Найскандальніші фільми Каннського кінофестивалю

За понад 70-річну історію Каннського кінофестивалю скандальних картин було чимало, тому ми вибрали найяскравіші приклади того, як кіно може залишити слід не геніальним сюжетом і грою, а скандалами і драмами, які спалахнули через нього.

Каннський кінофестиваль — це завжди квінтесенція гламуру, політики і скандалу, адже окрім зірок, які хочуть виділитися на тлі колег дорогими та "голими" сукнями, також захід часто стає місцем для політичних заяв. Але, окрім всього цього, саме в Каннах вперше показують авангардні, документальні та художні картини, створені знаменитими режисерами і сценаристами. Багато з представлених ними фільмів на кінофестивалі викликають у публіки суперечливі емоції.

"Солодке життя"
1960 рік, режисер Федеріко Фелліні

1960 року в Каннах представили фільм культового італійського кінорежисера, і сьогодні він вважається кульмінаційною точкою в кар'єрі Фелліні, вершиною його майстерності. Однак у тому далекому 60-му він зіткнувся з бурею критики, особливо з боку церкви, яка розгледіла в картині неналежне ставлення до релігії. Консервативні католики особливо образилися через першу сцену фільму, де вертоліт несе статую Христа над Римом, викликаючи хвилювання і радість глядачів внизу. Фільм був заборонений до показу, попри "Золоту пальмову гілку".

Ватиканська газета L'Osservatore Romano засудила фільм у статті під назвою La Schifosa Vita ("Огидне життя"). Але така погана слава тільки підвищила рейтинги картини, і вона стала однією з найуспішніших у фільмографії режисера.

"Вірідіана"
1961 рік, режисер Луїс Бунюель

1961 року картина іспансько-мексиканського режисера отримала в Каннах "Золоту пальмову гілку", але в історію увійшла теж через несхвалення церквою. На той час Бунюель підняв у своєму фільмі заборонені для франкістської Іспанії теми інцесту, суїциду, насильства над жінкою, святотатства і "шведської сім'ї".

Фільм заборонили в Іспанії на 16 років, до самого падіння франкістського режиму.

"Таксист"
1976 рік, режисер Мартін Скорсезе

Головну роль у картині зіграв молодий на той час актор Роберт де Ніро. Він втілив роль соціопатичного ветерана В'єтнамської війни, який повільно божеволіє, під час роботи таксистом у Нью-Йорку і скоює серію вбивств.

Картина викликала протест з боку голови каннського журі, драматурга Теннессі Вільямса, який звинуватив творців фільму в вихвалянні насильства, оскільки злочини головного героя у фільмі прямо не засуджуються, а у кінцівці допускаються різні тлумачення.

Також у США відмовилися пускати фільм у прокат через насильство. Щоб отримати прокатне посвідчення, Скорсезе довелося перевести одну зі сцен насильства в монохром: в цій версії кров не так впадала в очі. Після цього прем'єра фільму все ж відбулася.

"Незворотність"
2002 рік, режисер Гаспар Ное

Це важкий драматичний фільм, в якому одночасно знялося колишнє подружжя Моніка Беллуччі і Венсан Кассель. У день прем'єри глядацький зал покинуло близько 200 людей, а ще 20 стало зле. Глядачі не витримали жорстокості, показаної режисером, і правдоподібної гри Беллуччі.

Історія у фільмі ведеться у зворотному хронологічному порядку і розповідає про те, як один чоловік намагається помститися ґвалтівникові його дівчини.

"Фаренгейт 9/11"
2004 рік, режисер Майкл Мур

Протягом багатьох років Каннський кінофестиваль був відверто байдужий до документальних фільмів, проте 2004 року "Золоту пальмову гілку" отримала картина американського режисера Майкла Мура, заснована на його книжці "Де моя країна, чувак?".

Фільм викликав резонанс у суспільстві, адже Мур в картині стверджує, що причини війни в Іраку і трагедії 11 вересня кореняться в особистих розбіжностях між Бушем і бен Ладеном, а служба вербування до армії США користується нечесними методами для залучення молодих людей у солдати. Після перегляду фільм викликав 20-хвилинну овацію, одну з найтриваліших в історії фестивалю, але був розкритикований адміністрацією президента США.

"Фаренгейт 9/11" мав феноменальний успіх серед кіноглядачів і став найкомерційнішим документальним фільмом в історії.