Тетяна Догілєва: "Після двох років анорексії мою дочку заново вчили їсти"

Донька Тетяни Догілєвої Катя в дитинстві була хворобливою дитиною: батьки постійно водили дівчинку до лікарів, вона сиділа на жорсткій дієті і заздрила іншим дітям, яким можна було їсти все підряд. "Оскільки все дитинство я нічого не могла їсти, то, безумовно, коли з'явилася можливість не обмежувати себе, я почала налягати на все смачне, – згадує Катерина. – Коли батьки намагалися обережно натякнути, що я дозволяю собі зайве, це були сльози і страшна образа. В результаті я стала досить "великою" дівчинкою, але мене це взагалі не турбувало, поки не почався підлітковий вік, і я не почула невтішні коментарі в свою адресу з боку однолітків".

У 13 років Катя вступила в інтернет-спільноту, де часто викладали фотографії манекенниць "до" і "після". Дівчинка вирішила, що теж повинна схуднути. Вибравши дієту, вона скинула 2-3 кілограми і розмістила фотографії "до" і "після" у своєму блозі. Після цього Катя з мамою поїхали відпочивати в Німеччину, де не користувалися Інтернетом.

"Коли ми повернулися, я прочитала відгуки під своїми фото і була шокована образливими коментарями, – розповідає Катя. – Можливо, таким чином ці люди самостверджувалися, не розуміючи, який стрес у мене, у незнайомої їм дівчини, це викличе. Це були дуже жорстокі слова. І я знову почала худнути, тепер вже цілеспрямовано. Вступила до спільноти тих, що худне в Інтернеті, пробувала різні дієти. Вага йша, і мені подобалося, як я виглядаю, мені почали говорити компліменти молоді люди старше мене. Мене це затягнуло, і я поставила собі чергову мету я буду дуже худою, як Кейт Мосс, буду виділятися з натовпуі, і люди просто не зможуть не звертати на мене увагу. Я скинула вагу до 40 кілограмів, можливо, це не така жахлива цифра, але при моїй важкій кістці – це дуже мало. У 15 років лікарі поставили діагноз — друга ступінь дистрофії".

В результаті Катя на місяць потрапила в Інститут харчування, де її заново вчили їсти з допомогою фахівців, у першу чергу психологів. "Анорексія – це психічне захворювання, – каже Догілєва. – Проблема не в тілі, а в голові. Ніякі благання, прохання, тим більше ультиматуми в такий момент не діють. У тебе опускаються руки, ти розумієш, що нічим не можеш допомогти, поки вона сама, своєю головою не зрозуміє, що дійшла до межі...Ці дівчатка, серед яких 13 років виявилася і Катя, існують вже в іншому світі, до якого ми не маємо ні найменшого відношення. Ти немов перестаєш існувати для власної дитини і не маєш на нього ніякого впливу. І це так страшно розуміти, що ти нічого не можеш змінити! Але найжахливіше, що в якийсь момент ти починаєш до цього звикати...".