Вілл Сміт знову намагається довести, що гідний "Оскара"

Актор, музикант, продюсер і просто славний хлопець Вілл Сміт давно і твердо впевнений – він вартує набагато більшого, ніж отримує. Але все ніяк не підвертався відповідний проект. Два його походи за "Оскаром" поки успіхом не увінчалися. Байопік Мухаммеда Алі не зміг осягнути неосяжну історію великого боксера, а "У гонитві за щастям" виявився занадто мелодраматичним. Тому цього разу Сміт проаналізував ці помилки і пішов ва-банк. Він взявся продюсувати екранізацію історії Річарда Вільямса – батька легендарних тенісисток Вінус і Серени Вільямс, який стоїть за їхнім успіхом. Він, очевидно, не така значуща фігура, як Алі, та й історія його не так сильно схожа на казку, тим більше що сценарист Зак Бейлін обриває її на моменті не найбільшого успіху. Тому масштаб і драма його фігури цілком посильні Смітові та його команді. А режисером у фільм "Король Річард: Виховуючи чемпіонок" покликали Рейнальдо Маркуса Гріна – постановника картини "Монстри і люди" про расизм і "Джо Белл" про гомофобію, тому що соціальний аспект досить важливий для "Короля Річарда", хоча і не ключовий. А для більшого гайпу пісню до картини попросили написати Бейонсе. Значний такий пучок стріл, націлений на нагороду Американської кіноакадемії.

Про що фільм
Дивакуватий немолодий темношкірий чоловік ходить по тенісних клубах Лос-Анджелеса і роздає тренерам брошурку зі своїм планом. Ще до того, як в його другому шлюбі народилися дві дочки, він придумав, як зробити їх чемпіонками з великого тенісу, оформив все це у 80-сторінковий план і тепер вперто йде до своєї мети. Вночі працює в охороні, ввечері тренує дочок, а у перервах шукає, хто б допоміг йому зі стартом їхньої кар'єри. Чоловіка звуть Річард Вільямс, а його дочок – Вінус і Серена. Крім них в сім'ї є троє старших дівчаток від першого шлюбу матері Орасін, тому живуть Вільямси зовсім небагато.

Завзятість приносить свої плоди і дівчатка потрапляють в хороші руки – спочатку до тренера Піта Сампраса Пола Коена, а потім взагалі до легендарного Ріка Мейсі (в українському дубляжі його переклали як Маккі). Однак, Річард має своє бачення майбутнього своїх дочок і невпинно продовжує переконувати Вінус і Серену, що вони зійдуть на вершину, і часом досить грубо втручатися в хід їхньої кар'єри. Незважаючи на те, що його запевняють, нібито він не розуміє, що робить, поступово Вільямс приводить своїх дівчаток до професійного злету.

Плюси
Нехай Вілла Сміта не прийнято вважати гравцем вищої драматичної ліги Голлівуду – він швидше герой екшнів і комедій – грати, тим не менш, він уміє. Що і доводить своєю роботою в "Королі Річарді". 53-річний актор, чиїй формі позаздрять чимало 30-річних, добре переймає вікову сутулість і важку ходу свого реального прототипа. Більш того, глибоко вживається в його непростий образ людини зі своїми особливим баченням, яким він не готовий поступитися ні на міліметр. За роботу в картині Сміт вже цілком заслужено отримав номінацію на "Золотий глобус". Втім, там у нього такої сили конкуренти, що швидше за все нагороду цього разу він знову не отримає. Для актора це вже шостий похід за статуеткою. Якщо і виграє, то швидше за вислугою років. Про "Оскар" поки говорити рано. Академія ще навіть не сформувала шорт-листи в ключових номінаціях.

У тяжкі пандемічні роки хороші духопідіймальні історії дуже на часі. "Король Річард" – саме така історія. У центрі оповіді тут сім'я, як найвища цінність, непорушна фортеця, де можна сховатися з близькими людьми від будь-яких неприємностей, отримати мотивацію на будь-які звершення. Швидше за все, саме цим глядачів картина порадує.

Від стандартної фабули спортивної драми фільм відрізняє деякий зсув акцентів. Найчастіше подібне кіно будується навколо віри героя в себе, кризи цієї віри та її відродження. "Король Річард" пропонує нам історію про те, яким потужним трампліном може стати віра батька у свою дитину. Винесемо тут за дужки всі ті нездорові історії, коли батьки реалізують через дітей власні амбіції – з ними краще розбиратися у психотерапевта. Йдеться виключно про непохитну віру в талант свого чада, на яке це чадо може спертися в момент особистісної кризи. Більш того, головний герой в кадрі відчайдушно захищає своїх дітей і береже їх від раннього вигорання, так часто властивого вундеркіндам. Вельми повчальний підхід для тих, у кого є діти.

