Земля кочівників

Фільм "Земля кочівників" намагається показати, як виглядає життя кочівника в США XXI століття. І оскільки головна героїня жінка, ми бачимо наскільки більше сил і мужності їй потрібно, щоб подолати всі труднощі такого життя у порівнянні з чоловіками: виконуючи фізично важку роботу; бути самою і розраховувати лише на себе, щоб захистити себе та своє дефіцитне, але дороге майно; швидко навчитися лагодити свою машину, від якої так залежить її виживання тощо.

Сама історія викладена дуже щиро, і це раз демонструє наскільки хорошою актрисою є Френсіс МакДорманд, протягом перегляду фільму виникає відчуття, що ця історія дійсно була частиною біографії актриси. Крім того, фільм виглядає дуже природним і нагадує енциклопедію для тих, хто планує або буде вимушений стати кочівником. Крім своєї автентичності, фільм вражає приголомшливими видами на природу США з різних кліматичних зон та сезонів.

І на останок стажу, що фільм чудово зображує соціальну взаємодію між людьми, які перебувають серед дикої природи: як вони проводять час разом, що обговорюють та як допомагають одне одному. Це все дає велику надію для людства: ми все ще є спільним видом; ми можемо не тільки брати, але й давати, і що разом ми здатні справитися з будь-якою халепою у нашому житті.

Однак "Земля кочівників" сподобається далеко не всім. Повільний темп розповіді та безліч споглядальних сцен можуть налякати деяких глядачів, які звикли до активніших фільмів. З іншого боку, це хороший вибір для тих, хто хоче співпереживати та відчути емоційний світ американських доріг, пейзажів та їх вічно рухомих реальних мешканців.

Показане життя і побут людей, ще не мають власного дому, а живуть на колесах: у трейлерах та фургонах, переїжджаючи з місця на місце у пошуках сезонної роботи. Вони не homeless, вони houseless. У фільмі переплітається документалістика та художній вимисел, і те як це зроблено, коли аналізуєш після перегляду, приводить до висновку, що режисерка змістила акценти у поетичність і відійшла від реалістичності.

Проте аж так аналаізувати це кіно не хочеться. Бо його основна перевага - це атмосфера та настрій. Глядач під час перегляду проходить розміреним шляхом від співчуття до героїні фільму, ще переживає самотність, побутові складнощі, певну зневіру - до розуміння, що таке життя - це усвідомлений вибір, це свобода, до втілення якої людина могла йти все своє попереднє життя.


І нехай настрій цієї картини створено не надто витонченими мазками: красивими краєвидами Америки, різних природних парків та заповідників або музикою Людовіко Ейнауді в поєднанні із виваженою акторською грою Френіс Мак-Дорманд та реальними людьми, що грають себе. Картина вийшла справжньою, без фальші та загравання з глядачем.