Фільм Джокер : плачу я, щоб не сміятися

3 жовтня в прокат вийшла стрічка про головного супротивника Бетмена. Ми вже подивилися розхвалену кінокритиками картину і ділимося враженнями.

Сюжет

На цьогорічному кінофестивалі у Венеції тільки й розмов було, що про Джокера. Фільм про головного супротивника Бетмена покорив кінокритиків й заслужено отримав головну нагороду. Коли ж він вийшов у широкий прокат, не менш схвальна реакція публіки дала зрозуміти – ми отримали щось незвичайне.

Секрет успіху Джокера полягає у тому, що авторам вдалося створити справжній маніфест «маленької людини», яку пригноблює капіталістичний соціум.

Головний герой стрічки – комік-невдаха Артур Флек – мріє смішити людей та пробує себе у стендапі. Проте все, що йому світить, робота клоуном, котрий за копійки рекламує товари на вулиці або розважає хворих дітей у лікарні. Просто сміється він тоді, коли іншим не смішно. Сміхом Артур прикриває розпач й депресію.

Завжди роби щасливий вигляд, вчила його мати.

Коли ж тиск соціуму стає нестерпним, і Артур все далі спускається сходинками соціальної драбини, він врешті ламається, випускаючи на сцену темне альтер его – Джокера.

І тоді рукоплескати починають не тільки критики, що пили просекко на прем’єрі, але й простий робітник з пивом та чіпсами у кінозалі. Радіють всі ті, хто відчуває несправедливість щодня, хто вважає, що заслуговує на більше, але хижий капіталізм не дає їм шансів. Багаті й успішні вважають їх просто нікчемними блазнями. Джокер же хоч і не гарантує рівності, проте стає символом неминучої відповідальності гнобителів.

Режисерська робота

Ще одна важлива умова кіношедевра – неочікуваність успіху. Ну, хто міг подумати, що режисер Похмілля у Вегасі та інших примітивних комедій Тодд Філліпс видасть драму з рейтингом 18+, варту Оскара?

Виписувати історію про людину, котра доглядає хвору стареньку матір в задрипаній ґотемській квартирі, Філліпсу допомагав Скотт Сілвер. Він про міські нетрі знає все, адже змальовував їх для Восьмої милі з Емінемом у головній ролі.

І нехай спочатку хотілося прибити сценаристів за зв’язок Джокера та сім’ї Вейнів, на щастя, вони швидко виправилися й повели історію в іншому напрямку.

Постановка, вибір локацій та відеоряд Джокера на дуже високому рівні. Кожен закуток Ґотема, постійний дощ та похмуре небо і навіть сонце, що віддає прохолодою, дають відчути безперспективність міста, котре накриває економічна криза.

І довгі сходи, які герой долає щодня, вселяють надію зранку і вбивають її увечері, коли фізично та морально знесилений він видирається ними нагору.

Це страждання Прометея, не менше.

Актори

Акторський перформанс, влаштований Хоакіном Феніксом, мабуть, найсильніша складова цього кіно. Хтозна, як би склалася доля творіння Філліпса, якби він одразу не затвердив на цю роль Хоакіна. Для цієї ролі актор серйозно схуднув, тож у команди не було шансів на перезйомки під час постпродакшну.

Талант виконавця подарував нам ще одне незвичайне втілення Джокера. Взагалі, цей коміксовий персонаж може дати фору будь-кому, тим паче Бетмену, за якістю виконання на екрані.

Щоразу новий талановитий актор надає химерному герою своїх рис, роблячи неповторним не лише грим, але й нутро злого клоуна.

Хоакін чудово зобразив душевні муки Артура Флека. Його перевтілення в Джокера просто пришпилює глядачів до крісел. А цей майже болісний, пронизливий сміх душевно хворої людини (насправді цілих три види сміху), який перфекціоніст Фенікс старанно напрацьовував, змушуючи режисера приходити на прослуховування, пробирає, як холодний осінній вітер.

Навіть не знаю, хто зможе перемогти Хоакіна у боротьбі за Оскар наступного року. Цілком можливо, він повторить досягнення свого друга Хіта Леджера, що отримав золоту статуетку за роль Джокера, на жаль, посмертно.

Також у стрічці відмітився Роберт Де Ніро, що зіграв ведучого розважального вечірнього шоу. Він виступив прикладом успіху для головного героя.

А татка Брюса Вейна, Томаса, що уособлює невимовно далекий від простих людей правлячий клас, зіграв Бретт Каллен.

Враження

Так ненароком у Філліпса і Сілвера вийшов фільм, що звертається до вічного сюжету Злочину і кари Достоєвського. І нехай відчайдушну спробу головного героя будь-що вибороти світле майбутнє автори боязко прикривають історією про психічний розлад, та суті це не змінює.

Джокер не просто демонструє, що буває, коли хвору людину помістити в соціум, який його не помічає. Він виразно доводить, що суспільство, яке пригноблює слабших, може й здорову людину перетворити на психа. І коли соціальні видатки урізуються, а багачі з екранів мовлять про лінивих невдах-бідняків, чекай біди.

Але не так просто змінити соціальний устрій, навіть якщо ти готовий пожертвувати собою. І життя опускає з неба на землю, як удар Вейна в писок Флека протвережує останнього. Студент у Достоєвського відігрався на старенькій лихварці, так і наш герой дотягується лише до одного з глашатаїв системи. Проте варто визнати, що спостерігати за цією боротьбою символів експлуататорів і експлуатованих ох, як цікаво.