Олександр Рудинський про роль поліцейського в комедії Бурштинові копи

Вже 7 жовтня на екранах кінотеатрів вийде українська комедія "Бурштинові копи" (канал НЛО TV, студія "Мамахохотала"), повідомляє segodnya.ua.

У ній столичний поліцейський Максим (Євгеній Янович), що опинився по службі в глибинці на Житомирщині, разом із напарником Богданом (Олег Маслюк) та іншими копами переходять дорогу бурштиновій мафії. В цьому фільмі зіткнуться село і місто, любов і гроші, інтриги та боротьба за справедливість.

Одну з яскравих ролей у "Бурштинових копах" грає український актор Олександр Рудинський. У комедії він втілив Юрка – довірливого та боязкого, але дуже рукастого поліцейського, який завжди готовий прийти на допомогу друзям. Про проходження кастингу, знімальний процес, новий досвід і пристрасть до акторства Олександр розповів нам в ексклюзивному інтерв'ю.

Сашо, яким був ваш кастинг на роль Юрка в комедії "Бурштинові копи"?

Проби я проходив задовго до початку зйомок фільму. І тільки десь через пів року, а, може, навіть більше, мені повідомили про те, що я затверджений. У мене були сольні проби – лише з режисером, Алею Бухтіяровою. Вона мені пропонувала характерності якісь, і разом ми шукали, який він, цей Юрко. Ще тоді Аля подала ідею, щоб мій герой заїкався. І мені довелося це миттю реалізувати. Потрібно було, щоб це виглядало й смішно, і водночас переконливо.

Чи став цей персонаж для вас справжнім перевтіленням?

Чесно кажучи, не знаю. Це вже вам судити, – перевтілення це чи ні – коли побачите фільм у кінотеатрах. Мені складно сказати напевно. Але я намагався відшукати ті якості, які максимально несхожі з моїми, – реального Саші Рудинського, і разом із режисером знайти особливості Юрка.

Знов-таки мені потрібно було зрозуміти, в який момент вигідно заїкатися цій людині: коли вона нервує, або коли підвисає на якихось звуках. У той же час важливо витримувати грань. Адже я розумію, що глядачеві через дві хвилини це може вже набриднути. Тому необхідно це фільтрувати. Словом, заїкання я мав освоїти і зробити для себе органічним.

Які якості вашого героя вам властиві, а які зовсім непритаманні?

Юрко – дуже лякливий і боягузливий хлопчина. Я думаю, це не схоже зі мною. Але те, що він компанійський, боїться втратити близьких і весь час ошивається біля них – це так, у цьому ми схожі. Тому що я з дитинства завжди був у компанії, постійно з друзями, яких у мене і було, і є багато донині. Тож це мені близько.

Який момент на зйомках вам запам'ятався найбільше?

Напевно, найдовша робоча зміна. Таке у мене в житті було перший і останній раз. Це був рекорд для мене. І, думаю, не тільки для мене. Також запам'ятались моменти, коли ми з Вовою Кравчуком цитували один аудіозапис із YouTube: "Олег, ти шо, плачеш?" – дзвінок мамі українського прикордонника, який служив в армії та скаржився на службу. На той момент нам було дуже смішно. Ми прямо цитували, намагалися привласнити якісь фрази з цього діалогу собі.

Також пам'ятаю, як я з Ніною Петрівною Набокою танцював (актриса, народна артистка України – ред.). Та й узагалі, в мене здебільшого завжди були масові сцени, тому на майданчику було весело.

Ваш Юрко тямить у техніці та може полагодити все, що завгодно. А в реальному житті, вдома, ви такий же умілець?

Я далеко не майстер на всі руки. Навіть більше скажу: не так давно я нічого б не зробив удома самостійно, без чиєїсь допомоги. Раніше здавалося, що це мені не потрібно. Я займався виключно своєю професією. Але коли в мене з'явилася сім'я та особисте житло, це стало необхідним. Тому мені допомагали, а я вчився.

Рік тому я захворів ковідом, і три тижні був ізольований на другому поверсі від дружини та дитини. І там якраз освоював ази деяких умінь. Мені треба було збирати різні шафи, робочий стіл, тому доводилося вникати.

Чим вабить і вражає вас гра в кіно?

Знаєте, яким мене камера зафіксувала на знімальному майданчику, таким я й залишуся в тому чи іншому кіно на все життя. І цього ніколи не виправити. От буде мені 50-60 років, стануть дорослими мої діти, і я сподіваюсь, їм буде цікаво спостерігати за мною в кадрі незалежно від часу.

Кожний знімальний день для мене є уроком і шансом перевірити свої можливості. Адже це велика відповідальність: тобі пропонують долю якоїсь людини і потрібно її втілити. Причому зробити це так, щоб у глядача не виникло бажання перемкнути на інший канал або ж вийти з кінотеатру. Зіграти настільки переконливо, щоб особа, яку люди побачили на екрані, залишилася в їх пам'яті.

Як зробити так, щоб за моїм героєм було завжди цікаво спостерігати незалежно від того, про мене це кіно, чи у мене тут роль на 1 хвилину? Це дуже складно. Але цим я і займаюся. Я вчився акторській майстерності 4 роки, кожного дня. Я цим живу, і мій інтерес до професії тільки запалюється і жодним чином не може згаснути.