Десять знакових фільмів Джоела Шумахера

У понеділок, 22 червня, після року боротьби з онкозахворюванням помер кінорежисер Джоел Шумахер – один із найбільш суперечливих американських фільммейкерів. Парадоксальним чином він умів знімати картини, які виводили з себе критиків, як, втім, і деяких глядачів, але при цьому все одно входили до списків найулюбленішого, такого, що часто передивляються. Він запросто відкривав майбутніх зірок, так само як і надовго руйнував їхні кар'єри одним великим невдалим фільмом. Він по-справжньому умів відкривати майбутніх зірок там, де ніхто їх і шукати б не став. На думку деяких оглядачів, Шумахер був надзвичайно недооціненним, більше того, попри очевидний талант, через пару провалів за ним закріпилася незаслужена стигма поганого режисера. Згадуємо фільми, які доводять – Джоел Шумахер був одним з найулюбленіших і без нього світ кіно вже не буде колишнім.

Вогні святого Ельма (1985)
За півроку після виходу молодіжного фільму Джона Гьюза "Клуб "Сніданок" на екрани вийшла мелодрама з майже такими самими акторським складом і тематикою, але вже від Шумахера. Цього разу актори грали не школярів, а вчорашніх випускників університету, які тільки-тільки починають доросле життя. Сімка героїв намагається підтримувати стосунки регулярними зустрічами у барі "Вогник святого Ельма", щоби "дружба тривала вічно", але обставини виявляються сильнішими за їхнє бажання бути разом. І можливо, якби не "Клуб "Сніданок" досить мила і атмосферна картина Шумахера злетіла б набагато вище, проте з такими тематикою і кастом порівняння були неминучі. Враховуючи, що це був перший великий проект режисера, він багато в чому і сформував дещо упереджене до нього ставлення з боку критиків.

Пропащі хлопці (1987)
Втім, уже наступний фільм Шумахера, до речі, теж молодіжний, виявився куди успішнішим. "Пропащі хлопці" поєднали в собі риси фільму жахів та комедії. Картина розповідає про пару братів, які з мамою переїжджають до невеликого каліфорнійського містечка, і тут зі старшим Майклом починають відбуватися різні дивні і лякаючі речі. А все тому, що він, приєднавшись до вуличної банди, стає вампіром. І тепер молодший Сем хоче звільнити його, убивши верховного вампіра. Вважається, що саме цей фільм зробив субкультуру готів і вампірську тематику такими популярними в США. "Пропащі хлопці" вийшли у 1987 році, коли авторці "Сутінків" Стефані Майєр було всього 14 років і до тріумфу її саги про безсмертних кровопивців залишалося понад півтора десятиліття. Вулична романтика вісімдесятих, симпатичні герої, відсилання до Альфреда Гічкока, мила пасхалка на Едгара Аллана По та сімейна атмосфера фільму сподобалися простим глядачам. До того ж "Пропащі хлопці" завоювали профільну премію "Сатурн" як найкращий фільм жахів року.

З мене досить! (1993)
Мабуть, найкраща режисерська робота Шумахера. Фільм розповідає про звичайного, цілком пересічного американця, життя якого починає валитися за принципом доміно. І в якийсь момент через всю цю диявольську несправделивість він зривається і бере до рук зброю, щоби провчити всіх, хто погано з ним поводиться. Майкл Дуглас, одягнений у білу сорочку з краваткою і окуляри, під керівництвом режисера став втіленим гнівом людини середніх років і середнього класу. Гнівом, який рано чи пізно призводить до серйозного вибуху і великих згубних наслідків. Шумахер відмінно підкреслив момент внутрішнього кипіння героя, який проходить точку неповернення у задушливому заторі посеред спекотного дня. Людина, що просто поспішає на день народження дочки, з якою його розлучили, раптом стає класичним антигероєм, який добивається справедливості через насильство.

