Вулкан

В степах України
Українське кіно – в першу чергу завдяки системній підтримці Держкіно – має змогу динамічно розвиватись. Цей розвиток поки не передбачає вагомих фінансових успіхів – проте дає можливість митцям спробувати себе в самих різних напрямах. Одним з якісних прикладів творчого пошуку можна назвати копродукційний українсько-німецько-монакський фільм-драму 2018 року режисера Романа Бондарчука «Вулкан» (нім. «Vulkan»), що виходить на екрани України у квітні 2019 року.
Отже, перекладач Лукас, працює в місії ОБСЄ, - команда повертається з місії в Криму. Іноземні колеги поводяться з ним дещо зверхньо – і саме коли їх машина ламається, саме він відправляється до селища шукати допомоги. Повернувшись, він не знаходить ані джипа, ані іноземної делегації – і через пару годин він залишається без піджака з документами і грошима; саме в селищі його прихистять водій Володимир, його донька – Марушка і її стара бабуся…
Загалом, «Вулкан» - це така собі мандрівка в українську провінцію, де нема ані роботи, ані прав, ані перспектив. Так, є фермерські господарства, «між рядків» ми дізнаємось про напіврабську працю сезонних робітників, бачимо картини зруйнованої інфраструктури, корумповані правоохоронні органи, занепалу систему дозвілля… проте Лукас вимушений залишитись – і атмосфера сама його затягує: з «білого воротничка» він стає у занедбаній глушині - «своїм».
Операторська робота, якщо так можна сказати, «поетична» - слід відзначити і плани, зняті «зверху»; як і сценарій вона дещо «згущує фарби», проте ми бачимо – що це такий собі «концентрат реальності». Так, це кричущий відрив сюжетів по телевізору, міста, - від сільської глибинки; патріотичних гасел на ТБ від того факту, що односельці збирають мобілізованим на бронежилети. Декларована Європа – від доріг і відношення влади до людей, які їй потрібні лише «у критичний момент»; де декомунізацію рахують в ціні кольорового металу. І поряд з цим – це не кіно реалізм в чистому вигляді – це скоріше сюрреалістичне переосмислення, не побоюсь сказати, сюрреалістичних реалій сучасної України. Звісно, щодо «претензії» можна вказати на той факт, що мова героїв (не ТБ!) виключно українська, що не можна сказати про мовний малюнок Півдня України.
Герої. Основна лінія – це історія «єдності і протистояння» Лукаса (актор Сергій Степанський) і водія Вови (Віктор Жданов). Перший уособлює успішний клас містян, другий – людей з провінційних містечок; так, Володимир хоч і пройшов Майдан, і війну, як розуміємо у першій хвилі мобілізації, проте він не бачить змін у характері перетворень в країні – він живе по інерції, проте не скочується на дно, не жаліється, виживає і маневрує – виходячи з обставин; Лукас чужий цьому середовищу, проте призвичаюється – ще недавно він носив годинник за п’ятсот євро, а зараз збирає металобрухт. Адаптації чоловіка сприяє його приязнь, а потім і більш глибокі почуття до дочки господаря – Марушки; персонаж акторки Христини Дейлик – це образ тої молоді, що вирішила не шукати щастя у великих містах. Актори другого плану вповні розкривають сценарний задум стрічки, яка отримала численні нагороди на міжнародних фестивалях.
Як висновок. «Вулкан», «це незвична стрічка про звичайних українців», реалістична стрічка без кутів грубого реалізму та натуралізму; її не можна рекомендувати для «легкого вечора», проте для розумного і вдумливого глядача, яка скоріше не шокує – адже про це знає кожен, проте змусить замислитись – як вийти з порочного кола українських реалій.
Недзельницький Андрій