Закоханий Шекспір

Оскар - 1999, "Найкращий фільм", переможець

1998 рік для кінематографу, здається, ознаменувався підвищеним інтересом до епохи правління англійської королеви Єлизавети І, так званого “золотий віку” Британської імперії і водночас розквіту британського театру, пов’язаного з іменами Крістофера Марлоу та Вільяма Шекспіра. Фільми “Закоханий Шекспір” і “Єлизавета” навіть пересікаються між собою акторським кастом. Так, в обох був помічений Джеффрі Раш, причому зображав він принципово різні типажі, робив це однаково прекрасно і майстерно. А от Джозеф Файнс, який у “Шекспірі” зіграв, власне, молодого, зухвалого та винахідливого Шекспіра, у “Єлизаветі” грав Роберта Дадлі, графа Лестера, що мав любовні стосунки з Єлизаветою (Кейт Бланшетт). У “Шекспірі” з Єлизаветою (Джуді Денч) любовних стосунків не мав уже ніхто, адже на момент дії жінка мала вже років 60. Зате сам Шекспір матиме любовні стосунки із героїнею Гвінет Пелтроу, яка чомусь завжди мені здавалася дуже схожою… на Кейт Бланшетт! От якби виявилося, що ці два фільми насправді формують один і той самий кіновсесвіт! Це ж взагалі була б чиста “Санта-Барбара” у оскарівському антуражі.

Основною претензією до “Єлизавети” у мене був низький рівень історичної достовірності, що перетворювало заявлену “історичну драму” на любовну мелодраму, подану із дуже серйозним обличчям. Але фільм “Закоханий Шекспір” на достовірність якраз не претендує, плюс щедро присипаний елементами комедії, і це його, безумовно, рятує. Тим більше, якщо королева Єлизавета - все ж історичний персонаж, про якого лишилася купа свідчень, аж до того, у якому обладунку вона приїхала на пристань виголошувати промову перед військами, зібраними для захисту узбережжя від висадки іспанців, то Шекспір - особистість більш темна. Незважаючи на те, що він для британців - майже як Котляревський для українців, є сумніви, що саме він справді писав усі ті твори, які багато з нас знають і люблять, не кажучи вже про білі плями у біографії. А раз так, то чим погана ідея вигадати йому любовну історію, яка цілком могла мати місце у лондонський період його життя (доки дружина виховувала дітей у Стретфорді)? І чом би не зобразити його людиною саме такого романтичного складу, яка цілком могла б писати такі повні пристрастей твори?

Однак основна привабливість фільму у тому, що фільм, слава Богу, не про життєвий та творчий шлях Вільяма Шекспіра, ні! Він по суті являє собою класичну шекспірівську п’єсу із відсилками до інших шекспірівських п’єс, просто із самим автором у головній ролі. Простота у виборі об’єкту закоханості, сила і пристрасність почуттів не має нічого спільного з реальністю, але відсилає напряму до “Ромео і Джульєти”, як і, власне, половина сюжету кінокартини. Перевдягання жінок у чоловічий одяг, а чоловіків у жіночий (при цьому той факт, що це жінка у чоловічому одязі абсолютно не очевидний для оточуючих) - це комедія “Дванадцята ніч, або Як вам завгодно”. Плутанина з іменами взагалі у тогочасній драматургії зустрічається доволі часто. Образ королеви з її всюдисущою проникливістю і мудрістю - реверанс у бік ще грецької трагедії, звідки і прийшов феномен “бога із машини”, що карає винних і нагороджує постраждалих. Та оскільки фільм, будучи шекспірівською драмою, все ж вряди-годи прикидається реальною, а не театральною, історією, винагорода і покарання будуть усе ж доволі специфічними, хоч і по-своєму справедливими

Об’єктивно, я б сказала, що кінокартина майже не має недоліків. Будь яка нелогічність, притягнутість, манірність, надмірна емоційність, театральність, надуманість подій пояснюється специфічністю класичної шекспірівської п’єси для сприйняття сучасного глядача. І оскільки ми не намагаємося аналізувати його твори у контексті реалізму (та і не можна цього робити, оскільки Шекспір - представник течії класицизму, а течія реалізму з’явилася лише у 19 столітті), а просто сприймаємо їх такими, як вони є, то справедливим буде застосовувати такий підхід і до вказаної кінокартини.

Розуміння того, що саме за фільм ти дивишся і чому він такий, одразу ж нівелює причини і бажання його критикувати, особливо для прихильників творчості Шекспіра. Натомість приходить радість впізнавання і розуміння того, що у цьому фільмі все так, як і має бути. Решті ж глядачів, окрім хіба що безнадійних романтиків, скоріш за все, фільм просто не зайде. Хоча, судячи з рейтингу кінокартини, вистачає у нас і романтиків, і фанатів Шекспіра.