Клієнт (1994)
Американський письменник, автор детективів Джон Грішем був для Джоела Шумахера вельми знаковим партнером по роботі. На основі його романів режисер створив свої найкращі фільми. Наприклад, найбільш високо оціненого критиками "Клієнта". В центрі історії 11-річний хлопчик Марк, який мимоволі стає свідком самогубства адвоката мафії та носієм деяких його таємниць. За дитиною та її небезпечними знаннями починають полювати мафіозі, при цьому поліції разом з ФБР абсолютно байдужа безпека Марка та його сім'ї, правоохоронців цікавлять тільки його відомості. Допомогти хлопчикові береться адвокат Реджина Лав – її блискуче зіграла Сьюзан Сарандон. Теж добряче побита життям жінка погоджується представляти інтереси дитини всього за один долар і зрештою домагається для хлопчика справедливості. Сарандон та її екранний партнер, юний Бред Ренфро стали приголомшливим акторським дуетом, у якому кожен персонаж розвивається сам і допомагає розвинутися іншому. А на противагу їм Шумахер поставив лиходія Роя Фолтрига у виконанні Томмі Лі Джонса. Режисер знав, як створити злагоджений акторський ансамбль.

Бетмен назавжди (1995) і Бетмен і Робін (1997)
Гучні похорони комікс-франшизи про супергероя в костюмі кажана Шумахер влаштував, підхопивши серію фільмів у похмурого казкаря Тіма Бьортона. Вже "Бетмен назавжди" був відверто так собі, але випущений у 1997 році "Бетмен і Робін" став просто еталоном кінопровалу. Головну роль у ньому зіграв Джордж Клуні, який розраховував тим самим надати кар'єрі новий розвиток, крім того, в касті були задіяні Ума Турман, Арнольд Шварценеггер і Алісія Сільверстоун. Всім довелося несолодко після провалу картини. А кар'єра Кріса О’Доннелла, котрий втілив Робіна, і зовсім пішла на дно. Шумахер вибачався за невдалу спробу розважити публіку незвичним, яскравим, майже кислотним супергеройським бойовиком, Джордж Клуні спробував взяти всю провину за провал на себе. Але факт залишається фактом – фільм на п'ять років вибив комікс-студію DC з великого кіно і мало не поховав Бетмена. Відроджувати супергероя довелося майже десять років потому зусиллями цілого Крістофера Нолана. Тому довелося виправляти помилку компанії, яка чекала від Шумахера швидше великого рекламного ролика для супергеройських іграшок і мерчу. Так чи інакше, а дилогія режисера про Бетмена стала легендарною. Нехай і зі знаком мінус.

Час убивати (1996)
Між двома провалами Шумахер примудрився зняти одну з найсильніших робіт у своїй фільмографії – трилер за романом все того ж Джона Грішема "Час убивати". Це була перша головна роль для вельми перспективного молодого Метью Макконагі. Фільм розповідає про адвоката (Макконагі), який захищає чорношкірого чоловіка (Семюел Л. Джексон). Той просто в залі суду застрелив двох білих чоловіків – гвалтівників і вбивць своєї дочки, за що сам опинився в наручниках і під загрозою смертної кари. Адвокату належить схилити на свою сторону присяжних, переконавши їх у тому, що проступок вбитого горем батька заслуговує на поблажливість. Каст фільму взагалі досить примітний – крім Макконагі та Джексона тут зіграли Сандра Буллок, Ешлі Джадд, Кіфер і Дональд Сазерленди, а також Кевін Спейсі. Деякі критики поставилися до картини дуже серйозно, полаявши його за пропаганду смертної кари і романтизацію самосуду. Хоча Шумахер знову говорив із глядачем про справедливість.

