Until Dawn: до світанку

«Until Dawn» — новий хорор Девіда Сандберга, натхненний однойменною відеогрою, яку багато хто пам’ятає за її інтерактивність та атмосферу безвиході. Фільм переносить глядача у моторошну долину, де група молодих людей опиняється у пастці не лише маніяка, а й часової петлі, що змушує їх знову і знову переживати одну й ту саму ніч, поки хтось не доживе до світанку.

Сюжет фільму розгортається навколо Кловер (Елла Рубін) та її друзів, які вирушають на пошуки зниклої сестри головної героїні. Компанія опиняється у закинутому центрі для відвідувачів у таємничій долині, де на них починає полювати загадковий убивця у масці. З кожною смертю ніч починається заново, і герої змушені шукати спосіб розірвати це коло, щоб нарешті зустріти світанок живими.

На відміну від гри, де глядач сам приймає рішення, фільм пропонує більш традиційний слешер з елементами містики та психології. Особливе місце займає постать загадкового психолога у виконанні Петера Стормаре, який, по суті, керує цим зловісним експериментом, досліджуючи природу страху.

Девід Сандберг, відомий за «Lights Out», знову демонструє майстерність у створенні напруженої атмосфери. Фільм наповнений візуальними відсилками до класичних слешерів і монстр-муві, а декорації покинутого шахтарського містечка та операторська робота Максима Александра створюють відчуття клаустрофобії та тривоги. Практичні ефекти та гротескні сцени вбивств — окрема насолода для поціновувачів жанру, особливо одна зі сцен, яка вже стала предметом обговорення серед фанатів хорору.

Саме тут криється головна слабкість фільму. Як відзначають критики, персонажі вийшли доволі шаблонними й слабо розкритими — глядачеві важко співпереживати їхнім долям, а діалоги часто не виходять за межі жанрових кліше. Проте молоді актори, особливо Елла Рубін і Майкл Чіміно, намагаються надати своїм героям індивідуальності, а Петер Стормаре додає фільму харизми та загадковості.

«Until Dawn» балансує між слешером, містичним трилером і навіть чорною комедією, іноді збиваючись на тональні стрибки. Деякі критики вважають, що фільм не завжди вдало поєднує ці елементи, через що частина сцен виглядає недоречно або повторюється занадто часто. Однак для глядача, який шукає саме «атракціон жахів», фільм працює як задуманий «будинок з привидами» на екрані — тут є і напруга, і криваві сцени, і неочікувані повороти.

Відгуки на «Until Dawn» різняться: на агрегаторах фільм тримає середні оцінки — 59% на Rotten Tomatoes і 56 балів на Metacritic. Критики відзначають ефектні сцени та візуальний стиль, але критикують сценарій і слабку проробку персонажів. Серед глядачів фільм викликає інтерес завдяки впізнаваним відсилкам до гри та динаміці, хоча багато хто визнає, що глибини чи оригінальності тут чекати не варто.

Чому варто подивитися?

Попри суперечливі моменти, «Until Dawn» — це яскравий приклад того, як сучасні хорори можуть поєднувати класику жанру з елементами відеоігрової культури. Якщо ви любите фільми, де атмосфера й візуальні ефекти важливіші за психологічну глибину, а також не проти трохи поностальгувати за слешерами 90-х і 2000-х, цей фільм подарує вам півтори години справжнього хорор-розваги.

Якщо ви поціновувач жанру, цінуєте візуальне шоу і не очікуєте від хорору глибокої драми — сміливо йдіть у кіно! «Until Dawn» — це міцний жанровий атракціон, який чудово підійде для перегляду в компанії друзів або на нічному сеансі. Навіть якщо ви не знайомі з грою, фільм подарує вам кілька по-справжньому напружених і ефектних моментів, а вже фанатам відеоігор буде приємно впізнати знайомі деталі та пасхалки.