П'ять захопливих, але непростих фільмів про прикордоння

Складні ситуації на кордонах — завжди актуальна тема чи не для кожної країни у світі. А про що як не про кризи, внутрішні та зовнішні приховані війни чи складні вибори знімати кіно?

Саме тому прикордоння часто стає темою для розгортання гострих сюжетів. Про це зняла фільм і легенда польського кіно Аґнєшка Голланд. Її гучний політичний фільм спочатку здійняв галас на батьківщині режисерки — у Польщі, а потім там же був визнаний найкращою стрічкою року.

Тепер "Зелений кордон" вийшов в український прокат. Тому ми розповідаємо про нього та ще про чотири стрічки, які непросто, але дуже захопливо показують різні кризи на кордонах різних куточків світу.

"Сікаріо", реж. Дені Вільньов (2015)

Розмиті межі безславної війни Америки з наркокартелями Мексики перебувають під загрозою стати кліше сучасного кіно. Серед відомих поглядів на цю тему: "Трафік" Стівена Содерберга, номінована на "Оскар" стрічка "Земля картелів" Метью Гейнмана, серіал "Пуститися берега" Вінса Ґілліґана.

Є також погляд на бік жертв — мексиканців, для яких невимовне насильство та корупція навколо наркотиків є жахливою буденністю. Так знімала, наприклад, Аманта Ескаланте.

Про це знімав і режисер "Дюни", який тоді, щоправда, ще й не планував знімати найгучніший блокбастер у своїй карʼєрі. Його "Сікаріо" — це ще одна заплутана історія про звʼязок правоохоронних органів з постачальниками наркотиків. Емілі Блант грає ідеалістичну агентку ФБР Кейт Мейсер, завербовану для участі в прикордонних "тіньових операціях" спецслужб. У своєму фільмі Вільньов переплітає географічні та моральні кордони. А назва "Сікаріо" — це слово, яке у Мексиці означає "кілер", "найманий убивця", натякає, що жертва у конфлікті не одна.

"Зелений кордон", реж. Аґнєшка Голланд (2023)

Фільм, що спричинив скандал у Польщі минулого року, також розповідає про приховану війну на кордоні — але між Білоруссю та Європейським союзом у 2021 році. 74-річна режисерка зіткнулася з однією з найбільш жорстоких хвиль критики у своїй кар’єрі. Але не від критиків(-инь) чи глядачів(-ок), а від польської влади. Легенда польського кіно переплітає в одному фільмі три історії: білоруського прикордонника, який вагається, чи на своєму він місці, та який скоро стане батьком, польської волонтерки та родини мігрантів, які потрапляють в халепу в підступних й болотистих лісах між двома країнами.

По суті, Білорусь і Польща переправляли мігрантів туди-сюди через кордон як політичних пішаків свого конфлікту. Перші розгорнули пропаганду про легкість доступу до ЄС та безпеку для мігрантів із Близького Сходу та Африки. Білоруська пропаганда майже запрошувала їх здійснити похід, тоді як поляки висилали їх як небезпечний вантаж, надісланий їхнім заклятим ворогом. Один польський прикордонний керівник прямо каже у фільмі, що ці мігранти попри їхні болючі історії хвороби та голод — "не люди, а зброя Лукашенка та Путіна".

"Памфір", реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук (2022)

Український фільм про контрабандиста на прізвисько Памфір — насамперед сімейна історія про цінності, вибір та відповідальність за нього. А вже після — західноукраїнський вестерн про чоловіка, який після заробітків повертається до складного, заплутаного та небезпечного бізнесу на Буковині, щоб дістати грошей для розв'язання проблем родини.

Стрічку було схвально сприйнято як в Україні, так і за кордоном, де вона стала однією з перших премʼєр на Каннському кінофестивалі з початку повномасштабного вторгнення.

"Вавилон", реж. Алехандро Гонсалес Іньярріту (2006)

Цей фільм поділено на лінії, які попри різницю мов, культур та героїв(-нь) переплітаються сенсами крізь кілометри. Одна з ліній розповідає про няню-мексиканку. До того, як рушити на весілля сина з Америки, жінка має приглянути за дітьми з чудової родини. Батьки її вихованців рушають у мандрівку, однак стають жертвами теракту. Тоді няня бере дітей із собою у власну подорож, затягуючи їх у страшну пригоду на мексикансько-американському кордоні.

Цю сюжетну лінію можна назвати найемоційнішою частиною фільму, де радість різко змінюється на горе й небезпеку, якої не уникнути. І вибратися з цієї небезпеки неможливо ні легально, ні незаконно.

"Межа", реж. Петер Бебʼяк (2017)

Словацько-українська копродукція охоплює час, коли в Європі зʼявилась шенгенська зона. Вона призвела не лише до фактичного зникнення прикордонних перевірок і зупинок між державами в межах обраної території, а й до значного посилення зовнішнього кордону. "Межа" – напружений драматичний трилер, у якому йдеться про банду, що переправляє українську контрабанду до Європейського Союзу восени 2007 року, незадовго до приєднання Словаччини до Шенгенської зони.

Режисерська робота словацького актора стала чудово знятим мейнстримним розважальним фільмом із потужною акторською грою. Але, бувши в основі першочергово розвагою, фільм поєднав у собі різні жанри — від криміналу і трилера до сімейної драми. Як не дивно, стрічка якісно демонструє специфічну місцеву історію як універсальний троп.