Вісім міліметрів (1999)
У трилері 1999 року зійшлися відразу дві геть не улюблених для критиків людини – режисер Джоел Шумахер і актор Ніколас Кейдж. Так що їхні оцінки були в якомусь сенсі вирішені наперед. Тим не менше, цей тандем зумів створити дуже напружену атмосферу детективного трилера, яку оцінили глядачі. За сюжетом, до рук приватного детектива Тома Велса (Кейдж) потрапляє плівка із записом жорстокого вбивства дівчини. Його завдання – розкрити цю справу. По ходу розслідування Велс стикається із жахливими фактами, здатними зламати психіку кому завгодно. Але ціною неймовірних зусиль він все ж доводить справу до кінця. Разом із Кейджем у фільмі знялися Хоакін Фенікс, Джеймс Гандольфіні, Петер Стормаре та Норман Рідус. Американські рецензенти рознесли картину в пух і прах за насильство в кадрі, яке буцімто переважає над саспенсом. А ось журі Берлінського кінофестивалю номінувало Шумахера на "Срібного ведмедя" за режисуру.

Країна тигрів (2000)
Саме Джоелові Шумахеру необхідно дякувати за відкриття зірки Коліна Фаррелла. Чорноокий ірландець вперше показав себе в антивоєнній драмі 2000 року "Країна тигрів". За сюжетом він грав рядового Роланда Бозза, який під час в'єтнамської війни потрапляє до тренувального табору для новобранців, протестує проти нелюдської муштри і переконує хлопців, котрі чекають відправки на фронт, що у війні немає нічого хорошого. Актор, який до того встиг пару разів опинитися в поліції за хуліганку, вписався у роль нонконформіста-бунтаря ідеально – Фарреллу навіть грати особливо не доводилося. У підсумку роботу Шумахера – автора найгіршого фільму всіх часів за версією журналу Empire – стали порівнювати із шедевром Стенлі Кубрика "Суцільнометалевий жилет". Режисер зумів розгледіти в нахабному новачкові актора, який зуміє розкрити персонажа з дуже сильними гуманістичними переконаннями і вмінням передавати їх іншим. Ця феноменальна чуйка на акторів була однією з фірмових рис Шумахера.

Телефонна будка (2002)
Два роки потому режисер знову покликав Фаррелла попрацювати разом. Цього разу над психологічним трилером, в якому акторові належало бути маріонеткою в руках підступного і загадкового снайпера. За сюжетом, Фаррелл грає брехливого рекламного агента, який будує за допомогою обману своє професійне та особисте життя. Одного разу він заходить у телефонну будку, щоб зробити таємний дзвінок, і виявляється під страхом смерті замкненим у ній до моменту, поки не зізнається усім, хто постраждав від його брехні. Шумахер тут знову повернувся до теми справедливості та жорстокої відплати, як і у "З мене досить!". Примітно, що Кіфер Сазерленд, з яким Шумахер раніше працював над "Пропащими хлопцями" і "Часом убивати" у фільмі з'явився всього на кілька хвилин, а решту часу був лише голосом, який чує в трубці герой Фаррелла, і все одно примудрився стати найкращим кінолиходієм року за версією MTV Movie Awards.

Привид опери (2004)
Найбільша до минулого року та досі найвдаліша кіноекранізація мюзиклу маестро Ендрю Ллойда Веббера належить саме Джоелові Шумахеру. Картину режисер і композитор задумали ще у 1989 році, але майже 15 років не могли узгодити графіки, щоби почати роботу. І ось до зимових свят у 2004 році нарешті вийшла профінансована Веббером казка про кохання молодої оперної співачки і лякаючого таємничого чоловіка у масці. Композитор повністю віддав роботу над візуальною частиною Шумахеру, але наполіг на тому, щоби в кадрі актори співали своїми голосами – жодних фонограм, тільки справжні емоції, виражені голосом. Так несподівано навіть для себе заспівав зірка бойовиків Джерард Батлер, у партнерки якому дісталася юна і голосиста Еммі Россум. Фільм вийшов надто театральним, зате приголомшливо красивим і з прекрасною музикою. Півтора десятиліття потому його успіх намагалися повторити "Кішки", але не змогли навіть наблизитися до "Привида опери".