Мінуси
Історія, розказана у фільмі, надто вже солодкава. Що не дивно, якщо вже тенісистки особисто продюсували байопік свого батька. Але, якщо почитати про Річарда Вільямса трохи більше, ніж навіть стаття на Вікіпедії, виявиться, що людина він вкрай суперечлива. У дочок він, безумовно, вірив, але головною метою свого плану все одно бачив не їхній успіх, а своє збагачення. Дівчатка були для батька швидше інструментом легкого, як йому здавалося, заробітку. Ще й на досить нікчемному, на його думку, спорті. Теніс Вільямс ставив нижче тих же футболу або баскетболу. Насправді чоловік перевіз сім'ю до небезпечного Комптона зовсім не через фінансові труднощі, а щоб "виховати" в сестрах бійцівські якості, помістивши їх у небезпечне середовище бідного передмістя, де запросто могли пограбувати або зґвалтувати на вулиці. Більш того, Вільямс наймав місцевих хуліганів, щоби ті дражнили дівчаток. Мовляв, нехай відразу вчаться не реагувати на негатив. Вінус і Серена з'явилися в сім'ї проти волі матері – у Орасін вже було троє дітей, яких треба було поставити на ноги, але Вільямс обманом і маніпуляціями змусив її народити ще двох дівчаток. У нього був план і його взагалі не цікавила думка дружини з цього приводу. До того ж, за словами Орасін, чоловік бив її та погрожував їй зброєю. За кадром залишилися і кримінальна юність Вільямса, і його потворна втеча з першої сім'ї з шістьма дітьми, п'ятеро з яких доводилися йому рідними, і брудне розлучення з Орасін, і скандальний третій шлюб, і огидна поведінка батька-тренера з пресою і суперниками дочок, і його імовірні махінації на корті. Як бачимо, реальний Річард Вільямс – далеко не той симпатяга, якого нам показують у фільмі. Так що ми маємо справу не з байопіком, а з маніпулятивним кіно, яке відбілює репутацію вельми сумнівного персонажа.

Досить дивно, що історію про двох темношкірих жінок, які підкорили "білий" світ великого тенісу і по праву заслужили звання видатних спортсменок, вибудовують навколо чоловіка – їхнього батька. Хіба не цікавіше любителям цього виду спорту було би подивитися на те, як самі Вінус та Серена йшли до своєї мети? На їхні стосунки та суперництво одна з одною. На те, як це суперництво так і не змогло зруйнувати сестринську любов. На боротьбу із зірковою хворобою, зі стереотипами не тільки навколо їхньої раси, а й зовнішності. Їхня спільна історія цілком гідна окремого фільму. На відміну від сумнівної історії їхнього батька, якщо вже зовсім начистоту.

Частково цей факт можна пояснити саме бажанням Вілла Сміта нарешті підкорити "Оскар". Сміт спочатку взявся продюсувати проект, зарезервував за собою головну роль і вибудував все, що відбувається, навколо фігури свого героя. А потім від душі вклався в промо-кампанію картини. Враховуючи, що "Король Річард" вже потрапив до шорт-листів кінонагороди в декількох технічних номінаціях, Американська кіноакадемія розглядає фільм і в основних категоріях. Що з цього вийде – подивимося. Але фільм все ж справляє враження іміджевого проекту, а не щирої творчості. А це як правило мінус.

Висновок
"Король Річард: Виховуючи чемпіонок", якщо розглядати його у відриві від вельми суперечливої реальності, чудовий посібник з батьківства. Батько – не менш значуща людина для успіху дитини, ніж мати, і про це картина говорить зі своїм глядачем більш ніж переконливо. Так, хотілося би більше участі в розповіданні цієї історії Онжаню Елліс (Орасін), Санійі Сідні (Вінус) і Демі Сінглтон (Серена) – без них нічого тут не має сенсу. Замість цього ми маємо черговий бенефіс Вілла Сміта. Втім, цього разу досить успішний. За "Глобус" актор вже змагається з Хав'єром Бардемом, Бенедиктом Камбербетчем, Дензелом Вашингтоном і Махершалою Алі і, незважаючи на свою наполегливу працю, виглядає на їхньому тлі явним аутсайдером. Тим не менш, "Король Річард" – одна з найбільших кар'єрних удач Вілла Сміта, цілком гідна перегляду.