою честь і разом з ним вирушає на пошуки зниклого дідуся. Більше робити їй на зірці все одно нічого.

Коли глядача знайомлять з Віктором, хоча на той момент він носить "ім'я" 112 358 132, найбільше він схожий на Сема Лаурі з антиутопії Террі Гілліама "Бразилія". Та ж понура сутулість, той же згаслий погляд, та же відсутність амбіцій, таке ж не значуще ім'я і навіть такий само капелюх. Обидва герої – всього лише гвинтики у величезній системі, що вийшла з ладу. Дивовижно, але навіть світи мульфільму студії "Червоний собака" і шедевра Гілліама схожі. Вони зібрані з похмурих механістичних конструкцій в гігантські лабіринти, навколо персонажів завжди знаходиться купа всяких складних, можливо навіть занадто складних механізмів і постійно відбуваються поломки, котрі все накопичуються. Навіть причина всіх бід схожа – сама система, якій вигідно залишатися дисфункціональної.

Втім, на цьому подібності закінчуються. "Віктор_Робот" – це досить камерна історія з невеликою кількістю персонажів. Причому батьки, озвучені Риммою Зюбіною і Віктором Ждановим, а також дідусь, що говорить голосом Василя Мазура – персонажі другорядні з невеликою кількістю екранного часу. Основна розповідь крутиться навколо Віки, за неї говорить Марія Аглоткова. Судячи з ранніх ескізів, персонажа від початку задумали, як дівчинку в робочому комбінезоні та з викруткою – задовго до того, як це стало мейнстрімом. Віка цікавиться всім, чим займався її дід, втім, поки його крутих навичок не має. Тому покладається на допомогу Віктора, як нестаранна школярка на шпаргалку. Сильно ускладнювати героїню не стали. Віка – самотня дівчинка, спрагла до визнання, яка іноді робить на шляху до цього визнання помилки і врешті-решт визнає їх. Дитині, яка подивиться мультфільм, буде досить просто проасоціювати себе з нею.

А ось Віктор, дарма що безмовний – це персонаж, що переживає в мультфільмі справжній розвиток. З ним трапляється і самопізнання, і прийняття своєї сили, і розчарування, і примирення, і перехід на новий рівень. Цей маленький робот з великими очима, які інколи робляться просто величезними, як у Кота в чоботях зі "Шрека", просто не може не викликати розчулення. Він здається беззахисним, а виявляється наймогутнішим. Йому протистоїть величезний антагоніст, який може ставати просто гігантським, тому їхнє протистояння метафорично перетворюється на поєдинок Давида і Голіафа. Тутешній "Голіаф" весь зібраний з труб і дихає вихлопними газами – повна протилежність, що робить Віктора ще більш привабливим.

Як бачимо, сюжети для сценарію брали досить прості, давно відомі та зрозумілі. Сценаристка Анастасія Лавренішина не стала винаходити хитрі ходи і нестандартно комбінувати історії. Це як мінус, так і плюс. Мінус в тому, що глядачам постарше сюжет може здатися простуватим і дещо банальним. Зате найменшим, а у "Віктора_Робота" віковий рейтинг 0+, мультик буде зрозумілим без проблем. Нехай це ще не рівень Pixar і навіть Disney, зате історія цілком собі симпатична і приємна. Без подвійних смислів, зате з виразною мораллю.

А ось що у "Вікторі_Роботі" по-справжньому добре – це музичні номери. Над текстами пісень для фільму працювала сценаристка Марися Нікітюк, а музику писав Антон Байбаков – зовсім недавно він отримав "Золоту Дзигу" за роботу над фільмом "Черкаси". До того ж, як співавтори, вони були відзначені національною кінопремією за пісню "Пола-ла-ла", яка звучить у фінальних титрах мультфільму. Виконувати ці композиції покликали гурт Dakh Daughters, Мар'яну Головко, Марка Галаневича з "ДахаБраха" і фронтмена "Вагоновожатых" Антона Слєпакова – вельми гідна і непопсова компанія музикантів. Крок сміливий, який до того ж цілком себе виправдав. Стосовно роботи на атмосферу мультфільму, музика з "Віктора_Робота", мабуть, не поступається музиці з свіжого піксарівського "Луки", з яким українська анімація конкурує в прокаті.

Похвалити хочеться і, власне, анімацію картини. Навіть з таких вихідних умов, як механічні нутрощі штучної зірки у "Вікторі_Роботі" зуміли вичавити максимум. Вся ця машинерія, що оточує кольорових і яскравих живих персонажів, виглядає до біса захопливо. Хочеться слідом за героями понатискати на кнопки, посмикати важелі, повідкривати люки, побігати по всіх цих гучних коридорах. І всі персонажі вийшли дуже колоритними у цих своїх помаранчевих комбінезонах і захисних окулярах. Які, як зрештою виявляється, у них не просто для краси. У світу мультфільму є глибина, він живий і здатний до постійної трансформації.

І нехай "Віктор_Робот" – це ще не піксарівський шедевр, але вже відмінний мультфільм для сімейного перегляду. Красивий, атмосферний, зрозумілий і з надзвичайно стильною музикою. Справжня удача для вітчизняної анімації, що відроджується.